Він дуже любить Україну і переживає за її долю. Він міг би залишитися у своєму комфортному домі закордоном, допомагати звідти країні, але він вибрав інший шлях. Зараз це шлях на схід – в деокуповані та прифронтові території, де небезпека чатує на кожному кроці.
Василь Младінов, уродженець села Каракурт Болградського району, чемпіон світу з парашутного спорту, допомагає Україні з перших днів війни. Спочатку він перебував у Львові. Останніми тижнями знаходиться в Харкові.
Доленосним стало знайомство з В’ячеславом Ільченком, який займається волонтерством з перших днів війни. Сьогодні Василь Младінов в складі волонтерської групи відвідує найбільш постраждалі міста і села в Донецькій, Харківській і Запорізькій областях. На власні очі він побачив, що залишає після себе «руський мир». Він ділиться інформацією на своїй сторінці в «Фейсбук», дуже часто пише англійською, щоб його друзі закордоном знали правду про війну в Україні і донатили на допомогу ЗСУ і потреби людей. За словами Василя, за рік друзі-парашутисти з усього світу зібрали для України понад 80 тисяч доларів.
Мікроавтобус долає кілометр за кілометром розбитої дороги. Сходити з неї не можна. Територія замінована. І про це попереджають таблички. Ми розмовляємо телефоном. Але Василь попереджає, що зв’язок може перерватися в будь-яку мить.
Перебування тут – це не про комфорт. Тим більше волонтери навідують найбільш віддалені від міст села. Тут немає електрики, газу – нічого.
«Все це виглядає дуже депресивно. Одна справа – чути, дивитися по телевізору. Інша річ – побачити на власні очі. І люди тут живуть. Нещодавно відвідали Вовчанськ, Ізюм, Лиман. Були у селі Піщане, воно поряд з ОРДЛО, було деокуповане. Це просто маленьке село, де немає військових і якихось важливих об’єктів. Але його обстрілюють майже щодня. В день нашого перебування там було три прильоти. Понад 70 відсотків будівель зруйновано. Раніше поїхали в село Кам’янка недалеко від Лимана. Там взагалі все зруйноване, немає ні одного вцілілого будинку», – розповідає Василь.
В селах залишилися в більшості люди похилого віку, виживають коштом своїх запасів, але в більшості коштом допомоги волонтерів. Жити тут вкрай небезпечно. Але люди пристосувалися, звикли та живуть, навіть тримають невелике господарство і вирощують овочі.
Зазвичай в таких селах немає ні лікарні, ні магазину. Та й відновлювати щось неможливо, бо лінія фронту близько.
Кожного разу волонтери вмовляють людей виїхати на безпечну територію. Одного разу забрали з собою дідуся, влаштували йому прихисток, але коли знову відвідали це село, побачили його тут. Сказав, що не може звикнути до іншого міста, все чуже. Важко. Якщо і прийдеться померти, то хоче в рідній хаті.
Василь відмітив, що люди тут дуже дружні. Найчастіше готують їжу разом на декілька родин, діляться запасами. Про окупацію говорять мало – для них це неприємні спогади. Тільки згадують, що росіяни дивувалися і навіть захоплювалися життям навіть в таких віддалених селах, вважали його комфортним, бо у них такого немає. Чи змінилося ставлення до агресивного сусіда? Однозначно. Люди раділи, що їх звільнила українська армія і що вони тепер на українській території.
Благодійна місія покликала волонтерів в Торецьк, що під Бахмутом.
«Відвезли допомогу до лікарні та нашим друзям-стрибунам із парашутом, які зараз воюють у Бахмуті. Не можу звикнути до всіх руйнувань, які принесли росіяни в нашу країну. Також у Торецьку один із лікарів показав нам свій будинок, до якого потрапила ракета. Це був гарний будинок, але він повністю зруйнований. Досі не можу повірити, що це відбувається зараз, в нашому цивілізованому світі», – розповів Младінов.
Він дивується, що люди часто самі наражають себе на небезпеку, чекають до останнього.
