Сьогодні, 9 січня, світ відзначає День хореографа. Це свято тих, хто перетворює музику на мову рухів, емоцій та історій. Журналістка видання “Махала” поспілкувалася з хореографкою Ольгою Кожухар з міста Кілія, яка доводить, що мистецтво живе навіть під час війни.
Вона бачить свою роботу не лише у створенні хореографічних постановок, а й в організації своєрідної терапії для тих, хто потребує повернення до життя після пережитих труднощів війни.
Ще з дитячого садочка Ольга полюбляла виступати, танцювати, співати та бути в центрі уваги. Далі – 11 років занять танцями під керівництвом Тетяни Спиридонівни Вишнякової, про наставництво якої не раз з теплом і вдячністю згадує Ольга впродовж усієї розмови. Саме вона розгледіла в маленькій дівчинці талант.
“Все життя я просто марила, що хочу бути хореографкою. Іноді бували такі спалахи: буду поліцейською. А потім знову – хореографкою. І, звісно, класика жанру: батько спочатку був проти. Мати бачила, що танцювати для мене надважливо. Батька переконали вже згодом, коли я змогла в школі поставити непоганий номер з хлопцем, абсолютно далеким від мистецтва танцю. Тоді він зрозумів, що я дійсно щось можу в цій сфері”, – розповіла Ольга.
Після 11 класу Ольга стала студенткою Національної академії керівних кадрів культури й мистецтв у Києві за напрямом “Класична хореографія”. Але відчути всі радощі студентського життя не вдалось, бо через пів року розпочалась пандемія ковіду.
“Ми вчилися дистанційно вдома, перед камерою, без станка. Далі після вакцинації змогли повернутись в академію. Скільки тоді було сил! Ми танцювали чотири пари, а ввечері бігли ще в студію сучасного танцю, і там танцювали до ночі. В академії мене поставили на пуанти – збулась ще одна мрія дитинства. Але в лютому 2022 все змінилось. Дуже важко і страшно було виїжджати з Києва. Як і всі, думала, що це ненадовго”, – згадує хореографка.
Так Ольга повернулась в Кілію. Перші місяці намагалась оговтатись від пережитого й зрозуміти, що робити далі. Оскільки вона багато займалась сучасними танцями та викладала фрагменти відео у соцмережах, знайомі дівчата стали звертатись з проханням навчити й їх.
“Я подумала, а чому б ні? Так я знайшла зал в салоні “Панянка” і почала вести групи. Перший напрямок був heels, потім додала стретчінг для дорослих дівчат. А одного разу мені запропонували вийти на заміну з дітками дошкільного віку. Мені так сподобалось, що відкрила свою групу, і вже 2,5 роки я радію, що вони є в моєму житті”, – поділилася Ольга.
В той час ще не працювали дитячі садочки, тому мами були раді найменшій можливості розважити дітей. Згодом і дорослі все частіше приходили на заняття. Одного разу навіть танцювали мама, бабуся та онука. Зараз для дорослих Ольга дає приватні уроки танців і працює з кожним індивідуально.
“Обовʼязково пів години ми розтягуємось – пів години танцюємо. Без розтяжки – нікуди, це дуже важливо для жіночого здоровʼя, це гарна постава, зняття зажимів. Дівчата кажуть, що після занять ніби літають. Хтось приходить навчитись для себе, хтось – порадувати чоловіка, або просто розвантажити свій мозок від того, що відбувається навколо. Але кожна розквітає і починає почуватися більш впевнено і привабливо”, – радіє Ольга.
Наразі хореографка паралельно працює в Кілійській школі мистецтв. Поруч зі своєю наставницею, а тепер колегою Тетяною Спиридонівною, вона викладає класичну хореографію дітям.
У грудні 2024 року Ольга отримала диплом магістра. Радіє, що змогла пристосуватись до умов воєнного часу в рідній Кілії, займатись творчістю та бути корисною. Але подумки повертається на столичні сцени, мріє знову танцювати в мирному Києві.
“Перед початком війни я влаштувалась на роботу в танцювальну школу, але так і не встигла вийти на роботу у свій перший день. Вже третій рік мені телефонують і запитують, чи не повернулась я. А мені дуже страшно поки повертатись жити в Київ, не хочу випробовувати долю”, – поділилася Ольга.
Вона зізнається, що повномасштабна війна змінила культурне життя міста. Особливо відчувають це діти, які стали рідше виступати на святах, брати участь в конкурсах в різних містах. Але Ольга з оптимізмом підбадьорює батьків і дітей: “Зачекайте, після перемоги станцюємо всі разом усім містом!”
Фото надані Ольгою Кожухар.
Інтернет-видання Бессарабії
