Про таких, як Галина Булгар, кажуть: за що не візьметься – все під силу! Проте за кожним результатом завжди стоїть велика праця і самовіддача, чого їй, керівнику Котловинської філії КУ «Центр культури і дозвілля» Ренійської міської ради, точно не позичати. Вона зізнається, що головне для неї – колектив сільського БК, створення для нього комфортних умов роботи та творчі здобутки самодіяльних артистів, які з різноманітних заходів і гастрольних поїздок привозять додому численні грамоти й звання. Чимало їх і в скарбничці самої Галини Іванівни. Так, 2019 року вона стала переможцем обласної номінації «Майстер клубної справи», а двома роками пізніше – стипендіатом Одеської облдержадміністрації. І це далеко не повний перелік визнання її заслуг.
Журналіст інтернет-видання “Махала” поспілкувався з Галиною Булгар та дізнався її життєвий шлях.
Галину Булгар, яка віддала культурі 26 років, сьогодні важко уявити в якійсь іншій сфері діяльності – настільки вона зріднилася з улюбленою роботою. А в художній самодіяльності вона брала активну участь із дитинства.
«Пригадую, як ми з Ніною Іванівною Дейнека, яка на той час була художнім керівником БК, проводили репетиції. Будинок культури тих років, його сцена досі в мене перед очима, чітко пам’ятаю всі свої виступи в цій будівлі. Навіть його запах: якщо заходжу в якийсь старий БК – такий самий за проектом, як наш, тобто типовий – одразу починаю відчувати цей неповторний аромат дитинства. Ще пам’ятаю заняття гімнастикою з учителем фізкультури Єфросинією Іванівною Яманди. Одним словом, скрізь, де можна було застосувати свої таланти і здібності, я намагалася брати участь», – згадує вона.
Тим часом після закінчення школи перед нею відкривалося кілька шляхів, якими вона могла б піти по життю, і в культуру вона прийшла не одразу.
«Спочатку поїхала вступати до Одеського педінституту, але не пройшла за конкурсом. Повернувшись додому, дізналася, що був додатковий набір на акторський факультет Кишинівського інституту мистецтв. Ідею подати туди документи запропонував тодішній директор Котловинського БК Микола Федорович Котляренко, якого вже немає з нами, а готувала мене до вступу Ніна Іванівна Дейнека. І я вступила! На спеціальність актор театру і кіно. Керівником нашої групи був відомий молдавський радянський актор, народний артист Молдови Петро Миколайович Баракчи, нині покійний, який знявся в таких відомих фільмах, як «Дмитро Кантемир», «По вовчому сліду», «Кінь, рушниця і вільний вітер», «Сказання про хороброго витязя» та інших. Після цього за сімейними обставинами – я була вже одружена і мала дитину – перевелася до Комратського державного університету, на факультет національних культур, за фахом режисер самодіяльного театрального колективу», – продовжує Галина Іванівна.
Після закінчення вишу вона повернулася в рідне село і працювала в школі керівником гуртка, оскільки на той момент у Будинку культури не виявилося місця. Через деякий час, коли з’явилася вакансія, вона перейшла туди художнім керівником, це було 1997 року. Саме того року БК постраждав від сильної пожежі, що на деякий час фактично паралізувало його роботу, і Галина знову повернулася до школи, працювала педагогом-організатором.
«Потім я пішла у відпустку для догляду за дитиною, але, ще будучи в декреті, разом із керівником фольклорного гуртка Софією Богдановою-Цонковою почали створювати колектив «Севда гюлю», назва якого перекладається як «Троянда кохання». Вона дуже гідна і талановита людина, яка дуже багато праці і сил вкладає в розвиток гагаузької культури. Ми з Софією Іванівною йшли, як то кажуть рука об руку, починали піднімати нашу гагаузьку культуру. Хоча, звісно, заходи з національним колоритом у БК проводилися і в радянські роки – наприклад, перший міжнародний фестиваль гагаузької культури «Чали кушу», ініціатором якого була Ніна Іванівна Дейнека», – продовжує вона.
Будь-який успіх, будь-який рух уперед важко уявити без людей, які стають наставниками, підставляють плече і допомагають іти по життю. Були вони і в житті Галини Іванівни.
«Найпершими і найголовнішими моїми наставниками були батьки. Тато Іван Іванович Куштєв, якого вже немає з нами, був дуже чудовою людиною, все життя працював бригадиром на фермі ВРХ. Мама Федора Дмитрівна працювала в держстраху і в дитячому садку, і теж була дуже працьовитою і відповідальною, та й зараз залишається такою. Працьовитість, чесність, цілеспрямованість, не боятися труднощів, висловлювати свою думку, бути щирим – усі ці якості прищепили мені вони. Мені взагалі щастило в житті на хороших людей, багато теплих слів можу сказати про вчителів Котловинського ліцею, але всіх не перелічиш. Однак найголовнішим моїм учителем і наставником у роботі була і залишається Ніна Іванівна Дейнека. Повернувшись у село після навчання, зверталася до неї по допомогу й підтримку. Пам’ятаю її сакраментальну фразу: «Вивчилася? Тепер забудь, чого тебе там вчили. Тут треба працювати, почавши з нуля. Іншими словами, ласкаво просимо в реальне життя, яке нерідко розходиться з теоретичною частиною, яку викладають у вишах», – каже моя співрозмовниця.
За словами Галини Булгар, ще однією людиною, яка зіграла в її житті важливу роль, була директорка ліцею Прасковія Долапчи. Саме з її легкої руки у квітні 2006 року вона стала директором Будинку культури.
