Серед тих, хто щодня стоїть на варті нашої свободи, – прикордонники, для яких служба стала справжнім покликанням. Вони першими зустрічають небезпеку, охороняють рубежі та доводять, що мужність і відданість Батьківщині — це не гучні слова, а щоденна праця й жертовність. З нагоди Дня захисників і захисниць України журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з Вадимом Володимировичем Бушуляном, який, маючи спокійне сімейне життя та власний бізнес, ухвалив для себе рішення стати прикордонником і піти на захист держави. У розмові він поділився своєю мотивацією, розповів про щоденні службові обов’язки, а також про емоційний і фізичний стан під час служби.

Розкажіть, будь ласка, як ви прийшли до військової служби — що спонукало вас стати на захист неба?

Добрий час доби. Слава Україні! Для когось війна почалася у 2022-му, для мене — ще в лютому 2014-го. Тоді я зрозумів, що після Криму апетити агресора не вщухнуть.

Спочатку я намагався відігнати ці думки, адже у мене була сім’я: син двох років, донька семи років. Ми з дружиною відкрили невеликий бізнес — ветеринарну аптеку. Нам було складно мислити про війну. Але в душі я знав, що АТО поступово переросте у щось більше.

Коли 24 лютого 2022 року я почув від рідних, а потім ввімкнув телевізор, стало зрозуміло, прийшла повномасштабна війна. Я пішов до військкомату, але там мені відповіли, що зараз моя допомога не потрібна. Мене вразило, що почалася війна, а мене «відфутболили». Вийшовши з військкомату, я не стримував емоцій і голосно висловлювався на весь район.

Але я не збирався опускати рук. Ми, місцеві кілійські активісти,  зібралися й створили самооборону: патрулювали місто, робили блокпости, перевіряли вантажі. Пізніше до нас приєдналися поліція та військові, нам видали зброю.

Паралельно я займався волонтерством. Разом з однодумцями ми збирали речі, продукти, ліки, спальники, бронежилети та відправляли на фронт. Через два роки я відчув, що роблю замало для перемоги. У квітні 2024-го постукав у двері прикордонного загону. Пройшов усі необхідні перевірки й 27 травня підписав контракт на три роки.

Тоді я навіть жартував: «Я ж плавати не вмію, а вони мене в морський загін узяли». Але сумніватися не було часу — треба було йти.

Яка ваша роль і які обов’язки входять до щоденної роботи з протиповітряної оборони або протидії дронам?

Ми — прикордонники, і наша основна задача — охорона державного кордону вздовж річки Дунай та частини Чорного моря. Ми першими реагуємо на порушення державного кордону. Зараз це не лише жива сила чи техніка, а й дрони та «Шахеди».

Наша щоденна робота — виявлення, ідентифікація і, якщо треба, знищення загроз. Також протидіємо диверсійним групам, нелегальній переправі людей, контролюємо іноземні судна в портах.

На катері я оператор-радіометрист. Слідкую за навігаційними приладами, допомагаю командиру в управлінні, особливо коли погана видимість. У разі потреби можу вести вогонь із ПЗРК.

Як виглядає типовий бойовий день під час загострення обстановки — від отримання сигналу до виконання завдання?

Кожен сигнал тривоги, який лунає в телефонах і гучномовцях, миттєво відображається в нашій службі. Оголошується бойова тривога на катері — і всі займають свої місця.

Кожен з нас виконує свою роль: хтось відповідає за технічну частину, хтось за зв’язок, а хтось керує катером. Я відповідаю за прилади й допомогу командиру. Далі йде чітка координація: оцінка ситуації, виявлення цілі, приймається рішення — уражати чи спостерігати.

Усе відбувається швидко й злагоджено. Тут немає місця хаосу, бо помилка коштуватиме життя. 

Які технології та засоби виявлення або знищення дронів і ракет ви використовуєте, і що в них найскладніше в експлуатації? 

