Серед нас є чимало людей, чиє життя та енергія нерозривно пов’язані з громадською діяльністю. Одна з таких людей – Марія Трофименко, ім’я якої добре відоме ренійцям. Про активну, ініціативну та небайдужу жінку, а також її щиру залученість до життя та проблем маленького міста на Дунаї – у матеріалі інтернет-видання «Махала».
«Моє дитинство пройшло у гарному українському селі Нерушай Татарбунарського району, яке уособлює колорит та менталітет усієї України. Тут живуть хороші, добрі, прості люди багатьох національностей, від яких я перейняла найкращі людські якості, і вони вплинули на формування моєї життєвої позиції. Дитинство у селі запам’яталося мені відсутністю асфальтних доріг, підготовкою домашніх завдань при світлі гасової лампи. Але за відсутності звичних для сучасної людини зручностей я відчувала сильну підтримку та любов великої родини: батьків, трьох братів та сестри», – розповідає Марія Миколаївна.
За її словами, першими прикладами стійкості та самовіддачі стали для неї батько, інвалід Другої світової війни, та мати, яка працювала кухарем у дитячому садку. Закінчивши школу у рідному селі, Марія поїхала до Одеси та вступила до зональної комсомольської школи при вищій партійній школі, після закінчення якої працювала секретарем комітету комсомолу колгоспу імені Шевченка у своєму рідному селі. А потім життя міцно пов’язало її з Рені, де вона створила сім’ю.
З 1976 по 1982 роки працювала інструктором Ренійського райкому комсомолу, а у 1983-2002 роках була співробітницею Ренійського міськвідділу спочатку КДБ та УСБУ в Одеській області. І лише невеликий період, з 2002 по 2006 роки, вона працювала співробітником відділу УСБУ у місті Ізмаїлі.
«Де б я не працювала, моєю опорою завжди був мій чоловік Олександр Федосійович, якого, на жаль, не стало три роки тому. Для дітей він був прикладом для наслідування, для онуків – улюбленим дідусем. Ми з ним пройшли через багато випробувань, і він для мене був більше, ніж чоловіком – справжнім другом по життю, найближчим і розуміючим. Ми виховали з ним двох доньок, Наталю та Вікторію. Вони вже дорослі, обидві працюють на держслужбі. Одна з них мешкає в місті Татарбунари, друга в Ізмаїлі. У мене дві онучки та два онуки», – з почуттям каже жінка.
Марія Трофименко – людина діяльна, із внутрішньою потребою допомагати, вирішувати проблеми, брати на себе відповідальність. Ці якості дуже допомагають їй у громадській праці, де виявилася ще одна риса її характеру – вміння чути людей і розуміти їхні потреби. І це не просто слова, а життєва позиція, сформована роками.
«Чути та розуміти людей – основне моє завдання. І чинити так, щоб не було соромно дивитися людям у вічі. Виправдати їхню довіру не словами, а справами», – так визначила вона свій підхід в одному з наших інтерв’ю, коли з 2015 по 2020 роки була депутаткою Ренійської районної ради.
Депутатський досвід дозволив їй ще ближче доторкнутися до нагальних проблем жителів міста та району, відстоювати їхні інтереси на місцевому представницькому рівні. І хоча вона вже давно не депутат, але залишається у гущі подій – як член виконкому Ренійської міськради, продовжуючи свою громадську діяльність уже в цій якості.
Одним із яскравих прикладів, де енергія та організаторський талант Марії Миколаївни Трофименко принесли реальні плоди, стала робота зі створення у місті товариств співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), їх становлення та розвитку.
Нагадаємо, що з 1 липня 2016 року, з набранням чинності Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», у мешканців багатоповерхівок з’явилася реальна можливість взяти долю своїх будинків у власні руки, стати не просто мешканцями, а господарями, колективно керуючи майном та фінансами. Ця реформа не тільки відкрила шлях до поліпшення керованості житлофондом, а й вимагала величезної ініціативи, згуртованості та готовності працювати. З того часу в Рені, як і в усій країні, почали з’являтися перші ОСББ.
Будинок №107 на вул. Мірошниченко (нині Фабрична), де мешкає і сама наша героїня, став одним із перших і, мабуть, найпоказовішим прикладом успіху. Вона була серед тих ініціативних жителів, хто не побоявся взяти на себе відповідальність.
