Понад сто років тому в Арцизі, розташованому на перехресті степових доріг, жив майстер ковальської справи Емануель Херманн. Його життєвий шлях став прикладом працьовитості, витримки та любові до своєї справи. Про цікаві факти життя коваля журналістці інтернет-видання «Махала» стало відомо з публікації на офіційній сторінці Арцизького історико-краєзнавчого музею у Facebook.
Емануель Херманн народився в Арцизі в 1879 році у родині Готфріда Германна та Розіни Франк. Після закінчення місцевої школи юнак вирішив присвятити себе ковальській справі. У 1894 році він вирушив до Теплиці, де став учнем майстра Даніеля Хенделя. Там опанував виготовлення возів та сільськогосподарських знарядь — ремесло, яке згодом принесло йому повагу земляків.
Після навчання два роки працював підмайстром у Йоганнеса Доблера, де вдосконалював навички обробки деревини — незамінного елемента у виготовленні возів.
У 1900 році Емануель був призваний до лав армії Російської імперії. Там опанував ще й професію кравця. Його служба мала завершитися в серпні 1905-го року, але через російсько-японську війну тривала до грудня.
Повернення додому назавжди запам’яталося йому пригодою на крижаному лимані біля Овідіополя, коли він дивом урятувався, ледве не провалившись під лід.
«Ми благополучно перетнули лиман, і 11 грудня 1905 року я возз’єднався з матір’ю та братами й сестрами», — згадував він пізніше.
Повернувшись, Емануель разом із братом Йоганном облаштував кузню на батьківській фермі. Починати було нелегко, адже бракувало інструментів, та на допомогу прийшов його колишній учитель Даніель Хендель, який позичив необхідне обладнання на рік.
Праця йшла щодня, робота знаходилась завжди — то ремонт возів, то виготовлення плугів. Учнів у майстра ставало дедалі більше. Його девізом були прості, але глибокі слова: «Праця — радість життя».
У 1906 році він одружився з Еммі Вендшлаг, а вже за рік повністю сплатив свої борги й збудував нову кузню — простору, з кімнатою для підмайстрів. Замовлень ставало настільки багато, що двір часто був повністю заставлений возами та сільгосптехнікою.
Перша світова війна у 1914 році знову змінила його життя — Емануеля мобілізували на Східний фронт. Повернувшись у травні 1917-го, він дізнався про смерть дружини. Це стало для нього важким ударом, але через рік доля подарувала йому новий шанс — він одружився вдруге, з Марією Хуманн.
Попри важку працю, Емануель Херманн завжди брав активну участь у житті громади. Він десять років був муніципальним радником, входив до комісії з оцінки збитків, працював присяжним у суді, наглядав за сторожовими постами, керував кооперативом і навіть завідував місцевим молочним господарством. Його поважали за чесність, працьовитість і небайдужість до життя міста.
Сьогодні історію цього арцизького коваля зберігають його нащадки. Завдяки особистому архіву онуки Емануеля, Інге Борг, ми маємо можливість доторкнутися до історії людини, для якої праця стала не просто обов’язком, а справжньою радістю життя.
Інтернет-видання Бессарабії
