Майже все своє життя мешканка села Плавні Ренійської громади Федора Тороно віддала професії продавця, простоявши за прилавком майже 60 років і залишивши улюблену роботу лише два роки тому, бувши вже у поважному віці. А у лютому цього року наша героїня відзначила 85-річний ювілей. В чому секрет її професійного, і не тільки, довголіття? Про життєвий та трудовий шлях жінки – у матеріалі «Махали».
«Я народилася та виросла у селі Плавні, мої батьки були простими сільськими трудівниками. Нас, дітей, у сім’ї було двоє, я та брат. Вісім класів провчилася в Новосільській школі, а в рідному селі закінчила вечірню школу, здобувши повну середню освіту. Після школи поступила на річні курси в Білгород-Дністровське торгове училище, після закінчення яких у 1963 році повернулася до Плавні і стала працювати за спеціальністю. Торгівля передбачає спілкування, а мені це завжди подобалось. Особливо приємно ставало на душі, коли допомагала односельцям з вибором потрібного товару, радячи та пропонуючи конкретним людям те, що найкраще підійде саме їм, і вони були за це вдячні», – згадує Федора Іванівна.
Багато хто пам’ятає, що за часів так званої перебудови була гостра нестача товарів, було введено талонну систему. Однак у 70-ті та на початку 80-х років ніякого особливого дефіциту не відчувалося, товари першої потреби на полицях були, хоча асортимент тих років у порівнянні з нинішніми часами був, зрозуміло, не таким різноманітним.
«У нашому магазині «Промтовари» були в асортименті одяг, взуття, телевізори, програвачі, мотоцикли, килими. Звичайно, люди жили небагато і грошей на потрібні покупки не вистачало. Тоді на допомогу приходила розстрочка. Або, висловлюючись сучасною мовою, купівля товару у кредит, але без відсотків та комісій. Тобто покупець брав товар, але розраховувався не одразу, а вносив до магазину протягом певного періоду його вартість рівними частинами, не сплачуючи більше ні за що. Скільки я в ті роки оформила розстрочок – не злічити!», – розповідає Федора Тороно.
Вона із теплотою згадує людей, з якими працювала у ті роки. Це голови райПО Михайло Омелянович Антоненко та Петро Гаврилович Ткачук, продавці Віра Олександрівна Куштер, Олена Миколаївна Карталяну та Олена Миколаївна Коробер. Найдобріші спогади залишилися і про керівників села далеких сімдесятих — голову сільської ради Віру Савеліївну Челак та голову колгоспу «Октябрь» Лазаря Миколайовича Камбура.
Сьогодні того старого промтоварного магазину в Плавні вже немає – на його місці було відкрито магазин «Будматеріали», який Федора Іванівна орендувала у райПО і до 2022 року він був повністю на плечах цієї жінки, яка вражала своєю працьовитістю та оптимізмом: бувши вже в поважному віці, вона сама і товар завозила, і за прилавком стояла, і документацію вела. Ще років 14-15 тому власник відремонтував будівлю магазину зовні й всередині, і всі ці роки, коли він знаходився в оренді, вона підтримувала його у належному стані, час від часу роблячи косметичний ремонт.
«Я і зараз продовжую доглядати за магазином, хоча він уже не працює. Він у хорошому стані. Регулярно відкриваю, провітрюю приміщення, роблю прибирання», – каже вона.
Федора Іванівна також є керівником ветеранської організації села, регулярно відвідує хворих літніх односельців, які лежать, і вони просять її купити продукти та ліки – вона купує та приносить. А в минулому вона неодноразово обиралася депутатом сільради, брала участь у роботі дільничної виборчої комісії.
Крім того, що Федора Іванівна реалізувала себе у професії та на громадській роботі, вона – щаслива мама та бабуся. У шлюбі з водієм СВК «Світанок» Петром Опанасовичем Тороно, нині покійним (його не стало 2008 року), який тривав 45 років, на світ з’явилися дві доньки. Старша Людмила працювала у бібліотеці, потім у консервному заводі. Вийшовши заміж, подарувала батькам трьох онуків. Молодша Алла із сім’єю живе у Німеччині, виховала двох доньок. А ще наша героїня має трьох правнуків.
На завершення ми не могли не спитати Федору Іванівну, в чому ж секрет її довголіття і про що вона мріє?
«Я за складом характеру серйозна та відповідальна людина і дуже люблю свою професію. Саме робота за прилавком давала мені сили, дозволяла відчувати себе потрібною та затребуваною. Але й удома теж не люблю сидіти без діла, із задоволенням клопочусь по господарству. Дуже люблю танцювати, була учасницею художньої самодіяльності, але вже років сім як не беру участі, але по можливості буваю на заходах, які проводить наш сільський Будинок культури. Наприклад, нещодавно побувала на концерті-конкурсі «Ну-мо, дівчата!» – дуже сподобалося… Дуже допомагає і віра у Бога. І хоча я зараз не стою за прилавком у магазині, але працюю у нашій сільській Свято-Михайлівській церкві, настоятелем якої є о. Сергій (Окішор): продаю свічки, іконки та інші церковні товари. А мрія в мене одна: щоб усі мої рідні та близькі були живі та здорові, і щоб на нашу землю повернувся мир», – відповіла вона.
«Федора Іванівна — найсумлінніша, найпорядніша і найвідповідальніша людина. З 2003 року вона очолює відділення нашої ветеранської організації у Плавні. З якого б питання я не звернулася до цієї чудової та дуже чуйної жінки, вона завжди відгукується і робить все можливе, щоб допомогти», – сказала керівник ветеранської організації Ренійської громади Валентина Степаненко.
Фото надані Федорою Тороно.
Інтернет-видання Бессарабії
