У селі Кремидівка Доброславської громади, що на Одещині, майже рік тому відкрився «DobroHub: простір щасливих людей». Це стало можливим завдяки перемозі в грантовому конкурсі та неабиякому бажанню жителів створити таке місце. Тут проводять тренінги, майстер-класи, позакласні уроки, а з дітьми працює логопед і тренер з йоги.
ШоТам дізнався в голови громади, як вдалося отримати грант й створити це місце, в кураторки DobroHub — чому діти тепер обожнюють цей простір.
Ідея створення хабу виникла давно, адже жителі села потребували такого простору. До того ж ми розуміли — потрібно, аби молодь залишалася в громаді. На жаль, раніше вони майже не спілкувалися між собою та не відвідували заходів, тому ми почали діяти, зокрема, провели опитування серед жителів. Вони навіть твори писали про те, що хочуть бачити у своєму селі.
Далі ми почали шукати на всіх платформах молодіжні гранти. Коли знайшли потрібний конкурс, одразу подалися — це була перша заявка саме на створення хабу. Підготовка була серйозна: треба було пройти відбір, підготувати якісну презентацію та захистити її, пояснити, чому саме ми маємо відкрити хаб. І це дало результат — у конкурсі було 10 переможців, і ми стали одними з них. На створення та підтримку роботи хабу нам надали 1 мільйон гривень.
Також Проєкт USAID «ГОВЕРЛА», громадою-партнеркою якого ми є, допоміг нам з підготовкою потрібних документів, створенням плану розвитку та збором необхідної інформації. Та фахівці Проєкту сприяють не тільки у втіленні ініціатив для молоді. Наприклад, з початком повномасштабної війни завдяки співпраці з USAID «ГОВЕРЛА» в нашу громаду закупили критично необхідні речі: спецтехніку, обладнання для рятувальників, генератори тощо.
До цієї заявки ми часто подавалися на різні соціальні гранти й перемагали, тому я точно знаю, що все можливо. Я постійно відстежую платформи, де анонсують фінансову підтримку, і не втрачаю можливості подати заявку. На сьогодні Доброславська громада виграла найбільше грантів серед громад Одеської області (а можливо, і по Україні) та залучила найбільше міжнародної допомоги.
Тепер у громаді вже є три такі хаби в різних селах, кожен з яких існує завдяки грантовим коштам і є по-своєму унікальним. На цьому я спинятися не планую — у нас на меті створити такий простір в усіх селах. Кожен виграний грант і реалізований проєкт дає поштовх до нової роботи й упевненості у своїх силах. Звісно, інколи ми отримуємо й відмови у фінансуванні — це трохи розчаровує, але не критично, адже завжди з’являються нові можливості.
До моменту створення хабу ми відвідували багато різних зустрічей і навчання, до нас приїздили ментори та проводили тренінги. Потім ми долучили молодь — вони самі пропонували, що хочуть бачити в хабі, малювали свої ідеї.
Майже протягом року простір існував за грантові кошти. Ми запрошували різних фахівців для проведення занять, щоб зрозуміти, що більше зацікавить дітей і матиме попит.
Зараз уже «простір щасливих людей», як ми його називаємо, живе коштом благодійників — партнерів і фондів. Спочатку я дуже переживала, що все тепер ляже на наш бюджет, але помилилася. Багато хто з людей, які приїздять провести тренінги чи майстер-класи, роблять це безкоштовно. Також вчителі села тут часто проводять уроки, а батьки можуть долучатися та вчити своїх умінь. Навіть діти організовують заходи — наприклад, один хлопчик, який дуже любить фотографію, постійно робить фотосесії, а інший — гітарист — навчає всіх охочих.
Діти самі вирішують, чим зайнятися. До речі, простір став місцем не лише для дітей — сюди також приходять дорослі, щоб просто відпочити, випити каву чи почитати.
Я часто бачу, як голови інших громад опускають руки й кажуть, що щось зробити нереально. Та всі знають, що для нас немає слова «неможливо», особливо в тому, що стосується молоді, адже це майбутнє нашої громади. Тому треба постійно думати над тим, як допомогти їм знайти себе тут. Адже, як не крути, діти зараз набагато кращі за нас — вони розумніші, сміливіші.
У мене завжди питають: «Як вам вдається все реалізовувати?». Шлях до успіху не такий складний. Думаю, 90% залежить від бажання. Людина, яка працює в громаді, має хотіти зробити життя жителів комфортним, якісним і змістовним. Другий секрет — це не боятися мріяти. Усім, хто до мене приходить, я кажу, що немає божевільних ідей і мрій — все реально втілити в життя.
