Документальна стрічка “Яремчук. Незрівнянний світ краси”, що вийшла на екрани 8 серпня цього року, стала найкасовішим вітчизняним фільмом. Стрічка про історію першої української поп-зірки за три тижні зібрала понад 10 млн грн, а кількість проданих квитків сягнула 68 тисяч. Фільм отримав позитивні відгуки кінокритиків та має шанси увійти у топ найкращих українських стрічок. Про інші фільми українських режисерів, що варті уваги, розповідає видання “Махала” з посиланням на Центр громадського моніторингу та контролю.
Ще з 1920-х років кіномистецтво в Радянському Союзі стало джерелом потужної внутрішньої пропаганди – кіно допомагало “совєтам” формувати необхідну їм свідомість широких мас. А отже українським режисерам того часу доводилось знімати переважно “правильне” кіно. Тим не менш, навіть в таких умовах вони знаходили можливості створювати справжні шедеври.
Найбільш промовистий приклад – кінострічка Олександра Довженка “Земля” (1930 рік). Німий фільм про перші роки колективізації, основна сюжетна лінія якого – конфлікт колгоспників та “куркулів”, протримався на екранах кінотеатрів лише декілька днів, оскільки зазнав осуду за недостатню комуністичну ідеологічність. Наразі деякі кінокритики вважають стрічку “Земля” не лише найкращою роботою Довженка, а й одним з найкращих фільмів в історії кіно.
За радянських часів, у 1964 році, був знятий фільм “Тіні забутих предків” режисера Сергія Параджанова. Драматична стрічка про життя гуцулів, екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського, є обов’язковою для перегляду в Гарвардському університеті для тих, хто претендує на найвищий ступінь у кіномистецтві.
Перші півтора десятиліття української незалежності – час, коли всі вважали українське кіно мертвим. Економічна криза та потужний вплив російського культурного продукту на українську аудиторію – обставини, що унеможливлювали розвиток нашого кінематографу. Українські режисери, знімаючи кіно, також орієнтувалися на російську аудиторію.
Тому не дивно, що перший повнометражний і великобюджетний художній фільм вийшов лише у 2002 році – “Молитва за гетьмана Мазепу” режисера Юрія Іллєнка. Цей фільм став однією з перших спроб переосмислити роль гетьмана, якого росіяни вважали зрадником, а їхня церква піддала анафемі. У результаті, російське міністерство культури заборонило його показ у РФ, а тамтешні критики назвали стрічку найбільш русофобською в історії кіно.
Тренд на історичні художні фільми продовжив режисер Олесь Санін, знявши у 2003 році стрічку “Мамай”. В основі фільму — давній український та кримськотатарський фольклор. “Мамай” — це красива історія про заборонене кохання, яка чимось нагадує “Тіні забутих предків”. Але замість Карпат — степ, а замість гуцульського села — кримськотатарське поселення”, — описують стрічку оглядачі “Довженко-Центру”.
Справжній розквіт української кіноіндустрії стався лише після Революції Гідності 2013-2014 років. Фурор викликала кінострічка “Плем’я” режисера Мирослава Слабошпицького, прем’єра якої відбулася у 2014 році. Історія про хлопця з інтернату для глухих, знята без єдиного слова — усі герої спілкуються виключно жестовою мовою. Стрічку оцінили не не лише в Україні — вона була представлена на понад 100 кінофестивалях, зокрема, і у Каннах. У топ-100 українських фільмів за версією кінокритиків фільм “Плем’я” займає четверте місце.
Анексія Криму та війна, розпочата Росією, на Сході України стала однією з ключових тем українських кінофільмів минулих десяти років. Серед найкращих робіт можна виокремити фільми “Кіборги” (2017 рік) режисера Ахтема Сеїтаблаєва про героїчну оборону Донецького аеропорту, “Черкаси” (2019 рік) Тимура Ященка про героїчну оборону однойменного тральщика в бухті Донузлав та “Додому” (2019 рік) Нарімана Алієва про історію кримського татарина, який повертається додому.
Повномасштабна війна стала основною темою документальних кінострічок останніх трьох років. Один з таких — “20 днів у Маріуполі” (2023 рік) режисера Мстислава Чернова — здобув високу міжнародну оцінку, ставши першим українським фільмом, що отримав найпрестижнішу світову нагороду “Оскар”. Фільм розповідає про облогу Маріуполя: про гуманітарну катастрофу, масові поховання загиблих цивільних, злочини росіян, роботу лікарів. Загалом, ця кінострічка здобула понад 20 світових нагород та понад 40 номінацій.
Разом з тим, українські режисери під час повномасштабної війни не забувають і про “цивільні” теми, знімаючи комедії, трагікомедії, та навіть мультфільми. У 2022 році у кінопрокат вийшла стрічка одного з найкращих українських режисерів сучасності Антоніо Лукіча — трагікомедія “Люксембург, Люксембург” про двох братів-українців, які шукають по світу свого батька-югославського бандита. А у 2023 році світ побачив український мультфільм “Мавка. Лісова пісня” режисерів Олександри Рубан та Олега Маламужа, який був знятий англійською мовою та показаний у понад 140 країнах.
Тож українське кіно не стоїть на місці та розвивається навіть в найскладніший для країни час. А отже після війни можна очікувати дійсно серйозного та стрімкого злету українського кіно у світі.
Інтернет-видання Бессарабії
