Щоранку о дев’ятій годині на кількох локаціях міста Рені збираються люди з українськими прапорами та плакатами. Вони зупиняються на хвилину, щоб вшанувати пам’ять тих, хто віддав життя за Україну. Ця традиція з’явилася в місті минулої осені, але ставлення громади до неї виявилося неоднозначним. Детальніше про це в матеріалі журналіста інтернет-видання «Махала».
Нагадаємо, що ініціатива проведення в Рені щоденної хвилини мовчання належить ветерану бойових дій Юрію Джабінському. Після повернення з фронту він помітив, що в рідному місті, на відміну від столиці, ніхто не дотримується цієї традиції. Більше того, коли він сам зупинявся о дев’ятій ранку, люди дивувалися і навіть висловлювали невдоволення. Це й спонукало його до дії.
Юрій зібрав понад 116 підписів мешканців міста під колективним зверненням до міської ради. Міський голова Ігор Плєхов підтримав ініціативу і сприяв організації першої акції, яку провели представники громадських організації «Жіноча варта» та «Ветеранське серце».
Перша акція пам’яті під назвою «Одна хвилина тиші – гучніша за тисячу слів» відбулася 1 листопада минулого року на площі Свободи. Люди з прапорами та плакатами перекрили рух транспорту, щоб нічого не заважало тиші. З того часу небайдужі ренійці виходять вшанувати пам’ять наших захисників щодня.
«На площі Свободи щодня о 9:00 через гучномовець лунає хвилина мовчання. У цей момент зупиняється ритм міста – і серця б’ються в унісон із пам’яттю. Біля магазинів «АТБ» та «Сюрприз», схиливши голови, стоять представники громадських організацій, активні та небайдужі мешканці з плакатами та державними прапорами – на знак шани до загиблих. До акції пам’яті долучаються і працівники поліції, разом з громадою розділяючи цей тихий, але сильний жест єдності. Також у повітрі чути поминальні передзвони – вони лунають о 9:00 на пам’ять про загиблих воїнів-захисників України та мирних громадян. Кожен удар дзвону – це подяка, біль і обіцянка пам’ятати», – розповіла журналісту «Махали» керівниця ГО «Ветеранське серце» Ірина Тимошевська.
Такі заходи, підкреслює вона, важливі не самі по собі, а як спосіб виховання в суспільстві культури вшанування пам’яті загиблих героїв. Це не формальність, а внутрішня потреба віддати належне тим, завдяки кому ми маємо можливість жити.
Проте, як з’ясувалося, не всі мешканці міста сприйняли ініціативу з розумінням. Ірина Тимошевська, яка є однією з координаторок заходів, розповіла про складнощі, з якими стикаються організатори акцій.
«Ми займаємося питанням впровадження в громаді культури вшанування загиблих героїв. Як ви знаєте, проводяться акції, виходять небайдужі мешканці з прапорами, з плакатами. Особисто я від імені громадської організації писала листи до деяких кафе і барів, зверталася з проханням запровадити у своїх закладах хвилину мовчання. Хоча б, наприклад, оголошувати о дев’ятій годині на своїх сторінках, повісити на дверях плакат про те, що щоденно о дев’ятій проводиться хвилина мовчання. І якщо заклад працює о дев’ятій, то на цей час зупиняти роботу і долучатися. Я надсилала їм усі матеріали: як це впровадити, як про це говорити. Результату не бачу – ніхто не захотів нічого такого зробити», – каже Ірина Юріївна.
Натомість храми та церкви підтримали пропозицію і проводять поминальний передзвін.
«Оскільки дзвонар не може щоденно працювати, то коли він є, тоді і відбувається цей передзвін. Ми дуже їм вдячні за це», – підкреслює вона.
Але найболючішим, за словами керівниці «Ветеранського серця», є не просто байдужість, а відверте хамство з боку деяких городян.
«Коли ми стоїмо на хвилині мовчання, деякі люди зупиняють машини, а деякі починають або розвертатися, або просто продовжують рух. Це ж всього хвилина – невже не можна постояти? Було таке, що чоловік у машині відкрив вікно і крикнув нашим активісткам: «Старые бл@ди, стойте на кладбище!» Це я цитую його дослівно. А там стояли жінки поважного віку. Вони виходять щодня, і я їм дуже вдячна. Люди виходять, тому що в них є позиція, вони люблять Україну, у них болить серце за загиблих героїв. І ось таке вони чують», – обурюється Ірина Тимошевська.
Подібні ситуації, на жаль, не поодинокі. Сама Ірина Юріївна також стикалася з неадекватною реакцією.
