Нещодавно в Південно-Африканській Республіці побачила світ книга «Sonneblomme & sneeu in Oekraїne» («Соняшники та сніг в Україні»). Її автором стала уродженка цієї країни Мішель Потхітер, яка ось уже 27 років живе в Рені з того часу, як зовсім молодими місіонерами приїхали з чоловіком Окертом у це маленьке містечко на Дунаї. Книга видана мовою африкаанс, рідною для більшої частини білого та кольорового населення ПАР та сусідньої Намібії.
«Ця книга про наше життя, наше дитинство, як ми познайомилися і потім одружилися, про те, як приїхали в Україну, яка стала для нас другою батьківщиною, про наше життя в Рені, де ми здобули багато друзів та однодумців. Окерта не стало у 2021 році й ця книга, яка вже надійшла у продаж у ПАР, написана на згадку про нього. Вона поки що вийшла мовою африкаанс, але я сподіваюся, що колись буде видана і англійською», – сказала в інтерв’ю журналісту інтернет-видання «Махала» Мішель Потхітер.
Думаю, ми не перебільшимо, якщо скажемо, що ця книга допоможе південноафриканцям більше дізнатися про далеку Україну, яка і так зараз на слуху через широкомасштабну війну, краще зрозуміти нашу країну і стати до неї ближче якщо не географічно, то душею та серцем. Що ж до життя подружжя Потхітер, особливо за останні чверть століття, то про нього ренійці добре знають і без книги, тому що всі ці роки сім’я місіонерів з ПАР завжди була як на долоні. Якось мені довелося почути про них таку думку: «Дай Бог, щоб кожен корінний ренієць брав таку активну та діяльну участь у житті рідного міста і вболівав за нього, як вони».
Окерт та Мішель виховувалися у сім’ях інтелігентів. Окерт, закінчивши школу, вступив на юридичний факультет університету Преторії і невдовзі був визнаний найкращим студентом ПАР у сфері юриспруденції, за що був заохочений – його направили вчитися до Бельгії. У 29 років молодий Потхітер уже захистив дисертацію і, ставши наймолодшим вченим країни, почав викладати в університеті. Мішель за освітою педагог, спеціалізація – вчитель молодших класів. Перший раз до Рені вони приїхали з групою студентів, ще не одруженими. У своїх інтерв’ю місцевим журналістам Мішель розповідала, що це було літо, у день відпочинку вони приїхали на канал Вікєта (це за межею міста) та смажили шашлики. Глибоко віруюча дівчина-іноземка, яка ніколи не бачила снігу, уявляла собі, як виглядатиме ця водойма, коли настане зима і її скує льодом, і подумки звернулася до Бога з питанням, чи готова вона сюди приїхати на постійне проживання і виростити тут своїх дітей? І вирішила, що якщо на те буде воля Господа, вона виконає її… Минув час. Мішель і Окерт одружилися і через два тижні після весілля вони продали в ПАР все своє майно і приїхали в Рені, купивши в місті будинок у сім’ї таких же, як вони віруючих, які емігрували в Америку.
Спочатку їм довелося нелегко. Інший клімат, насторожене ставлення місцевих жителів, багато з яких сприймали місіонерів як іноземних шпигунів, які прибули до прикордонного містечка із секретною місією. Складнощі у Потхітерів виникли не лише з владою, а й із місцевим криміналітетом. Коли у дружини вже більш-менш обжилися і в них народився первісток, на них напали грабіжники, п’ять людей у масках, забравши всі заощадження – 30 тисяч доларів, які вони зберігали просто в рюкзаку. Тоді, в 90-ті, довіряти гроші банкам було страшно і готівку люди тримали вдома.
Однак молоде подружжя подолало всі труднощі, що випали на їхню долю. Згодом вони заснували в Рені християнську церкву, яку назвали «Світло світу», що стала одним із центрів тяжіння не лише для молоді, а й для дорослих. При цьому діяльність громадян ПАР поступово вийшла за межі релігійної та проповідницької, вони активно зайнялися громадською роботою, реалізуючи соціально значущі проекти.
Вони відкрили реабілітаційний центр для дітей «Райдуга», що працює як дитячий садок, витрати на утримання якого церква «Світло світу» взяла на себе. Для школярів-старшокласників вигадали молодіжний соціальний проект «Love Reni», у його рамках за підтримки мера проходять екологічні акції, зокрема з благоустрою зон відпочинку. Для осіб з обмеженими можливостями щорічно проводяться “Вечори сяйва” (Night To Shine), організовувати які допомагають численні спонсори. Людей з інвалідністю під оплески проводять червоною доріжкою, коронують, а потім катають на шикарному лімузині. А ще щоліта церква організує подорож дітей до табору «Мосада». Однією з ініціатив релігійної громади стало торік відкриття в міському парку арт-об’єкту «Я люблю Рені», який буквально нещодавно був пошкоджений невідомими.
Потхітери довгі роки були щасливі разом, служачи Богу і людям, у коханні та злагоді виховали п’ятьох дітей, синів Ханнеса-Джошуа, Сельє, Бенджомена та Івана та дочку Марі-Олену. Але восени 2021 року у велику та дружну родину прийшло горе: подружжя поїхало на батьківщину до Південної Африки відвідати літніх батьків Окерта, де він захворів на ковід, медикам врятувати його не вдалося. Мішель після важкої втрати знайшла сили повернутися в Рені і, отримавши благословення Церкви в Центуріоні, ПАР (Highway Church Centurion), стала першою в історії Рені жінкою-пастором, тим лідером, який продовжує місіонерську діяльність і ті соціальні проєкти, біля витоків яких вони стояли разом із чоловіком.
Інтернет-видання Бессарабії