«2016 року ми сформувалися як ОСББ, яке назвали «Комфорт 107». Дуже важко було спочатку. Тому що це все нове. Незрозуміле ні для кого. Тим більше для правління нашого суспільства, членом якого я є. Почали з даху, що протікав. Проблема здавалася нерозв’язною: потрібні були великі гроші. Але ми не опустили руки. Подітися нема куди – треба гроші збирати. Мешканці, повіривши у спільну справу, почали збирати кошти – по 3000 гривень із квартири. Для багатьох це було значною сумою. Тому ми позичили трохи грошей і дали людям можливість розрахуватися пізніше. Хтось 200 гривень давав, хтось 100. Ну, було і по 50 гривень давали. І люди згодом розраховувалися», – згадує вона ті перші кроки.
За словами Марії Миколаївни, яка є заступником голови ОСББ «Комфорт 107», ключовою підмогою стала міська програма співфінансування за принципом 50 на 50.
«Ця програма, яку тоді прийняла міськрада для підтримки ОСББ, можна сказати, нас підштовхнула. Ось ми за дах і взялися. Однак потрапити до програми було непросто – була потрібна маса документів, суворий контроль. Треба було зібрати дуже багато документів – ми дуже старалися, все правління нашого об’єднання працювало, і ми все зробили. Коли нам почали робити дах, дуже жорсткий контроль був із боку мешканців. Наші чоловіки мало не жили на даху. Тому ми зараз бачимо результат, і оскільки витрачаються наші гроші, ми маємо їх контролювати. Цей принцип – бачити, куди йдуть гроші та контролювати результат – став основою довіри в нашому ОСББ. Фінансова звітність перед мешканцями – строга та прозора: щороку у нас складається акт перевірки, і люди бачать, куди йдуть їхні гроші», – зазначає вона.
Успішно відремонтувавши дах та отримавши повернення коштів за державною програмою «Теплий кредит» через один із банків, в ОСББ з’явилися кошти на нові вікна в під’їздах, упорядкування підвалу, який раніше був завалений сміттям і його часто затоплювало, і на багато іншого. Мешканці не лише сплачують внески, а й вкладають свою працю: доглядають за квітами, упорядковують територію.
«Про досвід зі створення нашого об’єднання та ту роботу, яку ми провели, швидко стало відомо у місті. Ми відкрито ділилися своїм досвідом, консультуючи мешканців інших будинків, які хотіли створити своє об’єднання власників квартир. Пам’ятаю, я тоді майже щодня надавала консультації – ми нікому не відмовляли. Ми були відкриті для всіх», – згадує Марія Трофименко.
Таким чином, історія організації ОСББ в одній окремій багатоповерхівці стала яскравим прикладом дієвості ініціативи знизу, коли мешканці, які відчувають відповідальність за свій будинок, діють згуртовано, спільно. І проблеми, які не вирішувалися роками, починають вирішуватись.
«Я вдячний Трофименко за те, що вона підтримала проєкт створення ОСББ. Чув думку, що у «Комфорту 107» все вдалося тому, що Плєхов ставиться по-особливому. Так, цьому ОСББ ми допомогли чим змогли. І готові допомагати так само всім іншим ОСББ. Завжди хочеться підставляти своє плече всім, хто працює. Насамкінець скажу так: там, де Трофименко, там завжди порядок, і завдання буде виконане. Якщо Марія Трофименко знає, що ту чи іншу мету можна досягти, для неї немає перешкод», – наголосив міський голова Ігор Плєхов у одному зі своїх інтерв’ю місцевим журналістам.
Коли розпочалася війна, Марія Миколаївна з командою активістів та волонтерів організували штаб, через який розподілялася гуманітарна допомога як внутрішньо переміщеним особам, так і місцевим мешканцям з-поміж представників старшого покоління та малозабезпечених верств населення. Робота була проведена велика: сформовано списки нужденних, здійснено їх обдзвон, не кажучи вже про розвантаження, складування, розфасовку та видачу гуманітарної допомоги. І в тому, що до цієї складної та кропіткої роботи ні в кого не виникло жодних нарікань, звичайно ж, велика заслуга Марії Миколаївни.
Фото надані Марією Трофименко.
Інтернет-видання Бессарабії