Так було з родиною із Бахмуту, яку вони щасливо вивезли з міста. Жінку з сином та старенькою мамою доставили в Харків.
«Вони розповіли, як жили в пеклі 10 місяців. Немає електрики, немає води, немає інтернету та бомбардування щодня. Коли запитав у них, чому вони так довго сиділи в Бахмуті, вони відповіли: сподівалися, що війна незабаром закінчиться», – згадав Василь.
Багатогодинний шлях на південь. Три вантажні фургони з продуктами волонтери відвезли до міста Оріхів Запорізької області. Маленьке містечко всього за 3 км від лінії фронту. Більшість людей виїхали, але близько сотні залишилися.
«На жаль, тут і досі живуть діти. Я не розумію, як батьки можуть бути такими безвідповідальними та ризикувати життям дітей. За всі чотири години ми чули вибухи навколо міста. Як і всі інші міста, які ми відвідали за останні два тижні, скрізь багато зруйнованих та пошкоджених будинків», – розповів Василь.
Під час цієї поїздки він зустрів чимало волонтерів, переважно місцевих жителів, а також іноземців, які везуть гуманітарну допомогу з Європи та вивозять українців, ризикуючи життям.
Автобус одного з місцевих волонтерів Миколи обстріляли, уламки прошили авто, а один уламок пройшов поряд з головою.
«Волонтери роблять дуже велику справу, вони витрачають свої кошти, час, дуже часто ризикують життям. З такими людьми ми не можемо програти цю війну!» – відмітив волонтер.
Василь відмітив, що на деокупованих і прифронтових територіях багато безпритульних тварин. Люди покидали небезпечні території і багато хто залишив тут своїх чотирилапих друзів – Василь не засуджує, розуміє, що дехто рятував себе в першу чергу. Але тваринам теж потрібна допомога. Він був вражений, що люди, які тут залишилися, часто ділилися з тваринами останньою їжею – це говорить про людяність. Опікуються братами меншими і волонтери. Разом з продуктами для людей везуть і корм для тварин.
Це була спеціальна місія – нагодувати тварин. Вони їхали у напрямку Вовчанська в Харківській області. Зупинялися по дорозі в кожному селі, були майже впритул до російського кордону.
«На головних дорогах мости зруйновані, прийшлося їхати по другорядним розбитим дорогам. Нам знадобилося три години, щоб проїхали всього 100 кілометрів. Але ми зробили, що хотіли, і нагодували тварин», – згадує Василь. Ото у них було свято.
Не дивлячись на близькість до лінії фронту Харків почав оживати.
«Коли вперше приїхав сюди, то чекав на гірше. Побачив декілька десятків зруйнованих будівель в центрі. Але загалом місто пережило важкі обстріли. В більшості зруйноване передмістя з півночі, ближче до Росії. Там росіяни гатили по житлових мирних кварталах», – згадує Василь.
Але зараз у місті відновлюється життя. Починає працювати бізнес, повертаються люди. І хоча тут часто чути звуки повітряної тривоги, загалом місто пристосовується жити поряд з небезпечним і агресивним сусідом. Його обстрілюють майже щодня. Всі села навколо міста на півночі мають руйнування.
«Я тут, щоб допомогти моєму другові В’ячеславу, який веде гуманітарний проєкт в Харкові. Він відвіз мене до себе додому, у маленьке село неподалік міста. Гараж та сауна в його будинку повністю згоріли, але будинок, на щастя, зазнав лише невеликих ушкоджень. Його батьки провели жахливі півтора місяця під російською окупацією. Не було й дня з початку війни, щоб місто не обстріляли. Але воно продовжує жити, і люди вірять у перемогу», – розповідає Василь.
Вірить в це і він. І продовжує самовіддано допомагати Україні. Чому він це робить? Прощаючись, він розповів про свій життєвий принцип:
«Мені простіше це робити: не треба працювати, діти дорослі і я один. Мені пощастило у цьому житті, у мене була улюблена робота, я багато подорожував, у мене чудові діти та дружна сім’я. І я думаю, що мені треба віддавати цьому світу за своє щасливе життя. Як-то кажуть, борги треба повертати».
