У 2021 році ТОВ «ЄВРОБРУК» отримало спеціальний дозвіл на дослідно-промислову розробку кар’єру в селі Кам’янське Арцизької громади. З початком повномасштабної війни підприємство зосередило зусилля на підготовчих роботах: розробці проєктної документації, геолого-економічній оцінці родовища та підрахунку запасів, аби відновити видобуток каменю-ракушняку на місцевому кар’єрі. Раніше єдиним діючим кар’єром у регіоні був Главанський, однак він припинив роботу майже десять років тому. Журналістка інтернет-видання «Махала» вирушила до Кам’янського кар’єру, де поспілкувалася з Юрієм Крупником, аби дізнатися, як нині на півдні Одещині відроджується давнє ремесло каменярства.
Південна Бессарабія, що охоплює південно-західні райони Одеської області, є геологічно унікальним регіоном із значним потенціалом корисних копалин. Тут залягають сарматські вапняки, глини, піски, а також ракушнякові відклади, які формувалися протягом мільйонів років у теплому мілководному морі. Вапняк і ракушняк мають високу будівельну цінність завдяки своїм теплоізоляційним властивостям, легкості обробки та пористій структурі, що добре підходить для південного клімату.
У радянський період і перші роки незалежності України в регіоні діяли десятки кар’єрів, зокрема поблизу сіл Кам’янське, Главані, Долинівка, Кубей та інших. Видобутий камінь задовольняв як місцеві потреби, так і постачався на будівництва за межами області.
Проте з початку 2000-х років багато з родовищ виявилися економічно невигідними для подальшої розробки. Через відсутність детальної геологічної розвідки та інвестицій у технічне переоснащення, собівартість видобутку зростала, тоді як ринок будівельного каміння залишався малоприбутковим. Крім того, значна частина кар’єрів функціонувала без належного ліцензування або з порушенням вимог законодавства щодо охорони надр. Посилення державного контролю та перевірок призвело до закриття багатьох таких об’єктів.
Водночас видобуток каменю дедалі частіше викликав соціальне незадоволення серед місцевого населення. Кар’єри створювали проблеми з пилом, шумом і транспортним навантаженням, псували дороги, а іноді навіть впливали на рівень ґрунтових вод у селах. Екологічні наслідки стали предметом окремої уваги: у багатьох випадках діяльність велася без належної рекультивації або оцінки впливу на довкілля, що призводило до ерозії земель, деградації ландшафтів і втрати біорізноманіття.
Значну роль у згасанні галузі відіграла і втрата державної підтримки. Після розпаду централізованої радянської системи управління надрокористуванням не було створено ефективного механізму для її заміни. Багато підприємств збанкрутували або були ліквідовані, а місцеві громади, не маючи ресурсів та повноважень, не змогли забезпечити сталу експлуатацію копалин на своїй території.
Наразі лише поодинокі приклади, як-от відновлення робіт у кар’єрі села Кам’янське, свідчать про повільну і дуже обмежену реанімацію кар’єрної справи в регіоні.
Як розповів Юрій Крупник, відновлення кар’єру розпочалося у 2021 році, після того як компанія ТОВ “ЄВРОБРУК” перемогла у державному тендері. Після оформлення всієї необхідної технічної документації з Києва було запрошено геолого-дослідну групу. Вона провела закладку шурфів для оцінки запасів каменю на цій ділянці.
«Компанія придбала бувший у вжитку камнерізний комбайн 1986 року випуску під Одесою, який довелося ремонтувати. Таку техніку в Україні вже давно не виробляють, а на пострадянському просторі їх випускає лише Вірменія. Закупити новий комбайн в Європі теж було неможливо через надто високу ціну. Рельси та інше приладдя ми шукали по різних місцях — теж вживані, але придатні для роботи», — розповідає Юрій Миколайович.
Ключовим економічним плюсом цього кар’єру стала вже знята скриша — верхній, непотрібний шар ґрунту, який зазвичай доводиться знімати перед початком видобутку. Це дозволило значно зекономити ресурси на підготовчих роботах.
Втім, Юрій Крупник визнає, що каменярство сьогодні — справа далеко не легка.
«Після появи піноблоку, який рівніший, технологічніший і має кращу теплопровідність, попит на ракушняк сильно впав. Видобуток такого каменю став нерентабельним. До того ж, і професійних каменярів майже не залишилося. Більшість старих майстрів уже вийшли з професії, а нові професіонали у цій галузі майже не з’являються», — підсумовує він.
Підприємець Крупник Юрій орендував майданчик на території кар’єра і вирішив налагодити виробництво будівельних матеріалів. Власними силами він сконструював машину для подрібнення бутового каміння, яке зазвичай вважається відходом. На основі цього матеріалу була розроблена авторська технологія виготовлення різноманітних будівельних виробів. Основу складу становить подрібнений камінь, до якого додаються бетон та барвники. Усі інгредієнти змішуються в бетономішалці змішаного типу.
«Зараз, у воєнний час, реалізувати камінь стало складно, тому ми вирішили розширити асортимент підлаштовуючись під потреби суспільства. Наразі я експериментую з матеріалом, до складу якого входить від 30 до 90 % ракушняку — залежно від виду продукції та її призначення. Моя мета — створювати продукцію, яка буде якісною, доступною за ціною і відповідатиме купівельній спроможності людей. Ми вже маємо договір із Будівельною академією, яка допомагає нам довести нашу продукцію до відповідності державним будівельним нормам», — зазначає підприємець.
Усе виробництво зосереджено безпосередньо на території кар’єру, поруч із місцем видобутку каменю. Тут виробляють бруківку, будівельні блоки, плитку з пиляного ракушняку, виноградні стовпчики, фасадні панелі та інші вироби. Окремим напрямком є виготовлення надгробних пам’ятників — наразі їх лише кілька, створених як зразки, але майстер планує розвивати цей напрямок далі.
«Ми тільки починаємо розвиватися. У майбутньому плануємо розширити лінійку продукції. Це дозволить не лише зміцнити виробництво, а й створити нові робочі місця для жителів Кам’янського», — підсумовує Юрій Крупник.
Інтернет-видання Бессарабії
