Валентина Селецька – переселенка з міста Одеса. За освітою вона філолог. Раніше викладала в школі та у вищому навчальному закладі українську мову та літературу. З початку повномасштабного вторгнення чоловік Валентини вступив до лав ЗСУ, а вона з дітьми змушена була переїхати до більш безпечного міста. Так вона опинилася в Болграді і тепер впроваджує у місті любов до української культури та традицій, навчаючи місцевих жителів ліпки з глини і розказуючи про історичний аспект цього мистецтва. Інтернет-видання «Махала» поспілкувалося з жінкою аби дізнатися про історію цього мистецтва, важливість навчання ньому дітей, а також про успішне впровадження ліпки з глини у Болграді.
Валентина розповіла, що з давніх-давен цим ремеслом займалися цілими сім’ями, від найстаріших до наймолодших. Чоловіки робили гончарні вироби на гончарному крузі, а жінки та діти ліпили дрібні вироби, адже пальчики у них були тонкими і вони вправно деталізували свою роботу. Коли майстри привозили глиняний посуд на ярмарок, то також могли грати на керамічних музичних інструментах – окаринах, і таким чином зацікавлювати людей своїм товаром. Діти дуже любили свистунці та окарини, тому до майстра, який вмів грати гарні мелодії, набігало найбільше людей.
Найперші знайдені керамічні фігурки мали більш ритуальне значення, зображували священних тварин. Потім з приходом християнства такі вироби почали виконувати функцію іграшок для дітей. Зараз предмети дрібної кераміки мають здебільшого естетично-декоративне призначення, поповнюючи приватні зібрання і фонди музеїв.
«Традиційна іграшка навчає дітей красі та добру, формує уявлення про навколишній світ, моральні норми і розкриває культуру наших предків», – доповнює свою розповідь Валентина.
Познайомилась з мистецтвом кераміки Валентина в 2012 році, коли вперше прийшла на майстер клас до Одеського обласного центру української культури. Там вона зустрілася з Олександром Івановичем Гаркавченко – обдарованим художником-керамістом, що навчався ліпленню з глини у визнаних майстрів гончарства з села Опішня, яке є центром гончарного мистецтва в Україні.
Дівчина розказала, що на своїх заняттях Олександр Іванович передає учням не лише вміння, а й магію, що криється у відтінках кольору та формах. Кожний такий урок – це справжня подорож у світ мистецтва.
«Коли я вперше прийшла на студію, то побачила рідкісне явище: діти різного віку займалися разом з батьками, ліпили з глини та вивчали традиції і символи у дусі національної культури. Такий підхід сприяв творчому розвитку дітей та батьків. Батьки поринали в дитинство, а діти за ними тягнулися, почуваючи себе дорослішими. Саме в ці моменти спілкування між поколіннями розкривалося новими гранями, вони по-новому пізнавали один одного. Мені сподобалася ця концепція, і з того часу я залишаюся активним учасником студії», – із захопленням згадує Валентина.
З того моменту ліпка для жінки стала основним хобі. Проживаючи в Одесі, Валентина разом з керівником студії проводила заняття в навчальних закладах, показуючи учням та студентам важливість продовження українських народних традицій. Вона вела дослідницьку роботу з вивчення корисного впливу занять з дрібної пластики на розвиток та формування мовлення у дітей молодшого віку, а також публікувала на цю тему статті. Також Валентина брала активну участь в майстер-класах, фестивалях та виставках паралельно з основною роботою.
Початково займатися ліпленням в Болграді Валентина не планувала. Вона дізналася, що в місті існує арт-студія, і почала її відвідувати. У студії Валентина провела декілька майстер класів з ліпки, і тепер викладачі проводять уроки з цього мистецтва дітям.
Нещодавно Валентина провела майстер клас в дитячому садку №5, який відвідує її молодший син. Спершу жінка познайомила дітей з особливостями народної керамічної іграшки різних регіонів України та показала приклади іграшок-свистунців і окарин, щоб зацікавити малюків. Трохи згодом вихователі ліпили птахів разом з дітьми зі спеціально обробленої природної глини, яка є абсолютно безпечним матеріалом.
«Я вважаю, що дітям сподобалося. І хоча це був їхній перший досвід, вони з цікавістю слухали та намагалися виконувати всі вказівки», – каже Валентина.
Сам майстер клас був присвячений підготовці до зустрічі перелітних птахів. В кінці заняття майстриня роздала дітям індивідуальні керамічні свистунці у формі пташок і малеча вчилася вилучати з них звуки соловейка.
Варто також зазначити, що за допомогою Валентини на кінофестивалі «ОККО» в Болгарії вдалося зібрати гроші для 88-го Окремого батальйону морської піхоти. Дізнавшись про проведення заходу, Валентина звернулась до майстра народної музичної іграшки Сергія Пташенчука. Спільними зусиллями на фестиваль вдалося відправити його роботи (керамічні музикальні іграшки у вигляді різних звірів та птахів). Вони надзвичайно сподобались всім учасникам аукціону та принесли чималу кількість грошей волонтерам.
Впровадження таких майстер класів для дітей та дорослих є важливим процесом сьогодні.
“Завдяки тому, що на очах у дітей глина проходить шлях від суцільного шматка до готового виробу в образі півника, коника чи баранця, у дітей розвивається прагнення до створення, а не руйнування, тобто вони розуміють, що природні матеріали можна використовувати і втілювати в них свої творчої уяви”, – зазначила Валентина.
Цілющі властивості глини відомі здавна. Робота з цим матеріалом сприяє заспокоєнню та відновленню психічної рівноваги як у дітей, так і у дорослих.
«Зі своїх спостережень можу сказати, що діти дуже часто хочуть ліпити популярних героїв мультиків та фільмів, але важливо саме на таких заняттях повертати їх до витоків української культури, дотримуючись традиційних технік та образів. Це важливо для формування художнього та естетичного смаку», – додає майстриня.
Наразі Валентина живе, працює та виховує двох синів у Болграді. Вона залишається тут, допоки в її місті не стане безпечніше. Коли почалася повномасштабна війна, всі творчі приладдя дівчина була вимушена залишити вдома, а також творити не було настрою. Проте зараз Валентина потрохи починає повертатися до улюбленої справи.
Вона зазначила, що була б дуже рада залишити по собі слід: навчити керамічному мистецтву якомога більше людей, адже вважає, що це прекрасний спосіб поринути в традиції та культуру рідного народу, познайомитися з його витоками та створити щось нове на основі власного досвіду та світосприйняття.
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю “Махали” і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Інтернет-видання Бессарабії
