Надія Федорівна Бунак обіймала посаду директора Котловинської школи найдовше із колег-директорів, з 1963 по 1987 роки. Вона вже багато років живе в Одесі, але душею та серцем залишається з Котловиною. У вільний час любить читати, розгадувати кросворди й заучує вірші напам’ять. Багато спілкується з близькими їй людьми, які часто її відвідують. 1 березня Надія Федорівна відзначає свій 95-річний ювілей. Про вчителя з великої літери – у матеріалі видання «Махала».
Надія Бунак народилася у селі Шептаки Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Дитинство було важке, босоноге. Батько помер від тифу зовсім молодим у тридцять років. Працювала у колгоспі на волах, копала вручну на полі. До війни встигла закінчити два класи. Згодом був трудовий фронт. Після війни Надія Федорівна здійснила свою мрію і вступила до Новгород-Сіверського педучилища. Весь випуск, 86 осіб, відправили до Ізмаїльської області, оскільки тут був найбільший дефіцит кадрів. Для молодих освітян навіть замовили окремий вагон.
Пропрацювавши рік у Болградському районі, вступила заочно на історичний факультет. Після закінчення вузу їй запропонували посаду директора школи у двох селах на вибір — Василівка або Котловина. Вона обрала Котловину. Майже чверть століття вона очолювала школу в цьому селі. Ні до неї, ні після такого рекорду ніхто не встановлював. Чому обрала саме Котловинську школу? В одному зі своїх інтерв’ю автору цих рядків ювілярка зізналася: «Адже я завжди нерішуча була. Завжди недооцінювала себе. І Котловинську школу обрала тому, що вона була лише восьмирічною».
Надія Федорівна залишила помітний слід на ниві освіти. Її працю було відзначено численними грамотами: Міністерства освіти, Академії наук республіки, партійних органів. Як було зазначено у однієї з них, Надія Бунак «сприяла створенню в селі та районі найбільшого загону спеціалістів сільського господарства».
Її учнями були екс-глава Ренійської райдержадміністрації Володимир Чумаченко та його брат, колишній головний агроном радгоспу «Перемога» Афанасій Чумаченко, колишній голова ВАТ «Сімрадгосп «Перемога» Микола Маринов, екс-голова ВАТ «Придунайський», перший медаліст Котловинської школи Іван Дімчев, оперна співачка Марина Панчева та багато інших.
«Я пишаюся, що серед моїх учнів багато яскравих і відомих особистостей. Значить, недаремно прожила життя. І дуже вдячна долі, що вона звела мене із чудовим колективом вчителів, які допомагали мені впевненіше йти життям. Це Олена Іванівна Конюхова, Тетяна Данилівна Хаджимиті, Валентина Іванівна Чернова, Марина Федорівна Узунова, Катерина Афанасіївна Борохович, Катерина Георгіївна Тасмали, Валентин Валентинович Каназірський, Сара Юхимівна Бєлінська, Ілля Михайлович Топалов. З плеяди молодших викладачів, якщо порівнювати з тими, кого я вже згадала, я б назвала Євдокію Харлампіївну Яманди, Віру Костянтинівну Маринову, Домну Іванівну Бринза, Софію Іллівну Булгар, яка стала моєю наступницею на посаді директорки школи, та багато інших», – сказала вона під час однієї з наших зустрічей.
А ось що говорять про колишню керівницю Котловинської школи її колеги та учні.
Прасковія Долапчи, директорка Котловинського ліцею: «Доля Надії Федорівни розпорядилася так, що вона, будучи українкою, не знаючи жодного гагаузького слова, опинилася на котловинській землі серед гагаузів. Вона настільки перейнялася всіма проблемами мешканців нашого села, кожного учня, що до сьогодні всі її згадують із захопленням, усі схиляються перед нею. І я, в тому числі, схиляюся перед її талантом мудрого керівника, грамотного наставника, людини небайдужої та чуйної. Я навіть уявити не можу, скільки сил вона вклала для того, щоб наші діти могли здобути якісну освіту, будучи учнями звичайної сільської школи, а потім стати висококваліфікованими фахівцями. Практично всі випускники першого та другого випусків Котловинської школи повернулися до рідного села вчителями, агрономами, землевпорядниками, техніками тощо. Я хочу подякувати Надії Федорівні за її неповторність, індивідуальність, за творчий підхід, який вона виявляла в роботі, за цілеспрямоване служіння обраній справі».
Марія Хаджиогло, колишня вчителька російської мови та літератури: «Мене захоплюють ясність її розуму, здатність до запам’ятовування, а також чудова для її віку пам’ять на події минулих років. Надія Федорівна пам’ятає всіх своїх учнів, хто з ким у якому класі навчався та в якому році закінчив школу. Це настільки приголомшливо, що просто не передати словами! Вона намагається вести активний спосіб життя, багато часу проводить за читанням, заучуванням віршів, цим тренуючи пам’ять, спілкується з близькими та друзями, жваво цікавиться поточними подіями. Надія Федорівна дуже відповідальна і дисциплінована людина як до себе, так і до інших, і дуже великий оптиміст, і в цьому вся вона».
Євдокія Яманди, колишній учитель історії: «Надія Федорівна для мене завжди служила прикладом, вчила зберігати в душі «внутрішню дитину», здатну заново відкривати світ, дивуватися, радіти простим речам, бачити в кожному учні особистість, цінувати її. І запорукою такого довгожительства є властиве їй вміння щодня дарувати радість і позитивні емоції собі та оточуючим, любити людей, цінувати спілкування та не втрачати інтерес до життя, залишаючись при цьому чуйною та небайдужою людиною».
Володимир Чумаченко, екс-глава Ренійської райдержадміністрації: «Те, що зробила Надія Федорівна для Котловини, відчула на собі кожна родина у цьому селі. Вона здобула повагу своєю працьовитістю, наполегливістю, відданістю нелегкій професії вчителя. Пам’ятаю, вона завжди наставляла нас, своїх учнів, такими словами: «Будьте впевнені в собі». Це настанова мені допомогла в житті, я йшов своєю дорогою, ні на кого не оглядаючись. І найголовніше, Надія Федорівна виростила цілу плеяду вчителів, професіоналів високого класу, двоє з яких стали завідувачами районо, інші директорами шкіл. І не може не тішити, що в Котловинській школі дбайливо зберігають ту багату спадщину, яку вона залишила після себе».
Микола Топалов, колишній заступник голови ВАТ «Семрадгосп «Перемога»: «Я входжу до перших випускників Котловинської середньої школи. Саме Надія Федорівна досягла, щоб наша школа стала середньою. І ми, перші випускники (а мені ще й довелося працювати з нею в одному педколективі з 1977 до 1979 року), її не підвели. Переважна більшість з них здобули вищу освіту і багато чого досягли у своєму житті. Серед перших випускників є директор школи, директор радгоспу. Думаю, вона нами пишається так само, як ми пишаємося нею».
Інтернет-видання Бессарабії
