Уродженець Болграда Олександр Пуртов в мирному житті був моряком, тепер він мужній воїн, який на початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав ТРО.
У 2023 році в ході виконання бойового завдання, обороняючи місто Бахмут, як раз на свій день народження 23 березня, він отримав вогнепальне осколкове поранення, перелом обох кісток лівої гомілки. Зараз проходить реабілітаційний період.
У липні 2023 року Наказом головнокомандувача Збройних Сил України молодший сержант нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест» та відзнакою командира 122 ОБр ТРО “На захисті і обороні”.
Молодший сержант Олександр Пуртов народився в місті Болград. Після закінчення Болградської школи №3 пішов до армії на строкову службу. Після проходження служби навчався у морському училищі на моториста. Отримавши нову професію, пішов у море, 8 років працював боцманом на судні. За цей час встиг створити міцну родину: виховує разом з дружиною 5-річну донечку.
До дня захисників та захисниць України, який відзначається в нашій країні 1 жовтня, інтернет-видання поспілкувалося з Олександром та запитало про його життєвий шлях.
Олександре, які мотиви та причини підштовхнули кардинально змінити своє життя?
Я жив звичайним життям, чітко розпланувавши своє майбутнє. До 22 лютого 2022 року я не встиг піти в рейс, як зробили багато моїх знайомих. Я поміркував: піду служити, і буду карати тих, хто зіпсував мені всі мої плани та мрії.
Яким був ваш шлях військового?
Після школи пішов на строкову службу, служив у спецпідрозділі МВС. У березні 2022 року вступив до лав ТРО. Це був мій усвідомлений вчинок, але я хвилювався, як це сприймуть рідні. Дуже хотів, щоб вони не хвилювались за мене.
Ви здобули нові навички та досвід під час служби. Що було найціннішим для вас?
Спеціальна підготовка та навички стріляти у мене ще з часів строкової служби, тому мене взяли в розвідвзвод. Бойові завдання об’єднали людей різних професій робити спільну справу.
Я був командиром відділення розвідвзводу, у Бахмуті на машині прийшлося привозити боєприпаси, продукти, все необхідне, вивозив поранених. Хто був на моєму місці зрозуміє, кожна поїздка як остання, але я всім завжди обіцяв, що довезу цілими! Було багато небезпечних моментів, але «Моряк (це мій позивний) завжди всіх і все довезе!
Чи можете ви поділитися особливим випадком або історією з вашої служби, яка мала найбільший вплив на вас?
За всю службу було багато різних історій, цікавих, веселих, сумних, я міг загинути багато разів, але у мене є сім’я, якій я обіцяв повернутися. Сумно втрачати друзів, добрих людей. Коли ти йдеш захищати країну, перемога потрібна, але треба пам’ятати, що на тебе чекають вдома, що ти потрібен і своїй родині, живий і здоровий!
Які виклики та труднощі ви пережили та як ви їх долали?
Холод, відсутність сну, головні болі, відсутність можливості нормально помитися – ось таку ціну платять військові, щоб ви могли випити чашку гарячої кави й поспати в теплому м’якому ліжку.
Боятися для військового – це нормально, якщо ти не боїшся – значить, у тебе немає інстинкту самозбереження. Коли він є, тоді ти можеш правильно міркувати, приймати правильні рішення, які згодом збережуть тобі життя і твоїм бойовим товаришам.
Розкажіть про обставини, при яких ви отримали поранення?
Під час бойового завдання в Бахмуті прилетіла міна і вибухнула біля ноги, частково відірвало стопу і прошило уламками по деяких частинах тіла. Все це сталося 23 березня – на мій день народження.
Яким було ваше перше сприйняття і почуття на той момент?
Так боляче мені ніколи в житті не було, був шок, я не можу пояснити все це, але можу сказати, що цей день народження я ніколи в житті не забуду.
Які були перші кроки з надання медичної допомоги та відновлення після поранення?
Оскільки ми вивчали медицину, ми вміємо надавати допомогу собі в екстрених ситуаціях. Я був у шоковому стані й мій бойовий товариш надав мені допомогу, наклав турнікет, перекрив кровотечу і дав знеболювальне. Потім мене евакуювали з гарячої точки до наших медиків, і там вони мені надали більш професійну медичну допомогу, тримали у свідомості та вивезли у безпечне місце у шпиталь, де мені зробили складну тривалу операцію та врятували ногу. Загалом майже 4 місяці мене лікували, зробили 18 операцій, зараз я на реабілітації, чекаю поки все заживе, щоб робити далі пластику ноги.
Як поранення вплинуло на ваше життя та повсякденну діяльність?
Я став менш рухливим, багато чого не можу робити, важко, бо все навантаження йде на одну ногу, але я хочу сказати моїй коханій дружині СПАСИБІ. Вона мені допомагає у всьому, як морально, так і фізично, в такі моменти допомога та підтримка рідних дуже важлива!
Які основні уроки ви винесли зі своєї військової кар’єри?
Найголовніше – це дисципліна. Ще після школи я спеціально пішов до армії, щоб мені «вправили мізки» – так би мовити. Після термінової служби я почав правильно розмірковувати, у мене з’явилися цілі в житті.
Чим ви пишаєтесь у своїй військовій карʼєрі?
Мене нагородили медалями та я є учасником бойових дій, але для мене головне, що мною пишається моя сім’я, що я герой для своєї родини!
Які поради ви можете дати молодим людям, які замислюються про службу в армії?
Не хочеш – не служи. Бути військовим – не для всіх. Але війна в країні – це інше, це стосується кожного. Я так само як і всі не хочу війни, хочу жити спокійно та насолоджуватись життям, але я не пішов у море, на свою улюблену роботу, я пішов воювати й захищати країну.
Які уроки та цінні навички ви отримали з цього досвіду?
Цінуйте своє життя, бережіть здоров’я і пам’ятайте, що з будь-якими труднощами можна впоратися.
Інтернет-видання Бессарабії
