Села Оксамитне та Тополине Болградської громади не тільки мають красиву назву, вони розташовані в мальовничому місці – на березі озера Ялпуг. Звідти відкриваються неймовірні краєвиди. Але незважаючи на те, що села розташовані біля води, вони води не мають: ні питної, а з недавнього часу і технічної. Чому так склалося і чи є вихід? Видання «Махала» з’ясовувало причини і шукало вихід із ситуації.
Колись села Оксамитне і Тополине були на слуху, бо тут жили працівники відомого далеко за межами Болградського району Державного підприємства – радгоспа ім. Суворова. Тут вирощували фрукти, виноград, мали свої холодильники, куди закладали вирощену продукцію, а ще її возили по всій Україні та навіть за межі України. В радгоспі займалися виробництвом виноградних саджанців, тут функціонувала одна з найкращих в районі ферм великої рогатої худоби. Сільгосппідприємство мало можливість будувати різні соціальні інфраструктурні об’єкти. Одним з них став місцевий водогін. В той час, коли посушлива Бессарабія страждала від посухи в радгоспі могли зрощувати сади та виноградники – воду брали з озера Ялпуг. Водогін був проведений і в дома працівників. І хоча вода була технічна – це влаштовувало мешканців. Бо мати воду на подвір’ї або в домі – вже було розкішшю. Але часи змінилися.
Зараз сільський водогін перетворився на валізу без ручки, яку важко нести, але шкода кинуть.
«До 2020 року ситуація була більш-менш нормальною, бо ще було живе базове підприємство. Мережі водогону і досі належать радгоспу імені Суворова (від.ред. Воно досі є державною власністю і має назву – Державне підприємство “Дослідне господарство імені О. В. Суворова” Національного наукового центру “Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є.Таїрова”). Вони вважаються мережами зрошувальної системи, тому не могли передати водогін, бо треба було б якось виділити їх у окрему систему, зробити окремий проект. Але це неможливо, особливо зараз. Бо все стало непридатним, водогін дуже старий», – розповів староста сіл Оксамитне і Тополине Василь Чернєв.
Колись радгосп-мільйонер перетворився на банкрута. І підтримувати водогін в робочому стані, а тим більше подавати воду мешканцям двох сіл просто не в змозі.
«Це просто якесь покарання для нашої громади. Радгосп не сплачує жодної копійки податків в бюджет: ні за землю, ні податку на доходи фізичних осіб. Про те, щоб підтримувати і фінансувати водогін – і мови не йде», – розповів голова Болградської міської ради Сергій Димитрієв.
Так, мешканці двох сіл, яким колись заздрили через їх зручності, перетворилися в заручників збанкрутілого підприємства і опинилися в ситуації: вони біля води, але без води. Сьогодні для них і громади – це велика проблема, бо багато хто з мешканців крім водогону з технічною водою не має іншого джерела водопостачання. Все це привело до соціальної напруги. І якщо раніше вода з’являлася в певні часи, то з початку нового року її постачання припинилося взагалі.
Вже декілька років в Оксамитному і Тополиному влада і громадськість намагаються вирішити проблему водопостачання. Після адміністративно-територіальної реформи села увійшли до складу Болградської громади. І ця проблема лягла важким тягарем на депутатів і керівництво Болградської громади. Час від часу ситуація загострювалася. Люди навіть виходили на страйк до райдержадміністрації. Згодом влада і люди знайшли певний компроміс.
Мешканці утворили орган місцевої самоорганізації (ОМС) під назвою «Гарант». Назва говорила сама за себе – вони гарантували оплачувати затрати на електропостачання, яке несло комунальне підприємство міської ради «Горводоканал», а КП «Горводоканал» закачувало воду в водогін Оксамитного. Керівник ОМС «Гарант», яким вибрали Леоніда Гаджилова, мав укласти договір із комунальним підприємством на відшкодування електроенергії, яку витрачає підприємство для накачування води. ОМС разом зі старостатом мали організувати збір коштів. Ціна за послугу невелика, бо качали воду декілька годин на добу.
Але не так сталося, як гадалося. Борг перед КП «Горводоканал» лише ріс. Багато людей відмовлялися платити за воду взагалі, бо воду майже не бачили. На умовах анонімності виданню розповіли, що в цьому процесі не було відкритості і не все було справедливо налаштоване. Пощастило тим, хто жив нижче, вода до них доходила. Цим скористалися ті, хто вирощував вдома овочі, вони поливали свої городи. А інші залишалися без води. Слід додати, що лічильників в домах не було, як і механізму відключення боржників. В результаті голова ОМС, який ніс персональну відповідальність за несплачені рахунки, багато чув на свою адресу недобрих слів від тих, хто води не мав, але повинен був платити. В результаті він вирішив відмовитися від посади. Бажаючих зайняти його місце не знайшлося.
І ось перед новим роком воду подали востаннє. Люди скаржилися, лаялися. Зібрали збори. До мешканців сіл приїхав міський голова Сергій Димитрієв і директор КП «Горводоканала» Анатолій Ільченко. Але згоди не дійшли.