Нашу країну ніхто не переможе, бо у нас такі люди, такі патріоти!
Тетяна Терзі
He loves Ukraine very much and worries about its fate. But like many other people, he could have stayed in his comfortable home abroad, helping the country from there, but he chose a different path. This is a way out of the comfort zone and a danger to life that waits at every step. Now, this is the way to the east of Ukraine, to the de-occupied and front-line territories.
Vasyl Mladinov, a native of the village of Karakurt, Vasylivka Community, the world champion in parachute sports, has been helping Ukraine since the first days of the war. At first he was in Lviv. In recent weeks, he has been in Kharkiv.
His acquaintance with Vyacheslav Ilchenko, who has been volunteering since the first days of the war, was fateful. Today, Vasyl Mladinov, as part of a volunteer group, is visiting the most affected cities and villages in the Donetsk, Kharkiv and Zaporizhzhia regions. He saw with his own eyes what “Russian world” was leaving behind. He shares information on his Facebook page, very often writes in English so that his friends abroad know the truth about the war in Ukraine and donate to help the Ukrainian Armed Forces and people’s needs. According to Vasyl, his paratrooper friends from all over the world collected more than 80,000 dollars to help Ukraine.
He counts every day of the war. Because every day is a small life for someone, and for the country it is a day of struggle. For our hero, it is mostly a day on wheels.
The minibus overcomes kilometer after kilometer of broken road. It is impossible to leave it. The territory is mined. And the signs warn about it. We talk on the phone. But Vasyl warns that the connection can be interrupted at any moment.
Staying in such territories is not about comfort. Moreover, volunteers visit villages farthest from cities. There is no electricity, gas, there is nothing.
“You look at all this, it looks very depressing. It’s one thing to hear, to watch on TV. Another thing is to see with your own eyes. And people live here. W recently visited Vovchansk, Izyum, Lyman. We were in the village of Pishchane, it is next to the Particular Districts of Donetsk and Luhansk Oblasts. It was de-occupied. It is just a small village where there is no military and no important facilities. But it is shelled almost every day. On the day of our stay there were three missiles. More than 70 percent of buildings were destroyed. Earlier we went to the village of Kamianka near Lyman. Everything there is completely destroyed, there is not a single surviving house,” says Vasyl.
In the villages, mostly elderly people remained, they survived on their own supplies, but mostly with the help of volunteers. It is extremely dangerous to live here. But people adapted, got used to it and live, they even keep a small farm and grow vegetables.
Usually, such villages have neither a hospital nor a store. And it is impossible to restore something, because the front line is close. And even though the Russians know that there are only civilians here, they still bomb.
Each time, volunteers persuade them to leave for safe territory. Once they took the grandfather with them, arranged a shelter for him in a safe city, but when they visited this village again, they saw him here. He said that he cannot get used to another city, everything is different. It is hard. If he has to die, he wants to die near his native house.
Vasyl noted that the people here are very friendly. Most often, they cook together for several families, share food. Little is said about the occupation, for most of them it is an unpleasant memory. They only mention that Russians were surprised and even admired life even in such remote villages, considered it comfortable, because they do not have such a thing. Well, they did everything so that it was like they had in Russia – no light, no heat, no water.
Has the attitude towards an aggressive neighbor changed? Definitely. People were happy that they had been liberated by the Ukrainian army and that they were now on Ukrainian territory.
The charity mission called for volunteers in Toretsk, near Bakhmut.
“Help was taken to the hospital and to our paratrooper friends, who are currently fighting in Bakhmut.
I cannot get used to all the destruction that the Russians brought to our country.
Also in Toretsk, one of the doctors showed us his house, which was hit by a rocket.
It was a beautiful house, but it is completely destroyed. I still can’t believe that this is happening now, in our civilized world,” Mladinov said.
A long journey to the south. Volunteers took three cargo vans with products to the city of Orikhiv, Zaporizhzhia region. A small town just 3 km from the front line. Most of the people left, but about a hundred remained.
“Unfortunately, children still live here. I don’t understand how parents can be so irresponsible and risk their children’s lives.
