Ганна Харченко – переселенка з міста Миколаїв, яка у 2022 році переїхала до селища Сарата. І хоча народилася дівчина в іншому місті – Миколаїв завжди вважала рідним. Вона закінчила Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова. Трохи пізніше почала працювати на промисловому підприємстві, що створює різні вироби із склопластику. Проте з початком повномасштабного вторгнення Ганні довелося залишити рідне місто. Зараз вона живе в селищі Сарата. Інтернет-видання «Махала» поспілкувалося із жінкою аби дізнатися, що їй довелося пережити на початку війни, про життя у новому місті та про її шлях до волонтерства.
Миколаїв називають містом на хвилі, бо він знаходиться на злитті двох річок – Інгула та Південний Буг. Тому там розвинений яхтинг, водні види спорту та різна промисловість. Ганна поділилася з нами, що дуже сумує за містом, їй не вистачає річкового повітря, набережних, стукоту такелажу.
«Сумую по затишним місцям, де любила відпочивати з сім’єю, там ми були щасливі. Але в один день прийшли російські війська і все зруйнували», – з сумом згадує героїня.
24 лютого 2022 року Ганна із дітьми прокинулася о 4 ранку від звуків вибухів. Дім здригався, через вікно були видні спалахи. Чоловік повіз родину у сховище, де вони провели весь перший день повномасштабного вторгнення. Потім родина переїхала у передмістя, бо вважали, що там буде безпечніше. Вже тоді не було ані світла, ані тепла, тому почалося виживання.
«Це жахливі спогади. Місто обстрілювали щодня, ми бачили, як летять ракети та літаки. І зараз перед очима стоїть зруйнована дев’ятиповерхівка, у якої зверху стирчить снаряд, що не вибухнув», – згадує Ганна.
Лінія фронту наближалася. Ганна із дітьми поїхали з передмістя тоді, коли біля сусіднього села стояли танки та гаубиці ЗСУ. Родина змогла виїхати завдяки волонтерському евакуаційному автобусу від церкви “Любов Христова”. Проте чоловік залишився у місті, бо він призовного віку. Спочатку родину довезли до Одеси, а вже потім вони добиралися до своїх родичів у Сарату.
«Тільки коли приїхали на територію Бессарабії, то почали відчувати життя, тут не було переляканих поглядів», – згадує дівчина.
В Миколаєві з самого початку повномасштабного вторгнення майже 7 місяців не було водопостачання. Коли цей процес почали налагоджувати, то воду людям довелося брати з лиману. Якість цієї води дозволяла лише нею митися.
Ганна розповіла, що у рідному місті набагато більше повітряних тривог та небезпеки, ніж в Сараті, оскільки Миколаїв знаходиться близько до Криму. Проте минулого року там вже почали відкриватися дитячі садочки, а школи навчаються ще дистанційно.
В перший рік повномасштабного вторгнення в Миколаєві залишилось дуже мало людей, то був своєрідний депресивний період. Зараз у місті багато переселенців з Херсонської області, та Херсону загалом.
«Місто потихеньку оживає, але зруйнований будинок, куди вдарила ракета, так і стоїть, нагадуючи про те, що війна триває», – розповідає Ганна.
Ганна із дітьми переїхала до Сарати не випадково, оскільки тут мешкали її бабуся з дідусем. Щоліта, коли Ганна була ще маленькою, вона приїжджала сюди провідати рідних. А зараз дівчина оселилася тут на довший період.
Пів року у Ганни тривав період адаптації. Зі сторони місцевої влади для переселенців організували продовольчу гуманітарну допомогу. Підтримку надавали церкви. Значну поміч Ганна отримала у волонтерському центрі Громадської організації «Злагода», адже тут надавали не лише речі, але й психологічну підтримку.
«У волонтерський центр ми ходили разом з донькою, бо нам було важливо відволіктися від тривог, переживань, навчитися сприймати обставини по-новому», – розказує Ганна.
«Злагода» позиціонує себе як міжнаціональне культурне товариство. На її базі існує волонтерський центр, в який Ганна спочатку приходила за поміччю, а потім доєдналася у якості волонтера. Працює там вже рік.
Ганна розповіла, що організація втілюється багато різних та цікавих проєктів. Наприклад, декілька років тому у Сараті знайшли надгробні пам’ятники з поховання засновників Сарати – німців, і зробили меморіальне місце для них. Тепер там планується зробити парк, і хоча коштів виділяють небагато, роботи тривають. Ганна з командою волонтерів долучилася до висадки дерев у парку, вони намагаються усіляко підтримувати цей проєкт з історичного відродження Сарати.
«Цей проєкт – важливе питання національної ідентифікації. Щоб люди знали про своє коріння, пам’ятали та віддавали йому шану», – каже жінка.
Ганна разом з волонтерським центром брала участь у благодійних ярмарках, збираючи кошти на потреби ЗСУ. На останньому ярмарку вона готувала страви з музейної книги за старовинними німецькими рецептами. Це були цукерки «Gekochte Bonbons», рисові пудинги «Reispudding» та медовий пиріг «Honiglebkuchen».
Видала книгу Гертруда Кнопп-Рюб, яка колись мешкала у Сараті та була змушена переїхати до Німеччини. У книзі зібрані старовинні рецепти німців, які мешкали в Бессарабії. На цю подію Ганна навіть вдягнула німецький національний костюм з музею, якому близько 100 років аби відтворити атмосферу. За словами Ганни, усі страви швидко розійшлися, волонтери змогли зібрати близько 12 тисяч гривень.
В межах волонтерської діяльності Ганна була організаторкою курсу лекцій із загальних тем: від косметології до садівництва і вирощування томатів. Селище такого формату заходів ніколи не проводило, тож охочих послухати виявилось чимало.
«Я відчула внутрішню потребу допомагати людям у такий скрутний для них час. Відчула, що волонтерство – це те, чим я хочу займатися на цю мить», – поділилася Ганна.
Наразі жінка не бачить сенсу продумувати довгострокові плани на майбутнє. Вона каже, що ще деякий час буде знаходитись у Сараті та займатися волонтерством, масштабуючи свою діяльність. Але вона дуже б хотіла повернутися у рідне місто Миколаїв. Але це стане можливо лише тоді, коли там буде безпечно хоча б так, як і в Сараті, адже в першу чергу Ганна виїхала звідти заради безпеки своїх дітей.
Вона вірить в нашу Перемогу і дуже чекає на неї. І тоді всі плани будуть зосереджені на подоланні головного виклику – відродити рідне місто на хвилі.
Інтернет-видання Бессарабії
