22 січня 1942 року в селі Табаки народився Федір Степанович Хаджиогло. Тоді ніхто ще не знав, яку важливу роль зіграє цей чоловік в розвитку освіти в селі, та ніхто навіть не здогадувався, що в майбутньому він стане справжнім взірцем відданості педагогічній справі. Сьогодні Федір Степанович святкує свій 82-ий день народження. Інтернет-видання “Махала” поспілкувалося з іменинником та його колегою, аби дізнатися про професійний шлях першого Почесного мешканця села Табаки.
Незважаючи на свою юнацьку мрію стати теслею, доля визначила йому інший шлях – шлях вчителя та вихователя. Федір Степанович в різні роки життя був вчителем початкових класів, вчителем фізики, директором школи, завідувачем Болградського районного відділу освіти 10 років, інспектором з охорони дитинства 4 роки, першим заступником Болградського районного виконкому – 4 роки.
На всіх посадах Федір Степанович вносив значний внесок у розвиток освіти Болградського району.
«Коли зустрічаю його, говорю «мій улюблений директор», а він мені каже «моя улюблена вчителька», – розповідає вчитель на пенсії Катерина Опанасівна Вербанова й додає: «Федір Степанович – людяний, добрий, справедливий, ніколи не підвищував голос, спокійний, дуже добре нам було з ним у колективі. Федір Степанович прийшов до школи вчителем фізики, потім його забрали до РОНО. Ми не відпускали, писали всім колективом у РОНО, щоб не забирали його у нас, але, на жаль, нас не почули. За кілька років Федір Степанович повернувся до Табаківської школи вже директором, чому колектив був дуже радий. Товариський, гуморний, з ним не засумуєш. Нам такий директор і потрібен був».
Федір Степанович вів свій особистий зошит спогадів.
«Мені дуже допомогла одна, на мій погляд, хороша риса, яка привита була ще бабусею та дідусем: якщо ти чогось не знаєш, не соромся питати, і люди тобі допоможуть, і стався до людей так, як би ти хотів, щоб люди ставилися до тебе. І це мені в житті дуже допомогло, а в школі мені розв’язало руки на вирішення багатьох завдань», – пише у своєму зошиті Федір Степанович.
На той час у Табаківській школі великою проблемою було пічне опалення взимку. У центральному корпусі класні кімнати великі, стандартні за площею, одна грубка не забезпечувала теплом клас.
Взимку при -15-16 градусів на вулиці, в класах було +3-4 градуси тепла. Потрібно було вирішити проблему центрального опалення. Окрім цього шкільна їдальня, харчовий блок не відповідали санітарним вимогам. На території школи була відсутня криниця, басейн на 2 тонни не забезпечував водою, потрібно було щодня возити воду. Техпрацівникам доводилося носити воду для миття підлоги за 150 м.
«Це змусило мене думати, що треба будувати їдальню, котельню, вирішувати проблему з водою, копати колодязь. Сільська рада грошей на все це не мала, колгосп теж. На це була потрібна велика сума. Тоді я почав домагатися грошей через РОНО. І мені пішли на зустріч і на виділені гроші я купив і привіз до школи 120 м3 каменя-ракушняка.
Навесні 1975 року я бачив, що бурять свердловину в Хаджиогло Панаса Петровича. Я подумав, а чи не зможуть це зробити в школі. Працівники сказали, що зроблять це лише за готівкову оплату, потрібні труби і лише завтра. До кінця робочого дня проблему готівки через сільську раду і через відділ освіти я вирішив. День закінчився, гроші були, а труб не було. Потрібні були 3 труби по 4 м довжини, діаметром 550 мм.
Ліг спати, заснути не міг, згадав, що бачив такі труби на полі біля старого току. Підвівся і пішов на поле, труби були на місці. Треба було їх привезти до школи. Незважаючи на глибоку ніч, я зайшов до Гроздєва дядька Віті, він працював на маленькому тракторі Т-25. Після довгих умовлянь він погодився допомогти.
До 6 години ранку ми з ним притягли труби на територію школи. Одну з труб треба було пробити з усіх боків два метри від основи надходження води. Я притяг з дому кувалду, лом, зубило і доручив це робити трудовику з учнями, яким не дуже тоді хотілося сидіти в класах. До 10 години мені доповіли, отвори просвердлені. До 8 години вечора труби були опущені. Залишалася проблема засмічення труб, і восени мені допомогли викопати колодязь», – згадує директор.
Це давало можливість використовувати воду не тільки для миття підлог, але і для поливу квітів і дерев.
Завдяки Федору Степановичу біля школи посадили багато дерев, встановили надворі столи і лавки, щоб у перервах учні та вчителі змогли відпочити на свіжому повітрі. Провели гарний ремонт із підготовки школи до початку навчального 1975-1976 року. Тоді Табаківська школа посіла третє місце по району з підготовки школи до початку навчального року.
Зараз Федір Степанович на заслуженому відпочинку і його головне хобі – це домашнє господарство. Город блищить, на подвір’ї порядок.
Навіть після виходу на пенсію Федір Степанович продовжив працювати на благо молодого покоління, організувавши літній табір для своїх онуків та дітей родичів.
Його високо цінують і поважають у своєму співтоваристві як вчителя, лідера і організатора. Він відомий своєю доброзичливістю, принциповістю та справедливістю.
За вагомі внески у розвиток освіти Федір Степанович відзначений Почесною грамотою Міністерства освіти та науки України та іншими грамотами обласного і районного рівнів.
За заслуги і внесок в освіту і суспільство 16 вересня 2023 року сільська рада Федору Степановичу присвоїла звання “Почесний громадянин села Табаки”. Його ім’я внесено в книгу “Почесні громадяни села Табаки”, яка зберігається в Табаківській сільській бібліотеці.
Софія Назаренко
Інтернет-видання Бессарабії
