На початку пандемії коронавірусу уродженець міста Білгород-Дністровський Богдан Нікіруй вирішив придбати будинок в селі Салгани, оскільки в місті в цей час були досить серйозні обмеження. Спочатку будинок використовувався як дача, де він відпочивав від міської метушні та займався землеробством, як колись це робили його бабусі та дідусі. Але через деякий час дім перетворився на інтерактивний музей, де сьогодні зберігається багато старовинних предметів побуту та проводяться різноманітні майстер-класи. Про створення незвичайного музею від ідеї до реалізації Богдан Нікіруй розповів інтернет-виданню “Махала”.
Я народився у Білгороді-Дністровському, тут я закінчив школу та здобув музичну освіту. Вже багато років працюю в міському Будинку Культури. Загалом з самого дитинства моє життя було пов’язане з музикою та культурою. Коли почався карантин, масштабні заходи стали заборонені, з кожним днем все більше ставало карантинних обмежень. Я вирішив придбати будинок в селі. Шукав по всьому району, але зупинився в селі Салгани. Тут мене захопив будинок, у якому був старий румунський арковий підвал. Це й стало одним із критеріїв, чому я тут оселився. Почав потроху його облаштовувати, щось ремонтувати, щось десь фарбувати, й городик невеликий мав. Словом, нічого не віщувало, що колись будинок стане інтерактивним музеєм.
Через рік почались карантинні послаблення. За цей час нам вдалось привести будинок до ладу, почав вже вимальовуватися двір, відновили підвал, зробили навіс. Тож просто перед очима відбувалося перетворення на красиву локацію. Після я туди ще привіз кілька дерев’яних бочок, знайшов лавку велику, настелив туди старі доріжки і так далі. І в мене з’явилося таке відчуття, що це ніби дім з минулого, коли ми маленькі приїжджали в гості до бабусь та дідусів.
З кожним днем хата наповнювалася старими експонатами: вила, плуги, коси, серпи, різні глечики, музичні інструменти, теребилка, прес для вина, десь щось знайомі вже почали привозити. І це «скупчення» експонатів, якщо можна так сказати, надихнуло мене на ідею, що цей дім може стати гарним місцем для відпочинку та туризму, і моя ідея від просто господарського подвір’я переросла в інтерактивний музей.
Якщо чесно, слово музей, як на мене, для цього місця трохи не підходить, тому що в моєму розумінні музей – це місце де ти дивишся на експонати через скло, і де ти не можеш з ними взаємодіяти, а тут це зовсім протилежне, це максимум свободи. Коли приїжджають якісь туристи, вони можуть все взяти до рук, роздивитися, відчути їх, і це напевно одна з фішок цього місця.
Також ми вирішили тут проводити майстер-класи для ще більшого інтерактиву та залученості від людей до культурної спадщини свого регіону. Тематика майстер-класів може бути різна: гончарство, кулінарія, виготовлення ляльок та багато інших.
До нас приїжджають шкільні екскурсії, приходять старші люди, згадують своє дитинство, хтось приходить із дітьми та розповідає їм про різні предмети, якими вже, на жаль, не користуються, але яким вони користувались коли були малими.
Останні десятиліття нове покоління людей все менше знають про культурні особливості, побут в яких мешкали їх пращури, то хоча б тут вони можуть трохи доторкнутися до цього, відчути їх енергію, дізнатися про культуру, яка, на жаль, з приходом глобалізації зникає. Це дуже важливо, щоб наше молоде покоління, дізнавалась та знало про свою історію та своє коріння.
Зараз тут ми почали облаштовувати пічку для майстер-класів з випікання хліба, як раніше робили наші бабусі, з екологічно чистих продуктів на дровах. Також поряд всі сусіди займаються тваринництвом та городництвом, і мені це теж подобається, тому в майбутньому хочеться трохи повернутися до ідеї з сільським господарством, купити тварин: десяток курей, пару овечок, козликів та кроликів, щоб ще трохи оживити цю територію.
Фото: Оксана Соколенко, Елена Олех, Серж Аккерман
Інтернет-видання Бессарабії