Наш катер хоч і старий (побудований на початку 90-х), але оснащений не для прогулянок. Є кулеметні установки «Утьос-М», ДШКМ, ПЗРК, а у кожного з екіпажу — АК-74. Окрім цього, катер оснащений системами оптичного виявлення та раннього сповіщення.

У війні важливо, щоб обладнання було простим і надійним, адже складні системи швидко виходять з ладу. Найважче — діяти в умовах поганої видимості, вночі чи в тумані, коли дрони летять приховано. Іноді проблеми виникають через нашу обмежену мобільність, бо ми можемо вражати цілі лише на воді, тому в разі потреби до нас підключаються мобільні групи на автомобілях.

Чи можете розповісти випадок (без деталей, що не загрожують безпеці), коли ваша команда злагоджено спрацювала і це врятувало людей або інфраструктуру?

Тут немає якогось одного ефектного моменту. Таких випадків багато. Кожного разу, коли ми збиваємо дрон, я думаю не про сам апарат, а про людей і будинки, які він міг би уразити.

Часто чуємо від цивільних: «Який сенс їх збивати, щоб уламки дах пошкодили?» Але уявіть, що було б, якби боєприпас влучив. Ми мінімізуємо більші жертви та руйнування.

Наша злагодженість і постійні навчання допомагають діяти швидко — і це рятує життя.

Які емоції або думки супроводжують вас у той момент, коли треба швидко приймати рішення під тиском ворожих дронів або ракет?

Емоцій у цей момент небагато — діяти треба чітко й автоматично. Війна не пробачає помилок.

Найчастіше в голові думки про рідних: чи в безпеці вони, чи повернуться живими товариші. Також думка про недопущення ворога на нашу землю. А ще — рішуче засудження агресора. Бо ми знаємо, проти кого стоїмо.

Як ви підтримуєте моральний та фізичний стан себе і побратимів у тривалі періоди напруги?

Моральну підтримку дають рідні, друзі та волонтери. Іноді навіть просте повідомлення «Як ти?» додає сил.

Особисто я захопився фотографією. Роблю знімки й надсилаю дружині, дітям, друзям. Це допомагає тримати зв’язок із мирним життям.

Фізично теж непросто. Катер невеликий — 25 на 5 метрів, не дуже розженешся. Але у нас чудовий кок: готує так, що іноді навіть «відкладається» (сміється). Сили вистачає, витримуємо.

Щоб ви хотіли повідомили цивільним про роботу вашого підрозділу і як вони можуть допомагати?

Дякую, що цікавитесь — інформаційна підтримка надзвичайно важлива.

Ми забезпечені всім необхідним, але справжня допомога потрібна тим, хто на «передку». Люди можуть допомагати донатами, зборами коштів на авто чи FPV-дрони, поширенням правди про злочини агресора.

Найголовніше — не мовчати. Нехай про нас знають у світі. І ще прошу: дотримуйтесь сигналів тривоги. Це рятує життя. Ми тримаємо тил, але тил має бути сильним.

Наскільки важливий День захисників і захисниць України — що означає це свято для вас і ваших близьких?

Війна ще триває, але цей день дуже важливий. Це нагода згадати кожного, хто віддав життя за незалежність.

Колись слово «мир» було буденним. Тепер воно — найцінніше і найбільш бажане. Хочу, щоб героїв пам’ятали щодня, не лише у свята. Адже вони віддають здоров’я, роки, а часом і життя — заради майбутнього наших дітей.

Яке звернення ви можете передати своїй родині, побратимам та всім українцям у цей день?

Бажаю всім перемоги. Будьте сильними, цінуйте кожну хвилину, підтримуйте одне одного.

Бережіть рідних — і вірте, що ми переможемо. Якщо ми не зупинимо агресора, він прийде в кожен дім.

Ми — нащадки вільних людей. І свою свободу нікому не віддамо. Тримаймо стрій і тил. Слава Україні!