У селищі Сарата відзначили потрійне свято, пов’язане з історією та сьогоденням Саратської кірхи – 185-річчя її відкриття, 30-річчя з відродження й реставрації та біблійне Свято жнив. На заході побувала «Махала».
Розпочався захід урочистим гімном Богові у виконанні молодіжного хору громади євангельських християн-баптистів. Громада вже 30 років служить Богу у храмі, що був збудований у 1840 році, лише через 18 років після заснування Сарати німцями-колоністами, яких на ці землі привів за собою релігійний діяч та духовний лідер Ігнац Ліндл.
Цю будівлю, яка стала духовним і культурним центром Бессарабії, звели на гроші, залишені Сараті за заповітом ще однієї історичної постаті – мецената Крістіана Вернера.
Зі святковою проповіддю та словами привітань звернувся до парафіян та гостей пастор церкви ЄХБ селища Сарата Василь Георгієв. Молоді парафіяни В’ячеслав Георгієв та Володимир Узунов розповіли історію кірхи.
Після від’їзду німців до Німеччини у 1940 році кірха осиротіла, а у радянські часи використовувалася як господарчі або розважальні заклади. Аж до 20 вересня 1994 року, коли відбулася історична сесія Саратської селищної ради, де було прийнято рішення про повернення будівлі релігійній громаді. У ті роки це здавалося неймовірним, але віра та енергія голови Товариства бессарабських німців того часу доктора Едвіна Кельма, його палка промова на засіданні були підтримані одностайним рішенням депутатів.
Тільки сім місяців за потужної підтримки Товариства бессарабських німців та праці місцевих фахівців знадобилося, щоб відновити будівлю. Вже 30 вересня 1995 року, на християнський День подяки, відбулося урочисте відкриття відновленого храму.
“Якщо відновлюється храм, значить, відновляться і дороги до храму, які проходять крізь людські серця“, – зазначив на святі пастор Василь Георгієв.
Сьогодні релігійна громада ЄХБ у Сараті значно зросла. Опікується двома дитячими будинками сімейного типу, допомагає переселенцям. Церкву відвідує понад 50 дітей. Хор церкви під керівництвом Христини Рубаної має високий рівень виконання духовних співів.
З промовою в цей день виступили почесні гості. Серед них представник Товариства бессарабських німців у Німеччині Віктор Фриц, який подолав тисячі кілометрів, аби взяти участь у події.
Пан Фріц подарував буклети, присвячені Сараті та видані у Німеччині німецькою, російською та українською мовами, Саратській територіальній громаді, церкві ЄХБ, а також педагогіні Антоніді Узуновій, що переклала буклет українською. Віктор Павлович розповів, як відзначали 200-річча Сарати у Німеччині, адже святкування у Сараті було зірвано війною. А також щемливо продекламував вірш “По следам бессарабских предков”, який відповідає на питання, чому німці та їх нащадки досі прагнуть приїхати до Бессарабії, на батьківщину свою та пращурів:
“... лишь пройти босиком вдоль забора хочу
там, где мама меня обнимала…“.
Перекладач Світлана Осадча, яка всі ці роки супроводжує німецькі делегації та забезпечує перекладу, прочитала зібранню лист-вітання від голови Товариства бессарабських німців Брігітте Борнеманн з нагоди переосвячення церкви в Сараті, а також 185-ї річниці її заснування.
У листі висловлено вдячність громаді за те, що вона наповнює церкву життям і зберігає її. “Собором у степу” люблять називати цей храм бессарабські німці, для яких він залишився не тільки історичною, культурною та архітектурною пам’яткою, а й частинкою серця, місцем зустрічей, спільною спадщиною, яка об’єднує нас й сьогодні.
“Ми, бессарабські німці, щиро сподіваємося, що ця жорстока війна скоро закінчиться. Ми прагнемо знову відвідати Бессарабію, землю наших батьків, і відпочити у цій церкві“, – зазначила у листі пані Борнеманн.
На свято приїхав з Одеси Олександр Руденко, який очолював селищну раду у той час, коли було прийнято те історичне рішення, та впливав на позитивне вирішення численних проблем з реставрації храму.
“У Сарати є майбутнє, бо вона почала цікавитися своєю історією. Будівля кірхи – це символ Сарати, духовний та культурний центр, який вчить добру та толерантності, дає розраду“, – зазначив Олександр Петрович.
Він подякував досліднику історії Сарати, автору серії книг Петру Узунову та згадав добрим словом тих, хто був причетний до відродження храму, і передусім доктора Едвіна Кельма з дружиною пані Ольгою, Петра Георгієва, у той час пастора церкви ЄХБ, будівельників з села Зоря. Багатьох вже немає на цьому світі, але пам’ять про них залишається у цій величній будівлі.
“Усе відбувалося на моїх очах. Серце доктора лежало до Саратської кірхи. Завжди й в усьому підтримувала чоловіка пані Ольга. Це був великий проєкт і дуже велика робота“, – розповів помічник пана Кельма, мешканець райцентру Білгород-Дністровський Валерій Скрипник.
Пастору Петру Георгієву усіма силами допомагав тоді Василь Георгієв, нинішній пастор релігійної громади. І дуже професійно підійшла до справи районний архітектор Наталя Кольцун.
Привітання від голови Саратської громади Вікторії Райчевої передав зібранню начальник відділу культури і туризму селищної ради Анатолій Сухарський. А від себе додав, що події, яким радіють сьогодні, стали можливими лише тому, що Україна обрала шлях демократичного розвитку. Сьогодні цей вибір доводиться виборювати втратами та кров’ю. За пропозицією Анатолія Броніславовича присутні вшанували памʼять полеглих захисників України спільною молитвою.
Почесний гість заходу єпископ церков євангельських християн-баптистів Одеської області Олександр Димов звернувся до присутніх з проповіддю, що повчає бути вдячними Богу за звичні для нас цінності – воду, хліб, повітря. І за “живу воду” – слово Боже. Бути вдячними навіть за цих темних часів війни.
У вірші Петра Узунова, представленому ним у цей день, прозвучали глибинні емоції і почуття, відчуті та прожиті ним за роки дослідження історії Сарати та її духовного серця – кірхи, а також написання книг.
У проповіді почесного гостя з Києва – співробітника Всесвітньої організації “Пілігрім”, відповідального служителя за Східноєвропейський регіон, пастора Михайла Наконечного йшлося про молитву покаяння, людські стосунки, потребу бути добрими, щедрими, чесними… А потім шановні служителі разом з першим заступником єпископа Одеської області, пастором Володимиром Помазковим та Василем Георгієвим піднесли молитву вдячності Богові за все, що він дає нам для життя.
Інтернет-видання Бессарабії
