У Тарутинському степу небайдужі до цієї місцевості люди відродили квітуче та автентичне село Семисотка. На долю маленького села у радянські часи випала нелегка доля – воно знаходилося біля військового полігону. Не дивлячись на важкі життєві іспити, село вижило та продовжує існувати і досі. Тут проживають лише дві людини. Подивитися на маленьке село та дізнатися більше про історію заснування та реалії сьогодення у Семисотці поїхали журналісти інтернет-видання “Махала”.
Заснував село Семисотка у 1909 році заможний німець-колоніст. Німці називали своє село Гнаденхайм. Згідно історії першопоселенцю Нешпорту (авт. ім’я засновника села), виділили 700 гектарів землі. Звідси і назва населеного пункту – Семисотка. У 1940 році тут проживало 49 німців-колоністів, які займалися сільським господарством та тваринництвом – в більшості вівчарством. Німці побудували собі будинки, були працьовиті та заможні. Проте, звідси їх примусово виселили, а будинки знесли, залишивши тільки один.
Після того, як ці землі примусово покинули німці, сюди почали перебиратися молдовани-виселенці. Звідси й стара назва села – Бранковяну.
Але радянська влада у 1946 році прийняла рішення замінити мальовничість бессарабских сел на брязкання танків радянського військового полігону. Снаряди почали долітати до городів жителів Семисотки, тому місцеві знову вимушені були виїжджали хто куди – до сіл Міняйлівка, Фуратовка, Старосілля та Сарацика-Нова.
“Мій батько був ветераном війни, після повернення зі служби йому та ще декільком місцевим мешканцям вдалося вмовити владу залишити їх родини жити у селі та не руйнувати дома. Так в селі збереглися три двора, в якому жили місцеві”, – розповідає Ганна Чобану, місцева жителька Семисотки.
Так село вибороло собі ще один шанс на існування. Збудували 24 будинка, які залишились до цього дня, влада більше не дозволила будувати. Але йшли роки, село вмирало разом з його жителями.
Вдихнути нове життя та відновити забуте село Семисотка вирішив підприємець Олексадр Паларієв, засновник етно-комплексу Фрумушика-Нова. Відродити смарт- село йому вдалося завдяки згадкам місцевих.
“У Семисотці Олександр Андрійович викупив усі будинки, колись полишені господарями. Деякі були у жалюгідному стані, та пан Олександр перетворив ці садиби на цілий музейний комплекс, і постарався зберегти їхню автентичність. Зараз Семисотка – унікальне місце на карті Одещини. Колись у цих хатах кипіло життя, тут любили, народжували дітей, тримали овець і корів, звідси йшли у інший світ”, – розповіла “Махалі” Юлія Байбара, адміністраторка етно-комплексу “Фрумушика-Нова”.
На сьогоднішній день у селі Семисотка проживають дві корені мешканки. Тут усе, як було колись, а може навіть і краще.
“Молдавські килими з трояндами, фіранки на вікнах, вишиті гладдю рушники, оздоблені подушки, святі образи на покутті; тут досі можна розпалити справжню піч, поколисати дитячу люльку, чи спробувати розігріти праску на вугіллі. Скриня, де родина зберігала цінні речі; посуд, меблі, музичні інструменти – все, що дісталось у спадок від батьків, це очевидці минулого, які нагадують історію цілих поколінь. А ще Семисотка – це смарт-поселення, де екологічність врахована у побуті. Приміром, новий паркан облаштовано з місцевого каміння, де природні компоненти поєднанні з сучасними технологіями. Біля кожного розписаного будинку – вуличні ліхтарі, проведено водогін, доглянуті городи й виноградники, тротуарною плиткою встелена ціла вулиця, є навіть система відеонагляду”, – ділиться Юлія Байбара.
Зараз в селі відбудовують музей колодязів під відкритим небом. Село Семисотка входить до туристичного маршруту – дорогами вина та смаку Української Бессарабії. Тепер це тихе, спокійне місце, оповите дикою природою степу.
Відновлені будинки поєднують в собі автентичність та сучасний комфорт.
Воно розраховане на тих, хто втомився від міського гамору та хоче спокою. Сюди можна приїхати, поселитися в одному з будинків, поринути в старовинну атмосферу Бессарабії та милуватися закатами.
Фото автора
Інтернет-видання Бессарабії
