Щороку в першу неділю жовтня ми відзначаємо День учителя — свято тих, хто відкриває дітям двері у світ знань, хто щодня дарує своїм учням не лише мудрість, а й тепло серця. Завдяки вчителям з покоління в покоління зростають освічені й свідомі громадяни, готові брати на себе відповідальність за майбутнє країни. З цієї нагоди журналістка інтернет-видання «Махала» завітала в гості до вчительки з села Селіогло (до 2023 року Холмське) Арцизької громади, яка нині перебуває на заслуженому відпочинку, Тамари Борисівни Йоргової. Її історія особлива — адже вчителювання стало справжньою справою життя для кількох поколінь її родини.
У родині колишньої вчительки початкових класів Холмського ліцею Тамари Борисівни Йоргової кілька поколінь присвятили себе вчителюванню. Цю традицію започаткував ще її прадід Олексій Алексенко, який на початку ХХ століття приїхав до далекого Буджака з Київської губернії. Він був направлений на посаду вчителя початкових класів до села Новоселівка. Але доля склалася так, що педагогічний стаж у нього виявився доволі коротким: після розпаду Російської імперії у Бессарабії встановилася румунська влада, за якої Олексій не бажав продовжувати викладання.
«Мій прадід відмовився працювати вчителем за румунської влади, бо вони вимагали викладати всі предмети виключно румунською мовою. Він не захотів вивчати румунську і перейшов працювати на місцевий млин, назавжди залишивши педагогіку», — розповіла пані Тамара.
Згодом старша донька Олексія Алексенка, Матрена Олексіївна, вийшла заміж за мешканця села Холмське Василя Федоровича Узуна. Вона також була вчителькою, однак, як і її батькові, їй довелося недовго працювати за фахом. Після заміжжя про кар’єру вже не йшлося — у подружжя один за одним народилося десятеро дітей, яким Матрена Олексіївна присвятила все своє життя.
Розповідаючи історію своєї бабусі, Тамара Борисівна показала сімейну реліквію — фотографію сторічної давнини. На ній зображені Матрена з Василем, усі їхні діти та перший онук. Фото зробили на пам’ять перед від’їздом однієї зі старших доньок із чоловіком та сином на постійне місце проживання до Бразилії.
«Подивіться як усі гарно вдягнені. Моя бабуся сама ткала і шила одяг для всієї родини. У них з дідусем було вісім дівчат і двоє хлопців. Один з них — мій батько Борис, наймолодший у родині. Усім дітям вони дали гарну освіту, окрім нього. Прадідусь тоді сказав: “Наймолодшого вчити не будемо — він залишиться біля нас у старості”. Всі мої тітки закінчили гімназію, а п’ятеро з них обрали вчительський шлях і пішли стопами прадіда та моєї бабусі. Четверо згодом переїхали до Румунії. Старший брат батька також став учителем. А найстарша донька оселилася в селі Ново-Іванівка, де працювала вчителькою у місцевій школі разом із чоловіком. Їхній син, Борис Михайлович Хаджи, теж став педагогом: після нетривалої роботи в Задунаївській школі він повернувся до рідної Ново-Іванівки, де понад два десятки років обіймав посаду директора школи», — із захопленням згадує пані Тамара про свою родину потомственних вчителів.
Вона також поділилася, що понад двадцятеро дітей її тіток теж присвятили своє життя вчителюванню. Серед них є чимало педагогів із державними нагородами та відзнаками за багаторічну працю.
«У нашій родині є юристи, лікарі, та навіть адмірал, але більшість усе ж обрали вчительський шлях», — з гордістю підсумувала Тамара Борисівна.
Згадуючи, що саме вплинуло на вибір педагогічного шляху, Тамара Борисівна розповідає про свого двоюрідного брата Бориса Михайловича Ханжи. Він часто приїздив у гості до її батьків разом із дружиною, яка теж була вчителькою. Пані Тамара із захопленням слухала їхні розповіді про шкільне життя, і саме під час цих візитів брата в її серці зародилося бажання стати педагогом.
Після восьмого класу вона вступила до Кагульського педагогічного училища імені А. С. Макаренка, де здобула спеціальність учительки початкових класів. За направленням три роки вчителька пропрацювала в одній зі шкіл Комратського району в Молдові, водночас розпочавши навчання на філологічному факультеті Одеського університету імені І. І. Мечникова.
«Пам’ятаю, як закінчувалося моє відпрацювання в Молдові. До мене приїхав батько й запитав: “Моя дівчинко, чим ти займатимешся далі?” А я саме йшла з роботи після дощу розмоклою вулицею. Наше село Холмське тоді розбудовувалося: клали асфальт, будували нові споруди, а батьки жили в центрі, біля школи. Побачивши мене втомлену, у брудному взутті, батько вирішив, що мені пора повертатися додому», – пригадує пані Тамара.
