Майже три роки триває повномасштабна війна в Україні. І хоча райони півдня Одещини знаходяться далеко від лінії зіткнення, багато мешканців півдня сьогодні захищають територіальну цілісність України і кладуть своє життя за незалежність України. Щоб вшанувати пам’ять загиблих воїнів в містах, селищах та навіть невеликих селах з’явилися Алеї слави. Але немає Алеї слави в місті Болград, який є районним центром. Чому так склалося і чи є перспективи появи в Болграді Алеї чи іншого міста, яке увічнювало б пам’ять захисників України – дізнавалася журналістка видання «Махала».
До редакції неодноразово надходили запити від мешканців громади з питанням, скільки мешканців громади загинуло, хто вони. І головне питання: коли в місті з’явиться Алея слави чи пам’яті, яка розповідала б про всіх загиблих. На думку людей, важливо, щоб було конкретне місце, куди можна піти, покласти квіти й згадати загиблих.
«Тільки нещодавно говорила з подругою, що скрізь, навіть в маленьких селах, відкривають такі Алеї, а у нас досі немає. Не треба чекати кінця війни. Роботу треба починати зараз, бо люди мають пам’ятати загиблих героїв зараз, а не потім. Я вже думала, куди мені звернутися, щоб відкрили пам’ятник. Це має бути не один меморіал на всіх, а такий, щоб кожне ім’я було увічнене окремо. І цей пам’ятник має знаходитись в центрі, в людному місці, щоб його всі бачили», – поділилася Любов Кіркова, дружина загиблого воїна з Болграда Сергія Дачева.
Про те, що місце увічнення загиблих воїнів обов’язково має бути, розповіла виданню волонтерка, дружина військовослужбвця, який зараз захищає Україну, Оксана Кілафли.
«Чи на часі це сьогодні? Звичайно, на часі. І тут справа не в грошах. Вони є. Бо ми бачимо, що сьогодні гроші тратяться не тільки на захист батьківщини, а на різні потреби громад. Дуже боляче, що ми дотепер не знаємо і не шануємо свою історію і своїх героїв. Ми більше знаємо про пушкіних, матросових тощо, але не про своє. У нас є стільки своїх героїв, стільки хлопців, які загинули, а ми про них нічого не знаємо. Коли я збираю кошти на допомогу армії, дехто так віднікується – нібито у нас взагалі війни немає. Може це тому, що ми мало знаємо, якою ціною дістається перемога», – наголосила Оксана Кілафли.
В Болградській громаді є музей історії Болгради, окрема зала присвячена російсько-українській війні, тут розміщені фото загиблих воїнів. І є дві локальні Алеї, які з’явилися завдяки ініціативі небайдужих мешканців. Обидві ініціативи місцева влада підтримала фінансово.
Так, Алея слави є в селі Залізничне. Її облаштували за ініціативи мешканців та старостату села за кошти з місцевого бюджету. Зараз на Алеї облаштовано три тумби з табличками в пам’ять про загиблих.
Друга Алея знаходиться біля Болградського опорного закладу – Болградський ліцей. Ініціаторами її створення були колектив школи, батьки випускників та громадська організація ветеранів воїнів АТО. Профінансувала роботи Болградська міська рада. На Алеї увічнені імена восьми загиблих випускників ліцею.
Про інших загиблих з Болградської громади відомо мало. Скільки їх – громадськість не знає. Обидві Алеї слави відкрили минулого року. З того часу кількість загиблих на війні зросла, але змін в увічненні їх пам’яті не відбулося.
Помилково думати, що увічнення пам’яті загиблих – це ініціатива тільки людей. Влада має взяти на себе відповідальність за появу об’єктів пам’яті на територіях громад.
Національний інститут національної пам’яті розробив Методичні рекомендації для місцевих громад щодо збереження і вшанування пам’яті учасників, жертв і подій російсько-української війни. Ознайомитися з ними і завантажити можна за посиланням.
Ми звернулися до Болградського міського голови Сергія Димитрієва за коментарем стосовно планів з облаштування місця пам’яті загиблих в 2025 році.
«Ми розглядаємо можливості облаштування Алеї Слави. Міністерство у справах ветеранів готує проєкт, який передбачає, щоб всі Алеї Слави були в одному вигляді. Буде від них рекомендація і ми її візьмемо в роботу. Якщо не буде на ці цілі державного фінансування, то будемо робити за кошти місцевого бюджету. Гроші будуть виділятися тоді, коли буде видно вартість проєкту. Але ми не проти обговорювати пропозиції людей», – розповів міський голова.