For four hours we heard explosions around the city. Like all other cities we visited in the last two weeks, there are many destroyed and damaged buildings everywhere,” said Vasyl.
He is surprised that people so expose themselves to danger, wait until the last.
This was the case with the family from Bakhmut, which they safely took out of the city. A woman with her son and an elderly mother were taken to Kharkiv.
“They told how they lived in hell for 10 months. No electricity, no water, no internet and bombardment every day. When I asked them why they stayed in Bakhmut for so long, they answered: they hoped that the war would end soon,” Vasyl recalled.
He told how they evacuated a disabled woman in the city of Chuhuiv. And while they were placing her on the bus, they heard three explosions at the other end of the city. Then he learned from the news that a 54-year-old man and a 14-year-old boy were injured.
During this trip, he met many volunteers, mostly local residents, as well as foreigners who brought humanitarian aid from Europe and took Ukrainians out, risking their lives.
The bus of one of the local volunteers, Mykola, was fired upon, the wreckage pierced the car, and one wreckage passed near the volunteer’s head.
“Volunteers do a great job, they spend their money, time, and often risk their lives. We cannot lose this war with such people!” Vasyl noted.
Vasyl noted that there will now be many homeless animals in the de-occupied and near-front territories. People left dangerous areas and many left their four-legged friends here. Vasyl does not judge, he understands that some were saving themselves first. But animals also need help. He was amazed that the people who stayed here often shared food with the animals in order to save them. This speaks of humanity. Volunteers also take care of the younger brothers. Together with food for people, they also carry animal feed.
It was a special mission to feed the animals. They were driving in the direction of Vovchansk in the Kharkiv region, stopped on the way in every village, were almost close to the Russian border.
“Bridges were destroyed on the main roads, we had to drive on broken village roads. It took us three hours to drive just 100 kilometers. But we did what we wanted. On the way, we stopped in every village and fed the animals,” recalls Vasyl.
What a holiday they had.
Vasyl has been living in Kharkiv for the last few weeks, if he is not staying in remote villages somewhere close to the front line. After the liberation of the territories near Kharkiv, the city began to revive.
“When I first arrived, I expected the worst. I saw several dozen destroyed buildings in the center. But in general, the city survived heavy shelling. Most of the suburbs from the north, closer to Russia, were destroyed. There, the Russians ransacked peaceful residential areas. They practically approached the city and fired at residential buildings,” recalls Vasyl.
But in general, life is returning to the city. Business is starting to work, people are coming back. And although the sounds of air raids are often heard here, in general, the city is adapting to living next to a dangerous and aggressive neighbor. The city is shelled almost every day, but it is alive. All the villages around the city in the north have destructions.
“I am here to help my friend Vyacheslav, who runs a humanitarian project in Kharkiv.
He took me to his home, he lives in a small village near the city.
Many houses were destroyed and almost all of them were damaged.
The garage and sauna in his house were completely burned, but the house fortunately survived with little damage. His parents spent a terrible month and a half under Russian occupation, because the city is very close to the Russian border, and it is constantly shelled by the Russians.
Not even a day had passed since the start of the war without the city being shelled.
But the city continues to live and people believe in victory,” says Vasyl. He believes in it too. And continues selflessly helping Ukraine. Why does he do this? Recently, he talked about his life principle:
“It’s easier for me to do it, I don’t have to work, the children are adults, and I’m alone. I was lucky in this life, I had a favorite job, I traveled a lot, I have wonderful children and a friendly family. And I think that I have to give to this world for my happy life. As they say, debts must be returned.”
No one will defeat our country, because we have such people, such patriots!
Tetiana Terzi
Читайте також:
▪️ Благодійний концерт в Ізмаїлі: волонтери, артисти та пес Патрон об’єдналися задля допомоги військовим (Фото)
▪️ Як родина підприємців з Болградського району підтримує волонтерство та яким бачить майбутнє України
▪️ В Болградському районі не припиняється волонтерський рух: що жителі громад відправляють на передову
Інтернет-видання Бессарабії