У нашому селі навіть майданчика не було, де діти могли б цікаво проводити час. Хоча тут живуть приблизно 2 500 людей, і серед них — десь 400 осіб до 18 років.
Коли створюєш таке місце, обов’язково треба максимально долучати людей, адже в них часто виникають ідеї, до яких місцева влада може й не дійти.
Приміщення було доволі старе (воно межує з сільрадою), тож роботи вистачало. До облаштування долучалися всі — і староста села, і вчителі зі школи, і діти з батьками. Кожен робив, що вмів. Сільрада також допомагала й виділяла деякі кошти. Цей процес дуже об’єднав усіх, адже жителі розуміли, що це буде їхнє місце, — навіть логотип вибирали шляхом голосування, адже багато варіантів запропонували.
Простір займає два поверхи та складається з чотирьох окремих кімнат. Спільна кімната найбільша — там проводять покази фільмів, є м’які пуфи, багато настільних ігор. Вчителі тут часто проводять позакласні уроки, щоб зробити навчання цікавішим.
Є окремо комп’ютерний клас із ноутбуками та постійним доступом до інтернету. Кожен охочий може будь-коли завітати сюди, щоб щось завантажити чи зробити уроки. Також є кав’ярня-книгарня, яка, до речі, врятувала книги зі старого приміщення сільської бібліотеки, адже в ньому була дуже висока вологість. Зараз діти можуть прийти до хабу, щоб почитати за горнятком чаю чи взяти книжку улюбленого автора додому. У студії для творчої роботи професійні художниці постійно проводять усілякі майстер-класи. До речі, в просторі є навіть ліфт для мам з колясками та людей з інвалідністю, а для безперебійної роботи вже придбали й генератор.
Наш хаб став улюбленим місцем у селі для святкування дитячих свят. Добре пам’ятаю, як в нас проводили перший день народження, коли дітки зібралися в цих ковпачках, був аніматор з мильними бульбашками — це був дуже яскравий і милий захід.
Сюди постійно приїздить психолог і проводить тренінги. Також раз на тиждень з дітьми працює логопед — це ми організували за запитом батьків. Окремо проходять заняття з йоги та стретчингу — декілька разів на тиждень приїздить тренер з міста. Часто запрошуємо письменників, а ще раз на тиждень у нас відбувається заняття з ІТ.
Усі запрошені фахівці залюбки їздять до нас безкоштовно, та ми допомагаємо їм з транспортом. Усе в просторі безплатне, навіть кава-чай, доступ до комп’ютерного класу тощо. Єдине, що зараз платні заняття з йоги — раніше їх оплачували з гранту. До нас ходять переважно школярі та студенти, але плануємо залучити й старше покоління, створивши школу активного довголіття. Хочемо зробити на території тренажери, розширити майданчик дитячий, лавки поставити, альтанку — зробити такий собі мініпарк.
Здається, що таким простором мають опікуватися багато людей, але по суті нас двоє — я та адміністратор. Мені дуже подобається, як DobroHub працює зараз — там постійно багато людей, і вони завжди шукають, що ще цікавого організувати.
Найважливіше в хабі те, що він відкритий до людей — можна прийти коли завгодно. Тут максимально по-домашньому, і це видно по тому, як діти зі школи чи садка не йдуть додому, а біжать у наш простір подивитися мультик або просто погратися. Батьки точно знають, якщо дитина не прийшла вчасно додому, то вона в нас. Діти вже вважають хаб своїм — хоч поруч розташована сільська рада, наче серйозна установа, але ніхто не соромиться бавитися там.
З часу відкриття можна сказати, що відвідуваність зросла. Спочатку була невелика обережність у людей, а зараз вже всі сприймають простір як частину села.
Ми до речі, змінили графік роботи: на початку був чіткий час, у який простір працював, але треба було врахувати й навчання, і роботу хабу на вихідних. Таке місце взагалі не повинне працювати з 8 до 17 — воно повинно бути гнучке. Тепер будь-хто може звернутися до адміністратора з проханням відкрити хаб раніше, продовжити його роботу тощо — це ж не школа, яка має розклад дзвінків.
Я переконана, що це простір спільнотворення, де всі все роблять разом, як єдина родина.
Автор Маргарита Годуліна