«Цей водогін до нас не має відношення. Ми не можемо його навіть ремонтувати. Він не на нашому балансі. Ми лише надаємо послуги з закачки води. І то це тільки для того, щоб допомогти людям. Про якийсь прибуток з цього мова не йде. Ми несемо витрати на електропостачання, і логічно і правильно, щоб ці витрати нам компенсували. Але цього не відбувається. Зараз борг складає 65 тисяч гривень», – розповів виданню директор КП «Горводоканал» Анатолій Ільченко.
Він повідомив, якщо вони і надалі згодні надавати послуги з закачки води, але за умови, що мешканці будуть сплачувати за це. Бо комунальне підприємство не має вільних коштів і навіть отримує дотацію з бюджету.
Багато людей почали підлаштовуватися до відсутності води. Хтось вирив на подвір’ї басейн (зацементована місткість в землі для зберігання води) і завозить питну воду, хтось пробив на подвір’ї артезіанську свердловину, а хтось, хто не має коштів на ці дороговартісні речі, продовжує завозити воду каністрами та різними місткостями. Ці люди страждають найбільше. І таких багато.
«Води немає більше місяця. Хотіли вийти на страйк, перекрити трасу. Приїжджав мер і директор «Горводоканала», сказали, що воду відключили за борги. І взагалі вода погана, технічна. Але вода завжди була такою. Зараз ходимо з каністрами, навіть не можу попрати. Беру воду у сусідів, у них є свердловина. Ми дома поки не можемо зробити свердловину, бо це коштує близько 40 тисяч гривень. І басейну я не маю. Нам хотіли зробити свердловину в селі. Але який в цьому сенс, все одно води в крані не буде. Як ходила, так і прийдеться ходити за водою. Треба, щоб працював водопровід. Це просто крик душі, бо прийде літо – не знаю що робитимемо», – поділилася мешканка села Оксамитне Наталія Арнаутова.
За словами Василя Чернєва, в селах Оксамитне і Тополине вже є загалом 24 свердловини. Люди діляться водою з сусідами. Але і тут є проблема. Вода з свердловин також технічна, вона має багато домішок, навіть намулу, і вимагає доочищення. Тому питну воду мешканці завозять.
Влада дивиться на вирішення проблеми більш глобально. В 2023 році з бюджету Болградської громади виділили майже 1 млн грн і виготовили проектно-кошторисну документацію на новий водогін. Документація пройшла експертизу. Але реалізувати проєкт з будівництва нового водогону – це також проблема. Бо коштує новий водогін понад 135 млн грн.
Про це видання дізналося, переглянувши Програму розвитку водопровідно-каналізаційного господарства Болградської територіальної громади на 2024-2026 роки, яку депутати міської ради прийняти на початку 2024 року. Головне джерело фінансування будівництва – міжнародні програми, гранти, державний, обласний бюджет і наостанок – бюджет територіальної громади.
«Новий водогін вирішить проблему двох населених пунктів – Оксамитного і Тополиного. Технічно старий водопровід не підлягає відновленню. Але власними силами громаді таке будівництво не по силах», – наголошує староста села.
Про це повідомив в бесіді з журналістом і міський голова Сергій Димитрієв. Він розповів, що сьогодні влада активно шукає кошти на це будівництво, але він реально дивиться на речі: в країні, де йде війна, знайти фінансування буде важко.
Де вихід? На думку Сергія Димитрієва, в ситуації, що зараз склалася, єдиний вихід – це відновити роботу органу місцевої організації «Гарант», повернутися до того, що мешканці збирають кошти, оплачують послуги, а потім отримують воду. Іншого варіанту він не бачить. І хоча міська рада подає проєкт з будівництва водогону в різні міжнародні програми і гранти, але розуміють, що швидкого вирішення проблеми чекати не варто. Швидке рішення – це повернення до старої системи оплати через ОМС «Гарант».
Тиждень тому мешканці села провели збори органу місцевої самоорганізації «Гарант», на яких був присутній і юрист міської ради. Після довгих сперечань, звинувачень на адресу один одного, мешканці прийняли рішення розпустити ОМС «Гарант».
Але повернутися до його роботи можливо. Треба вибрати нового керівника, укласти договір з КП «Горводоканал», платити за новими рахунками і поступово повертати борги. За словами Анатолія Ільченко, вони підуть на реструктуризацію боргу, якщо нові рахунки будуть оплачуватися. Це тимчасове рішення дозволить мешканцям мати воду, поки влада шукає кошти на новий водогін. Але щоб система запрацювала, треба змінити підхід до оплати – зробити її більш прозорою і чесною, щоб воду отримували всі абоненти, а не тільки ті, хто поливає городи. За цим має бути контроль. Як використовувати цю воду в побуті – також відповідальність самих мешканців, бо вода технічна, неочищена.
За словами старости Василя Чернєва, на останній планірці в міській раді, він отримав доручення визначити і скласти перелік тих мешканців, які одинокі та малозабезпечені. Для них закуплять місткості для зберігання води і будуть завозити питну воду за рахунок громади. Всі інші мають вирішувати проблему самі, або прийти до компромісного рішення, що вода – для всіх і за неї треба платити. Швидко кардинально вирішити цю проблему – не вдасться. Але зменшити негативний вплив можливо, якщо люди почують один одного.
Інтернет-видання Бессарабії
