Ми вирішили поспілкуватися з одинадцятикласниками нашого району, щоб дізнатися про їхні плани. Адже це покоління українців – майбутнє нашої країни. Чого вони бояться, про що мріють, якими бачать себе та свою Україну?
На цих молодих людей випало вже кілька випробувань: революції, ковідна епідемія і повномасштабна війна.
Нам випало багато всього, але це нас тільки зміцнило і зробило організованішими. Спілкуватися з друзями стало складніше, але ми віримо у нашу Перемогу, і знаємо, що це лише зміцнить наші стосунки. У нас у країні настільки панує свобода, що я навіть не знаю, що може стримувати та обмежувати нашу молодь. Вона може розвиватися у різних напрямках, і ми отримуємо лише підтримку.
Своє майбутнє я бачу в Україні, я безмежно люблю її та вірю, що наша країна з кожним днем буде все сильніше.
Найбільше мені приносять радість прості речі: можливість подорожувати, спілкуватися з друзями та рідними та, звичайно, гарні оцінки у школі. Зараз моє найбільше захоплення – це театр, мені подобається грати різні ролі, бо я даю вихід своїм емоціям.
З початку війни був дуже сильний страх, тривожність з кожним днем посилювалася, переживала за рідних, які живуть у різних кутах України. Зараз ми вже адаптувалися і звикли до всіх подій, і мені здається, що сучасна молодь готова майже до всього. Все буде Україна!
Можу сказати, що через війну ритм мого звичайного життя порушений. Більшість часу я проводжу вдома. Війна – неймовірний стрес для кожного українця. Ми, підлітки, на відміну від дітей, уже розуміємо, що відбувається, але все ж таки часто не знаємо, як реагувати на ситуацію та події. Щоб якось допомогти наблизити нашу Перемогу, учні нашої школи роблять свій внесок – збирають гроші для підтримки нашої армії (продають малюнки, ручні роботи, організовують патріотичні концерти).
Я бачу своє майбутнє в Україні і реалізувати себе хочу тільки тут, але поки що про це складно думати. Україні як ніколи потрібні грамотні, освічені спеціалісти. Я мрію стати фахівцем у економічній сфері. Я люблю математику, думаю, що моя майбутня професія буде пов’язана з економікою.
Я мрію про якнайшвидше закінчення військових дій. Мене тішить те, що наші воїни не здають своїх позицій, що жителі нашої країни не опускають руки, вони продовжують боротися та захищати свої інтереси. Мене тішить бойовий дух нашого народу, уміння любити, цінувати та захищати свою Батьківщину.
У мене виходить жити звичайним життям, спілкуватися з друзями, але заважає комендантська година. Підлітком непросто. Багато хто думає, що підлітки – це особлива категорія людей, захоплена лише спілкуванням, інтернетом та іншим. Але світ змінився, суспільство змінилося, а отже, і інтереси у підлітків теж. На жаль, я поки що не бачу свого майбутнього в Україні, і хочу поступити навчатися за кордон. Але після закінчення навчання і за умови, що в країні буде «спокійно», я повернуся до України.
Мене засмучує те, що я не бачу свого найближчого майбутнього в Україні. Тішить те, що військові дії не так сильно відчуваються на території, де я проживаю. І, відповідно, ми не відчули їх тяжкість повною мірою.
Я захоплювався волейболом. Зараз він пішов на задній план – немає можливості займатися через відсутність світла. Іншого заняття поки що немає, та й часу особливо не вистачає. Найбільший дискомфорт створюють: відсутність світла, зв’язку, інтернету. Дуже турбує нерозуміння сьогоднішньої ситуації та туманне майбутнє.
***
Ось таке майбутнє покоління нашої країни. Це різні діти із різних куточків Болградського району, але поєднує їх одне – бажання миру в Україні. Вони чітко знають, що відбувається в країні, співчувають і переживають за людей, які опинилися в зоні бойових дій, бажають якнайшвидшої перемоги ЗСУ.
Їх непокоїть майбутнє. Хочеться вірити, що ці цілеспрямовані та обдаровані діти знайдуть свій шлях у житті, здійснять мрії та бажання.
Серафим Савченко
Інтернет-видання Бессарабії