Однак у рідному селі вільних годин не було, тож її направили працювати до села Вишняки Арцизького району, де протягом року вона викладала російську мову та літературу. Після заміжжя разом із чоловіком переїхала до Кам’янського, де він працював водієм у Главанському АТП, який діяв при місцевому кар’єрі. Там Тамара Борисівна продовжила викладати у школі філологом, а згодом стала заступницею директора з навчально-виховної роботи.
Родина жила скромно – у маленькому будиночку на зйомній квартирі. Тут народилися їхні діти, тут вони почали відвідувати дитячий садок, сім’я почувалася щасливою. Та через десять років чоловік наполіг повернутися в рідне Холмське.
«Я дуже не хотіла покидати Кам’янське, мені там подобалося навіть незважаючи на те, що в нас не було власного житла. Я виховала багато учнів Кам’янської школи, які й досі мене пам’ятають. Зустрічаючи мене вони часто кажуть, що саме мої уроки прищепили їм любов до книги. Серед цих учнів – Анатолій Пеляк, Алла Дармастук, Лілія Величко та багато інших», – з гордістю згадує педагог.
У Холмському якраз вводився новий факультатив – болгарська мова. Тамарі Борисівні запропонували викладати його. Для підвищення кваліфікації вона двічі побувала у Болгарії: у 1989 році в Софії, а у 1991-му – у Варні. З 1987 року і до виходу на пенсію вона викладала болгарську мову та працювала вчителькою початкових класів. Із 37 років педагогічної діяльності 23 вона віддала вчителюванню у рідному селі. А у 2010 році пішла на заслужений відпочинок.
Пані Тамара завжди підходила до викладання творчо. Вона писала вірші й нерідко проводила уроки у римованій формі, щоб зацікавити дітей. Використовувала приклади з життя, виховувала толерантність, розвивала кругозір та ораторські здібності учнів. Часто проводила заняття на природі, спонукаючи дітей уважніше придивлятися до світу довкола й відображати побачене у творчих завданнях.
«Я заходила в клас і казала: “Встаньте, діти, підійдіть до вікна, роздивіться все навколо. А тепер напишіть, що ви побачили і які почуття у вас при цьому виникли”. Інколи ми виходили безпосередньо на вулицю: розглядали дерева, спостерігали, як із гілок повільно падає листя, слухали його тихий шурхіт під ногами, коли крокували стежкою», – ділиться спогадами вчителька.
У 2002 та 2006 роках Тамара Борисівна ставала призером районного етапу конкурсу «Вчитель року», посівши І та ІІІ місця.
Уривок із її конкурсної «Візитки» (2002 р.):
Почему я решила педагогом стать?
На этот вопрос ответ
«Так сразу» мне трудно дать.
«Виновниками» этого были мои учителя,
В которых я просто была влюблена.
У 2004 році разом із методистом з Болгарії Іваном Симеоновим вона створила авторську програму викладання болгарської мови та читання у початковій школі. Керувала практикою студентів Ізмаїльського педагогічного інституту, вела педагогічну рубрику у районній газеті «Арцизькі вісті».
Її учні неодноразово ставали призерами обласного конкурсу «Чисті роси» у номінації «Читці». Вчителька проводила відкриті уроки, ділилася досвідом, здобула численні грамоти районного відділу освіти, обласного управління та міністерства освіти України. Їй було присвоєно звання «Старший учитель» та «Учитель-методист».
«Фантазія у мене завжди вирувала. Кожен урок був для мене святом. Мені хотілося не просто навчати, а виховувати в дітях людяність, доброту, чесність…», – говорить педагог.
Все життя Тамара Борисівна писала вірші: частину використовувала на уроках, інші зберігала в папках, мріючи про видання власної збірки.
Її поетичне звернення до молодих учителів (уривок):
Это вы решили педагогом стать,
Этим вы теперь всю жизнь гордитесь.
Коль взялись нести сей трудный крест –
Что бы ни было, держитесь.
Будьте добрыми, терпеливыми к всем,
Даже к самым «трудным», самым слабым.
Через годы приветливый поклон
Отзовется в сердце вам наградой.
Окрім цього, вона написала слова пісні про рідне село «Моє село», музику до якої створила вчителька музики Алла Павлівна Мінчева. Колись її учні часто виконували цю пісню на конкурсах, а один з них навіть здобув перше місце у Криму.
Уривок з пісні «Моє село»:
Я живу в большом и красивом,
Родном селе.
Простора и зелени
Много у нас везде.
Припев:
Холмское, Холмское,
Селиоглом раньше называлось.
Холмское, Холмское,
В сердце моем навсегда ты.
Розставання зі школою далося їй нелегко. Але маленька онука, яка дарувала свою безмежну любов, допомогла Тамарі Борисівні пережити цей непростий період.
Інтернет-видання Бессарабії
