У музейному комплексі Котловинського ліцею Ренійської громади відкрилася тематична виставка місцевих майстрів ужитково-побутового мистецтва Ольги Саранді та Іллі Долапчи під назвою «Сусак у побуті гагаузів: традиція та мистецтво». Про те, як готувалася виставка та які роботи на ній можна побачити, а також про те, що таке сусак та яке застосування він знаходить у повсякденному житті гагаузів – у матеріалі інтернет-видання «Махала».
«Наукова назва сусака – лагенарія, це рослина сімейства гарбузових. У побуті його ще називають пляшковий гарбуз, посудний гарбуз, кубушка, картуна. Довгий час сусак вирощували й у нас, у Котловині. На відкритті виставки Ілля Степанович Долапчи згадував, що десь у 60-х роках він ріс і в них удома. У нашому селі з нього виготовляли переважно лійки та черпаки, але насправді його застосування не обмежується лише цими виробами. Сусакі бувають різної форми, з них також можна виготовляти цукорниці, солянки, місткості для зберігання спецій», – розповідає керівник музейного комплексу Котловинського ліцею Ніна Дейнека.
За словами Ніни Іванівни, з насінням лагенарії допомогли наша землячка з Тараклії Марія Константинова та котловинський фермер Микола Каразанфір.
«Сусак зазвичай висаджують у лютому. Ми торік роздали цей насіннєвий матеріал людям, але підвела погода. Сходи зійшли, і навіть на деяких були сусакі, але на останній стадії дозрівання після довгої посухи цілий тиждень була злива, і плоди зіпсувалися. Крім того, багато хто не знав, що спочатку насіння потрібно висаджувати в стаканчики і тільки потім отриману розсаду пересаджувати в ґрунт, забезпечуючи регулярний полив. Дуже добре сусакі висаджувати біля арки у дворі, щоб вони самі плелися. Урожай збирається восени, але нам збирати практично не було чого. Коли Марія Дмитрівна дізналася, що у нас не вийшло з урожаєм, вона знову прийшла на допомогу – купила у жінки-гагаузки Лідії Шевчук із села Кирилівка Тараклійського району сусакі кількох видів і переслала нам із тараклійським водієм Григорієм, який довіз їх до кордону та передав їх Іллі Каразамфір, який часто нам допомагає, залишаючись при цьому за кадром. Дякую всім велике!», – продовжує моя співрозмовниця.
Коли зразки лагенарії (сусака) дісталися Котловини й Ніна Іванівна відкрила мішок, то побачила, що вони були дуже брудні, їх треба було привести в належний вигляд.
«Після того, як я їх ґрунтовно почистила, помила та висушила, у мене спонтанно народилася ідея цієї виставки. Поділилася нею, насамперед, з директоркою ліцею Прасковією Яківною Долапчи, вона мене підтримала і загорілася цією ідеєю. Потім я звернулася до Іллі Степановича Долапчи та Ольги Іванівни Саранді, вони, не гаючи часу, одразу взялися за роботу, в яку вклали свою душу та фантазію. Ілля Степанович – майстер на всі руки. Він розрізав сусакі, надаючи їм різної форми, він же виготовив підставки, на яких розставлені готові вироби, а Ольга Іванівна, в минулому художник-оформлювач, їх розписувала як єдиний набір. Під час розпису вона використала, зокрема, національний гагаузький орнамент, подивившись перед цим роботи гагаузького художника та гарбузових справ майстра з Комрата Петра Влаха, а також свої власні розробки. Кілька екземплярів сусаків принесли Людмила Ангельчева, Тетяна Кірчева та Софія Узунова. Але основна частина виставки – це сусакі, які нам надіслали з Тараклії», – розповідає Ніна Дейнека.
На відкритті виставки художниця Ольга Саранді розповіла свою історію знайомства із сусаком.
«У 1945 чи 1946 році мій тато опинився у трудовій армії та отримав розподіл у місто Коркіно Челябінської області. Через кілька років він приїхав за мамою з дітьми та взяв їх туди, і я народилася вже там. Вперше до рідного села я приїхала з батьками у 1962 році, на канікули. Тоді ж уперше я побачила сусакі у свого дядька, у якого ми зупинилися. Один сусак у них був як черпак для води, а другим черпали зерно та несли домашній птиці. Для мене це було дивовижно. І ось через такий великий проміжок часу я знову зіткнулася із сусаком – вже як із предметом ужитково-побутового мистецтва. У підготовці деяких із них мені допомагав мій старший брат Пантелій Саранді, він розрізав їх, надаючи їм потрібну форму. Для розпису я взяла фарби під кольори українського прапора, а в орнаменті використовувала тюльпани як один із символів Бессарабії та Гагаузії. Використовувала інші квіткові орнаменти, наприклад, елементи петриківського розпису. Також орієнтувалася на роботи такого відомого у Гагаузії майстра розпису сусаків, як Петро Влах», – розповіла Ольга Іванівна.
Як зазначила Ніна Дейнека, у гагаузького сусака дуже цікава історія. У музейному комплексі ведеться дослідницька робота зі збирання відповідного матеріалу на цю тему. Що ж до власне виставки, то вона викликала у котловинців непідробну цікавість, багато селян хочуть вирощувати посудний гарбуз у себе вдома, як колись робили їхні предки.
Фото: скриншот відео зі сторінки Котловинського ліцею у соціальній мережі Фейсбук.
Інтернет-видання Бессарабії
