Вже другий рік у Кам’янському Арцизької громади проживають переселенці з Херсона, які змушені були тікати від російської окупації – Людмила Миколаївна Лиса з чоловіком Вадимом та дітьми Анастасією та Микитою. Разом з сімʼєю приїхали до Бессарабії й мати Людмили – Надія Андріївна Фенініч та вітчим, який з 2014 року воює з російськими окупантами. Подробиці історії переселення родини дізнавалося інтернет-видання «Махала».
До 15 років Людмила разом з батьками проживала в Кам’янському, а потім вступила у Білгород-Дністровське педагогічне училище на вихователя. У той самий час її мати та вітчим поїхали жити до Херсона. Після училища Людмила вступила до Одеського університету ім. Ушинського. За професію обрала логопедію, оскільки бачила, що навколо дуже багато дітей з мовленнєвими порушеннями. На четвертому курсі вийшла заміж і назавжди оселилася в Херсоні, який став їй рідним.
Тут Людмила Миколаївна працювала в дитячому садочку №65 вчителем-логопедом. Мала спокійне і розмірене життя у власній квартирі, діти навчалися у школі по сусідству з її роботою. На вихідні родина часто їздила в гості до бабусі. Улюбленим місцем відпочинку був парк атракціонів «Фабрика», його дуже любили діти. Родина Лисих мала домашнього улюбленця – кішку Лію. Одним з найбільших захоплень пані Людмили було вирощування орхідей. Найпершу орхідею їй подарував чоловік після весілля і квітка радувала власницю довгими роками аж до самої окупації.
Родина Лисих жила щасливо. Допоки Російська Федерація не вдерлася на територію України та докорінно не змінила їхнє життя.
«У день, коли в передмісті Херсона, у Чаплинці, почалися бойові дії, мені зателефонувала злякана свекруха і почала вмовляти нас якнайшвидше покинути місто, тому що вже з усіх боків стріляють, а в Чаплинці знаходяться російські війська. Чоловік на той момент знаходився за кордоном у Польщі і поривався приїхати до нас. Нас окупували досить швидко. Виїхати з міста ми не встигли. Надалі довелося півтора місяці провести в окупації. Було дуже страшно. Спочатку російські війська тероризували херсонців, особливо родини колишніх АТОвців та тих, хто служив в ЗСУ», – згадує пані Людмила Лиса початок російсько-української війни 2022 року.
Родина довго не могла знайти можливості виїхати з окупованого Херсона та й не наважувалася, бо деякі колони росіяни пропускали з міста, а деякі розстрілювали. З часом життя стало зовсім нестерпним через те, що майже цілодобово, особливо у нічну годину, було гучно, поряд прилітали ракети в Чорнобаївку. Все частіше доводилося сидіти у підвалі оскільки психіка дітей не витримувала, а там вони почували себе спокійніше. За рекомендацією вітчима, який несе службу з 2014 року, пані Людмила спалила військову форму, яка знаходилася у їхньому будинку, а документи закопала в надійному місці, щоб росіяни не змогли їх використати для заподіяння шкоди. Небезпека подальшого перебування в Херсоні полягала в тому, що будинок, в якому знаходилася квартира родини Лисих, був розташований на височині і туди в будь-який момент міг прилетіти снаряд. Рідна сестра пані Людмили почала наполягати на виїзді з квартири і переїзді у більш безпечне місце. Але Надія Андріївна, мати Людмили, домовилася про вивезення своєї доньки з онуками з міста з представниками однієї з місцевих релігійних громад.
«У той же день мені зателефонували і сказали бути готовими о 06:00 ранку, взяти з собою мінімум речей, оскільки охочих їхати багато, а місця в мікроавтобусі мало. Наступного ранку у призначений час за нами приїхали. Мама вийшла нас проводжати, але коли ми вже мали виїжджати, моя донька Настя втратила свідомість від страху і переживань. Тоді мама, навіть не плануючи виїзд, маючи лише паспорт у кишені, прийняла миттєве рішення їхати з нами. Я дуже вдячна мамі, що вона не залишила тоді мене наодинці з проблемами і допомогла нам виїхати. Під час виїзду ми проїхали багато блокпостів, на яких нас зупиняли і перевіряли наші документи. О 22:00 дісталися міста Кропивницький. На блокпості нас зупинили українські військові. Документи вони не перевіряли, але спитали дітей, хто їх супроводжує у дорозі», – з сумом пригадує минулорічні події Людмила Миколаївна.
Тієї ж ночі родина безкоштовним потягом рушила до Львова. Ніч у поїзді була дуже важкою, оскільки вагон був переповнений людьми. А на вокзалі у Львові їх зустрів такий натовп, що легко можна було в ньому загубити дітей. У Львові шляхи Людмили та її мами розійшлися. Людмила вирішила їхати з дітьми у Польщу до чоловіка, а Надія Андріївна поїхала на свою батьківщину, у село Кам’янське, через те, що у Херсон вона повернутися на той момент вже не могла.
Надовго родина Лисих у Польщі не залишилася. Вадим відчував себе неспокійно через те, що він не на Батьківщині і не захищає, як і його тесть, Україну у лавах ЗСУ, тому родина прийняла рішення повернутися додому.
Родина Лисих приїхала в Кам’янське – рідне село Людмили, де на той момент її мати встигла придбати невеликий, але добротний будинок. Вадим став на облік до Арцизького ТЦК і очікує можливості піти захищати рідну землю від російських нападників. Аби не сидіти без діла, Вадим взявся облаштовувати будинок власними силами: побудував нову веранду, провів у будинок воду, підвів каналізацію і встановив нову сантехніку.
Людмила ж продовжує дистанційно працювати на своїй старій роботі та по сумісництву влаштувалася у місцеву школу.
«Спочатку було важко починати працювати на новому місці. Емоційно я була дуже пригнічена, та й усі дидактичні матеріали, література, посібники, які я використовувала в роботі, залишилися в Херсоні. Але я вдячна, що в мене є робота в Камʼянському, тому що завдяки їй, я не живу, рахуючи дні до повернення додому, а просто живу звичайним життям до моменту, коли знову зможу повернутися у своє місто», – наголошує Людмила Миколаївна.
Порівнюючи своє життя у місті й в селі, родина відмічає, що тут іноді їм не вистачає міського гамору. Але в селі спокійно: не звучать гучно сирени, не чутно пострілів та вибухів, які сильно лякали дітей у місті. До життя в селі родина вже пристосувалася, тут почуваються захищеними і в безпеці. Але мріють скоріше повернутися додому, у Херсон. Поки що повернення додому неможливе. Будинок родини знаходиться в небезпечному місці, де досі постійно лунають постріли.
Після визволення Херсону від російських загарбників 11 листопада 2022 року, родина їздила туди двічі. Перший раз, щоб допомогти виїхати хворим родичам, а вдруге, щоб закрити отвори в квартирі, які залишилися після того, як від вибухової хвилі вилетіли вікна.
Досі пані Людмила не може собі пробачити, що залишила в Херсоні свою улюблену кішку (з собою не можна було забрати оскільки на тварин вимагали документи), яку вона спочатку віддала на утримання сестрі, але згодом і її сестра виїхала з Херсону, та змушена була перед від’їздом відпустити кішку на волю. З родичів у Херсоні залишилася лише сестра чоловіка. У садочку, де працювала Людмила Миколаївна, сьогодні нічого не залишилося, росіяни вивезли звідти абсолютно все до останньої виделки.
Інтернет-видання Бессарабії