«Коли мені запропонували цю посаду, чесно скажу, дуже злякалася. Прасковія Яківна мене заспокоювала: «Галя, ти обов’язково впораєшся». У результаті я «здалася», але поставила умову: погоджуся, якщо художнім керівником прийде працювати Ніна Дейнека. І вона теж погодилася, вкотре підставивши мені плече», – каже вона.
Слід зазначити, що Галина Іванівна очолила Будинок культури в найважчий період його історії. Його постраждала від пожежі будівля нагадувала справжні руїни, з усіх кабінетів у нормальному стані був лише один.
«Недовго думаючи, ми всім колективом засукали рукава і почали білити, фарбувати. Багато котловинців дивувалися: ти ж директор, а полізла на драбину, як проста робітниця. А що мені залишалося робити? Взути підбори, взяти папку під пахву і ходити по цій розрусі, уявляючи себе великим начальником? Не така я людина і не тому мене вчили батьки. Результатом наших старань стало відновлення двох репетиційних кімнат, а пізніше за гроші, виділені з районного бюджету, було відремонтовано танцювальну залу, у якій ми працювали, поки завдяки старанням тодішнього заступника голови Одеської облради Юрія Дмитровича Дімчогло та фінансуванню з боку Агенції з міжнародного розвитку і співробітництва Туреччини (TIKA) не розпочався капітальний ремонт будівлі. На час його проведення нас гостинно прийняла школа і ми репетирували там, а у серпні 2021 року відроджений Будинок культури був зданий в експлуатацію», – згадує вона.
Одними з головних своїх досягнень Галина Булгар називає створення двох колективів, біля витоків яких вона стояла, – фольклорного самодіяльного гагаузького ансамблю «Севда гюлю» та жіночого вокального ансамблю «Чали кушу», що стали візитівками села. Обидва колективи мають звання народних, успішно підтверджуючи його впродовж багатьох років успішно, що, за її словами, досить складно. Зі здобутків слід відзначити й активну участь у 2020 році в реалізації двох проєктів, що проводилися за підтримки Українського культурного фонду: це гастрономічний етно-фестиваль «Буджак фест» та «Дестинація Котловина». З початком же широкомасштабної війни БК став проводити свої благодійні концерти, а також брати активну участь у всіх благодійних заходах, організованих на рівні громади, зібрані кошти від яких йшли на допомогу ЗСУ. Але досягнення в роботі та отримані нагороди вона не вважає тільки своєю заслугою.
«Можна бути хорошим управлінцем, мати організаторські здібності, залучати спонсорські кошти. Але без колективу будь-який директор, хай він буде навіть семи п’ядей у лобі, сам нічого не зробить. Разом зі мною зараз працює чудовий художній керівник Жанна Дмитрівна Котляренко, вона пише прекрасні сценарії, зокрема, до фестивалів гагаузької культури. Вона ж керує жіночим клубом «Берегиня», який об’єднує дорослих жінок, де вони проводять своє дозвілля. Хотілося б також назвати акомпаніатора Миколу Чолак, який радує глядачів своїми сольними виступами на різних заходах. Хочу також сказати величезне спасибі всім учасникам самодіяльності, особливо чудовим учасницям колективу «Чали кушу», естафету керівництва яким перебрала в мене талановита людина Людмила Базаджи. Не тільки за їхню творчість, а й за те, що вони, будучи дорослими і відповідальними людьми, не просто виходять на сцену і співають, а й беруть велику участь у підготовці заходів. На будь-які мої прохання про допомогу вони завжди відгукуються. Я їх можу навіть назвати позаштатними працівниками Будинку культури. І, звісно, величезне спасибі нашим технічкам, які докладають величезних зусиль, щоб утримувати в чистоті й порядку наш великий, світлий Будинок культури. Окремо хочу зазначити, що дуже рада нашій тісній співпраці з Котловинським ліцеєм, дитячим садочком «Джерельце» та сільською бібліотекою і дуже їм вдячна», – каже Галина Іванівна.
Діяльність керівника закладу культури пов’язана з постійними репетиціями, участю в заходах, гастрольними поїздками. Як у родині сприймають цю постійну зайнятість?
«З великим розумінням. Моя сім’я – мій найнадійніший тил. Без її підтримки я не змогла б працювати з такою віддачею, тому що один у полі не воїн. Мій чоловік Олександр Васильович Булгар – це моя опора, моя фортеця. Коли я стала директором і увійшла в обгорілу будівлю БК, зрозуміла, що без його допомоги теж не обійтися: він майстер на всі руки, полагодив проводку і багато іншого. А мої діти, син Василь і донька Поліна – це мої крила, вони мені теж допомагають у всьому. Василь, зокрема, став успішним кулінарним блогером, у нього є свої канали в Ютубі, ТікТок, Інстаграмі та інших майданчиках, які він веде під творчим псевдонімом Василь Мішлен, на нього підписані сотні тисяч користувачів», – розповідає вона.
Що стосується вільного часу, то його наша героїня присвячує… своїй роботі.
«Вона для мене і робота, і хобі. Коли ж видається зовсім вільна хвилина, ми з колективами наших ансамблів, особливо в зимовий період, на Різдво, любимо спускатися на берег Ялпуга. Раніше, коли були сніги і міцні морози, виходили на лід, грали в сніжки. Продовжуємо традицію походів на озеро і влітку, це гарний відпочинок, можливість відволіктися від повсякденних турбот, розслабитися. Я вважаю, що це дуже важливо як для дітей, так і для дорослих. Батьки юних учасників самодіяльності дуже вдячні нам за це, тому що влітку вони, як правило, зайняті на роботі або вдома, і не у всіх є можливість приділяти своїм дітям достатньо уваги», – сказала вона на завершення.
Фото: сторінка Галини Булгар у соцмережі Фейсбук.
Інтернет-видання Бессарабії
