Люди, яких життя не зіштовхувало з журналістикою, вважають, що газети тримаються на одних лише журналістах, помилково забуваючи про тих, хто залишається в тіні. Історією молодої «Дружби» з нами поділилася Раїса Георгіївна Танова, яка багато років свого життя присвятила тому, щоб жителі нашого краю могли оперативно отримувати новини у форматі улюбленої газети.
На жаль сьогодні Раїси Георгіївни вже немає серед нас. Але її спогади були задокументовані на сторінках її улюбленої газети у 2018 році.
Раїса Георгіївна розпочинала свою трудову діяльність у газеті «Ленінський шлях» на посаді друкарки. Був час, коли «Ленінський шлях» виходив окрім російської мови ще й болгарською, їй доводилося набирати тексти двома мовами. Перед закриттям газети – вийшла у декретну відпустку. Однак довго відпочивати не вийшло – запросили на роботу до райкому комсомолу.
У березні 1970 року Раїса Георгіївна повернулася до роботи у ЗМІ – друкаркою вже в газету «Дружба».
На той час районка виходила тричі на тиждень – у вівторок, четвер та суботу. Тексти переважно друкувалися на сільськогосподарську тематику.
Над газетою працювали редактор, його заступник, завідувачі сільгоспвідділу, відділу партійного життя, відділу листів, кореспонденти, фотокореспондент, коректор, друкарка.
Редакція спочатку перебувала у будівлі колишньої друкарні. Однак згодом там стало тісно і, завдяки наполегливості редактора Дмитра Миколайовича Тюрменка, «Дружба» переїхала до будівлі колишнього магазину, в якому й розташовується досі.
У розпорядженні редакції був автомобіль “Нива”. На ньому співробітники виїжджали до сіл, наприклад, у північну частину району. Одного кореспондента залишали у Кубеї, другого – у селі Городнє, решту – в Олександрівці, Дмитрівці, Нових Троянах. Наприкінці дня машина проїжджала цим же маршрутом та забирала кореспондентів назад до Болграда. Кожен мав папку, в якій знаходилося найцінніше: ручки та блокноти.
Цікавою була робота й у фотокореспондента. Він виїжджав селами з колегами, або сам вигадував ілюстрації на задані авторами статей теми. У будівлі «Дружби» знаходився маленький кабінет, де він відразу ж виявляв плівки.
«Роботи було завжди багато, – казала Раїса Георгіївна. – Кореспонденти писали тексти від руки, а я друкувала їх на машинці. Після цього звіряла набране з оригіналом. Потім віддавала авторам та коректору – вони за потребою вносили правки та перевіряли на помилки по три-чотири рази. Щоразу, коли була помилка, доводилося заново набирати текст. У нас завжди був черговий, що випускав, який останнім вичитував текст «під чисту». Ми називали його “свіжа голова”.
Але оскільки роботу виконували люди, а чи не роботи, помилки все одно зустрічалися.
«Пам’ятаю випадок, коли в заголовку було написано «Джентельмени» замість «Джентльмени». І сміху, і досади тоді було … », – згадувала Р. Танова.
Крім своїх прямих обов’язків, друкарка приймала новини по радіо, пізніше – по телетайпу.
Раїса Георгіївна з теплом згадувала своїх колег: «Лідія Кіріс, Олександр Карлов, Петро Симоненко, Дмитро Тюрменко, Сергій Вітюков, Інокентій Черепанов, Віра Пеку, Надія Стасенко, Людмила Романова, Тамара Маркова, Надія Захарова, Євген Косачов, Дмитро, Ірина Бальжик, Лариса Тюрменко та багато інших – кожен був талановитий і зробив свій незабутній внесок у розвиток газети «Дружба».
Раїса Георгіївна запевняла, що попри всі складнощі працювати в “Дружбі” було дуже цікаво.
«Ми все робили разом і відпочивали в тому числі. Я досі вдячна Дмитру Миколайовичу за його якості керівника – він міг правильно організувати як роботу, так і дозвілля», – казала Раїса Георгіївна.
За часів перебудови газеті було дуже складно: удвічі скоротили штат. Під скорочення потрапила і вона, вийшовши на пенсію. Після цього колектив знову змінився, і історію газети «Дружба» почали писати нові люди.
Ганна Ковальова
На фото колектив газети “Дружба” під час відпочинку
Читайте також:
▪️ Болградська газета «Дружба» відзначила 60-річчя: історія єдиного друкованого видання в громаді
▪️ Віра Пеку: «Роки роботи в «Дружбі» були кращими роками у моєму житті»
Інтернет-видання Бессарабії