«Я стояла з прапором, підходить чоловік і запитує: «А что это вы стоите с флагами?» Я кажу: «Зараз іде хвилина мовчання». А він у відповідь: «Идиоты! Зачем вы стоите?» – просто мені в обличчя. Або була така ситуація: стоять жінки, і маршрутка просто проїжджає повз них», – ділиться координаторка.
При цьому Ірина Юріївна наголошує: навіть якщо хтось не вважає за потрібне долучатися до акції, це не привід для хамства.
«Якщо навіть ви не вважаєте, що це потрібно, не хаміть. Просто зупиніться. Це хвилина вашого часу, і це не так багато. Неважливо, як ви ставитеся до президента, до влади. Але поважати загиблих людей – це обов’язок кожного. Кожного!», – підкреслює вона.
Попри складнощі, організатори не збираються припиняти акції. Вони розуміють, що виховання культури пам’яті – це тривалий процес.
«Ми намагаємося, щоб суспільство нас почуло. Поки ж ми бачимо, що виходять одні й ті ж люди, особливо ніхто не долучається. Я зараз кажу про містян в цілому. Однак у нас у відділі культури, а також в закладах культури по всій громаді щоранку о 9:00 вшановують пам’ять загиблих. Теж саме і громадські організації. Хто має позицію і розуміє, що це дуже важливо, – вони виходять на хвилину мовчання», – каже Ірина Тимошевська.
Під час перших акцій багато учасників відверто говорили про біль від того, що небайдужих виявилося не так багато, як хотілося б. Люди зазначали: складається враження, що частина громади навіть не усвідомлює, що в країні йде війна, і не розуміє, завдяки кому ми маємо можливість спокійно жити.
«Сьогодні, коли Україна переживає непрості часи війни, кожен із нас відчуває потребу зупинитися хоча б на мить – щоб осмислити, що ми маємо, завдяки кому живемо й працюємо у наших містах і селах. Громадська організація «Ветеранське серце» звертається до мешканців громади, представників бізнесу, керівників підприємств, банківських установ, торгових мереж, закладів харчування та організацій будь-якої форми власності із закликом долучитися до важливої ініціативи – щоденної хвилини мовчання. Ця ініціатива – не формальність. Це – моральний обов’язок і знак нашої національної пам’яті, вдячності тим, хто віддав життя за свободу України. Щоденна хвилина мовчання – це наш спільний жест солідарності з родинами загиблих героїв, ветеранами, військовими, які щомиті боронять нашу державу», – каже Ірина Юріївна.
Далі вона відзначила, що кожен може долучитися саме так, як це йому зручно, і наголошує на простоті та доступності участі в шануванні для будь-яких установ: «Ми пропонуємо мешканцям налаштувати нагадування в телефоні, щоб щодня о 9:00 зробити паузу у справах, зосередившись на пам’яті про загиблих, а також підтримати ініціативу на роботі, в транспорті чи вдома. Це може бути як фізична зупинка, так і внутрішня тиша, висловлення подяки подумки або ж участь у заходах, які організовують у громаді. Рекомендуємо всім закладам та установам щоранку долучатися до загальнонаціональної хвилини мовчання. Це не вимагає ресурсів і не перериває роботу – але формує культуру поваги та національної стійкості».
На завершення, керуючись нагодою, наша співрозмовниця роз’яснила, як це можна впровадити.
«Необхідно скачати звук для хвилини мовчання, далі обрати формат, що найкраще підходить до атмосфери закладу: чоловічий чи жіночий голос, метроном. Пояснити команді, чому це важливо. Зібрати колектив і відкрито поговорити про сенс цього ритуалу. Наприклад: «Це наш спосіб подякувати тим, хто бореться, і вшанувати тих, хто віддав найдорожче за нашу свободу. Це не просто тиша – це пам’ять, згуртованість та свідомість». Поширити інформацію про впровадження хвилини мовчання в соцмережах закладу або установи. Написати короткий пост, чому це важливо, та запросити клієнтів долучатися. Вмикати звук щоденно о 9:00», – конкретизує Ірина Тимошевська.
За її словами, якщо немає можливості зробити автоматичне звукове оголошення, можна самостійно оголосити хвилину мовчання або увімкнути радіо.
«Ритуал хвилини мовчання пропонує спинитися, відійти від виконання поточних справ чи рутини, при цьому людина може піднятися (якщо сидить) або схилити голову (якщо немає можливості фізично підвестися) і за можливості прикласти руку до серця. Ми віримо, що бізнес-спільнота може стати прикладом для інших. Хвилина мовчання – це гідність у дії. Це той мінімум, який ми можемо зробити щодня, аби герої не ставали лише рядками в історії», – із почуттям говорить Ірина Юріївна.
Фото надані Іриною Тимошевською.
Інтернет-видання Бессарабії