Паралельно ми пошукали на сайті Міністерства у справах ветеранів Україну інформацію про роботу з виготовлення єдиного проєкту Алеї слави для всіх громад. Але не знайшли.
Якщо Болградська міська рада не проти порадитися з мешканцями громади, то цю роботу треба починати вже зараз: обговорити місце, ескізи та розглянути варіанти увічнення, бо це займе певний час.
Спілкуючись з мешканцями, ми почули три варіанти.
Варіант перший – Алея Пам’яті
Це може бути окрема Алея з гранітними табличками, або Алея з бігбордами, де буде фото, всі данні про загиблого. Там же буде розташований QR-код, відсканувавши який, можна прочитати повну біографію військового.
Такий варіант є в багатьох населених пунктах. Нещодавно це зробили в місті Арциз Болградського району. Алею відкрити в День Соборності України, увічнивши пам’ять 52 загиблих уродженців громади.
Варіант другий – Віртуальний меморіал
Цією ідеєю з виданням поділилася депутатка Болградської міської ради Тетяна Ведь.
«Місце пам’яті загиблих воїнів обов’язково має бути в Болграді. І дуже прикро, що його досі немає. Група депутатів міської ради, до якої входжу і я, зверталися до міської ради з пропозицією облаштувати Алею слави, тим більше, що до нас з цим проханням зверталися наші виборці. Але відповідного реагування не було. Нам відповідали, що є меморіальні таблички на фасадах шкіл, є алея в селі Залізничне, є алея в Болградському ліцеї. А що робити далі – будемо думати після війни. Але, на мою думку, цього замало, і так не має бути. Якщо справа в фінансах, то можна зробити віртуальний меморіал. Такі з’являються в багатьох громадах України. Я бачу це так – великий екран буде в залі Будинку культури або бібліотеці – громадському місті, куди часто приходять люди. І поряд табло з іменами загиблих. Вибираєш, і на екрані відобразиться вся інформація про нього, фото, відео – все, що вдасться зібрати. Я направляла цю пропозицію в наш відділ культури, туризму, молоді та спорту Болградської міської ради, але реакції на пропозицію не отримала», – поділилася Тетяна Ведь.
Тетяна Ведь вважає, що можна запозичити і вивчити досвід інших громад, які вже втілили такі проєкти. Розміщення такого меморіала у відкритому громадському просторі – на вулиці, площі – це окрема тема для обговорення, бо завжди є небезпека руйнування та вандалізму.
Варіант третій – реконструкція існуючого пам’ятника
В Болграді ще за часів екс-президента Петра Порошенко нашвидкоруч реконструювали пам’ятник радянським солдатам, який знаходився на центральній площі міста. Це сталося перед візитом Петра Порошенка до Болграда. Відомо, що він народився саме в Болграді, хоч і виїхав звідси з батьками ще дитиною. Щоб не засмучувати керівника держави радянськими символами, замість старої гранітної стіни та монументального стовпа, який був в аварійному стані, з’явився сучасний пам’ятник – металеве дерево життя та іржаві стіни, які уособлювали опалене війною покоління. В цей час в Україні вже тривала війна, яка розпочалася в 2014 році.
Стосовно реконструкції з мешканцями ніхто не радився – не було часу та й відгуки скоріш за все отримали б негативні. Бо болградцям відразу не сподобалися дві іржаві стіни, але вибору на той час вони не мали. На одній іржавій стіні була встановлена пластикова табличка з іменами загиблих в АТО уродженців Болградської громади, а на іншій – імена радянських солдат.
Мешканці Болграда і депутати давно наполягали на реконструкції. Але витрачати знову кошти на оновлення пам’ятника – влада вважала недоречним. А потім почалася повномасштабна війна – і було вже не до пам’ятника. Хоча він і був вочевидь незавершений.
За проєктом з дерева життя мала стікати вода в розташований нижче басейн, що асоціювало сльози за загиблими, але цього не було зроблено. І басейн для збору води згодом перетворився на ємність для збору сміття. Пластикова табличка з іменами була явно не розрахована на тривалий час. Зараз імена на ній вигоріли і ледь помітні. Влітку під впливом високих температур табличка з іменами радянських солдат деформувалася і її сильним вітром знесло з пам’ятника. Це сталося незадовго перед повномасштабним вторгненням, тому багато болградців побачили символізм в цьому. Але комунальні служби міста встановили її знову на іржаву плиту, де вона знаходиться і зараз.
