Філолог за освітою, вона присвятила своє життя збереженню болгарської культури та традицій. Але найважливіше місце посідає хліб. Саме заради нього з’явилася туристична локація «Хлібна к’ща», створена на базі власного будинку, яка увійшла до Міжнародного проекту «Дороги вина та смаку Української Бессарабії»
Тетяна присвятила своє життя фольклору, це захоплення в неї з дитинства. Адже вона виросла у великій та дружній родині, в оточенні старших родичів – бабусь та дідусів і, звичайно, болгарських традицій.
«Я збираю традиції, пісні, рецепти болгарського народу. Я намагаюся все це скрупульозно записати та передати своїм дітям та онукам» – розповідає Тетяна.
І все ж особливе місце в цьому, як було сказано вище, займає – хліб, головний продукт болгарського столу. Рецептів його приготування – десятки.
«Я випікаю хліб за старовинним рецептом, який наші предки принесли із собою із Болгарії. Криничне одне з небагатьох місць у Бессарабії, де ще зберігся цей рецепт. Крім того, ми зберегли і рецепт особливих дріжджів для хліба, він дістався мені від моїх предків. Такого рецепту немає в інтернеті, я шукала» – з гордістю каже співрозмовниця.
Йдеться про специфічні дріжджі на винному матеріалі та на відварі з хмелю. Саме вони надають цьому хлібу його унікальності. Такий хліб може зберігатися цілий тиждень і не псуватись. Адже раніше, у далекі часи, у господині не було можливості пекти хліб щодня. Його пекли раз на тиждень і одразу на всю родину.
«Смак нашого традиційного болгарського хліба не можна порівняти з жодним іншим, особливо з батоном, який продається в магазині», – посміхаючись розповідає Тетяна Янчева-Дукова.
Хліб мав завжди особливе значення, за всіх часів, і знову жителі України це відчули на початку війни, коли були тимчасові труднощі з постачанням продуктів до Бессарабії.
Наша співрозмовниця розповідає нам, що в їхньому будинку жили переселенці з тих областей України, де велися бойові дії. Щоб допомогти людям відійти від побаченого, вона запропонувала разом спекти хліб і познайомитися з болгарськими традиціями.
«Це був наш перший військовий хліб. Ми все зробили правильно, проте він трохи підгорів у нас. Напевно тому, що так ми почували себе. До випікання хліба потрібно підходити з чистим серцем та помислами. Якщо тебе щось глине, то хліб вбирає твої переживання. Так от і у нас вийшло» – каже Тетяна.
Окрім звичайного повсякденного хліба, кожна господиня, в минулі часи пекла особливий обрядовий хліб. Коровай, богувиця, поминальний калач та інші. Вони випікаються та оформляються по-різному, залежно від того, на яке свято чи для якого обряду їх готують. Вироби прикрашаються різними символами: квітами, чоловічками, хрестами, колоссям та ін.
Наприклад, на згадку про предків випікається спеціальний поминальний калач. У середині він має дірку, за повір’ями, крізь неї проходить душа. Такий хліб роздають сусідам та родичам на згадку про померлу близьку людину.
«Обрядовий хліб – це унікальне явище, яке ми демонструємо у проекті «Дороги вина та смаку Української Бессарабії». Наш хліб помітили, оцінили. Наприклад, обрядовий хліб на День святого Георгія потрапив у друге видання атласу «Ковчег смаку» цього проекту. Цим фактом я пишаюся нашим селом, нашою роботою», – каже Тетяна.
Крім того, цей хліб було подано на зарахування до нематеріальної культурної спадщини України, як родзинка Бессарабії.
Як нам розповіла Тетяна, у 2018 році вони із чоловіком брали участь у фестивалі ремесел у болгарському місті Пловдіві. Там криничанський хліб викликав непідробний інтерес у публіки.
«Ми всі привезли із собою – дріжджі і навіть борошно. Тож спекли його з наших інгредієнтів. Люди, які куштували наш хліб, казали: «Це як моя бабуся в селі пекла!» – розповідає Тетяна. Саме цей успіх підштовхнув нашу героїню до створення туристичної локації, присвяченої безсарабському хлібу.
«Наша ідея – це не бізнес. Це саме знайомство із культурою нашого народу, нашого села. Не лише вино традиційно для болгар, а й хліб, який також став нашою унікальною фішкою», – вважає жінка.
«Спочатку все почалося як хобі, яке перейшло у сенс мого життя. Хобі – це так, сьогодні чимось одним займаєшся, завтра іншим. А я повністю себе присвятила цій справі, понад тридцять років займаюся цим», – каже Тетяна.
Звичайно, за стільки років вона нагромадила безліч рецептів різних болгарських страв. Вона збирала та записувала народні пісні, також захопилася колекціонуванням вишитих болгарських рушників.
У її великому, так уже прийнято в Криничному будинку є спеціальна кімната, в якій зберігаються справжні скарби.
Тетяна привела нас до цієї святої святих. З неймовірною ощадливістю вона діставала десятки, сотні різних вишитих рушників, поясів та інших елементів національного болгарського одягу. Багато речей мають поважний вік і датуються кінцем ХІХ століття. Від фарб та різноманітності орнаментів просто розбігаються очі.
Незважаючи на всю велику кількість рушників, різного старовинного начиння та рецептів хліба, найбільше враження на нас справила сама Тетяна Янчева-Дукова. Вона – справжня, жива енциклопедія культури, традицій болгарського народу та мешканців села Криничне.
У розмові вона чудово апелює термінами та датами, розповідає про обряди, традиції, історичні факти з такою невимушеністю, що й «Вікіпедії» не підвладно.
Тетяна є живе втілення традиції та мудрості болгарського народу. Поки в нашій Бессарабії живуть і працюють такі люди, можна не побоюватися, що наш край втратить свій надзвичайний колорит.
Серафим Савченко
Інтернет-видання Бессарабії