До пам’ятника кладуть квіти під час державних свят чиновники та керівники організацій та закладів громади. Але мало хто звертав увагу, що табличка з іменами радянських солдат написана російською мовою.
Тому пам’ятник вимагає уваги та змін. Після реконструкції він міг би стати дійсно тим місцем, де увічнили б імена загиблих воїнів під час російсько-української війни. Хоча це і треба обговорювати з громадськістю, бо нам відомо, що не всі рідні загиблих воїнів хочуть, щоб на іржавій плиті були таблички чи напис з ім’ям їх загиблого родича.
Ми не могли не спитати думку тих, хто сьогодні на фронті захищає територіальну незалежність країни. Нам вдалося зв’язатися та отримати відповіді на наші питання військовослужбовця з 88-го окремого батальйону морської піхоти з позивним Штурвал. З питань безпеки не називаємо його звання, посаду та прізвище.
Як має виглядати місце увічнення загиблих воїнів?
Мені не завжди подобається як облаштовують Алеї слави – з того, що я бачив в інших громадах. Адже, по-перше, це маленький термін служби (практичність). Міні-білборди то звісно будуть стояти, але на них регулярно потрібно виділяти кошти на оновлення або реставрацію. Що стосується Болградського району, то знаючи наш менталітет та рівень вандалізму, портрети будуть просто знищенні. У нас вони довго не простоять, вони не виживуть. А хлопці, які загинули, на це не заслуговують.
Людська пам’ять працює незалежно від волі міських та районних влад, або в масштабах всієї України, тому масштабувати в Болграді пам’ятник на честь усіх загиблих Болградського району, я не бачу сенсу. З такою ж логікою в Києві треба ставити пам’ятник усім загиблим. Але робити щось треба, в першу чергу з метою військово-патріотичного виховання.
Яким ви бачите місце пам’яті в Болграді?
Те, що у нас є в Болграді, те і маємо використовувати. Робити якусь окрему Алею або меморіальні дошки, де будуть покладати квіти, не бачу жодного сенсу. У нас і так вже є Меморіал Слави на центральній площі міста, який поділений навпіл: ліворуч – пам’ять загиблим у Другій світовій війні, а праворуч – загиблим за незалежність України.
Цей іржавий пам’ятник, якнайкраще показує війну. Адже війна – це не щось сяюче, нікельоване, або хроміроване чи гранітне. Війна – це, насправді, бруд, сморід, жаль, біль і горе. Тому ця іржа якнайкраще підкреслює цю ідею пам’яті. Пам’ять – вона саме така, саме так і виглядає. І його не треба оновлювати постійно, бо іржа вона і далі буде ржавіти, буде свій зовнішній вигляд зберігати віками.
Тож на цьому крилі, що праворуч, місця вистачить усім хлопцям, якщо там їх імена просто висікати чи гравіювати. І цього буде цілком достатньо. Всі, хто захоче вшанувати їх пам’ять, це і буде їхнім меморіалом, там будуть їх прізвища, там можна буде покладати квіти. Це нормально.
Що ви думаєте про збір інформації про загиблих?
Книгу пам’яті Болградського району та міста Болград вести треба. Цим мають займатися міські та районні органи влади. Повна, вичерпна інформація має міститися на сайтах – міському чи районному в окремому розділі “Книга пам’яті Болградського району” або “Книга пам’яті міста Болград”. Там мають міститися фотографії хлопців, відео, спогади про них, коментарі, щоб усе це було живе, а не просто купа бездушного і мертвого каміння.
А гроші, які могли б спланувати на цей проєкт меморіальний, на закупівлю дерев, плитку, меморіальних дошок, будь ласка, нехай віддадуть військовим на дрони чи автівки, це буде набагато ефективніше.
Медіа зібрало різні точки зору та варіанти увічнення пам’яті загиблих воїнів. Більшість – небайдужі до цієї теми. Владі залишилося лише порадитися з громадськістю, залучити спеціалістів та облаштувати таке місце, куди люди будуть приходити з пам’яттю та шаною. І сподіваємось, що це буде зроблене вже скоро. Бо пам’ять не можна відкласти на потім.