На півдні Одещини багато цікавих місць, які туристи відвідують залюбки. Але є не менш красиві або видатні пам’ятки, про які мало хто знає. Журналісти видання «Махала» відвідали деякі з них на Білгород-Дністровщині та рекомендують їх подивитися своїм читачам, бо вони того варті.
Не доїжджаючи міста Білгород-Дністровський розташоване маленьке село Семенівка, де мешкають в більшості українці. Перше, що кидається в очі – це вітряки в полі. Їх ще не так багато на півдні Одещини. У 2020 році в районі селища Старокозаче, яке є центром громади, запрацювала Дністровська вітряна електростанція. І вітряки добре видно ще з траси, по якій ми рухались. Але не це головна принада Семенівки. Головна його краса – це джерельний водоспад «Мирний». Він зараз навіть зображений на гербі села. Про нього мало хто знає. Але популярність його росте. Сюди почали приїжджати навіть організовані туристичні групи.
Дорога через село вимощена плитами. Тут багато закинутих домів, а вулицями гуляють гуси та кури. Перед церквою Дмитра Солунського треба повернути праворуч. Далі ґрунтова дорога веде до зелених насаджень, за якими ховається балка. Праворуч мальовничі степові краєвиди – вдалині видно Дністровський лиман. Дорога звужується, обабіч росте терен та шипшина. Степ переходить у лісок. Саме тут знаходиться ландшафтний заказник «Лиманський» у складі Нижньодністровського національного природного парку.
На невеликій галявині можна залишити авто. Далі – тільки пішки. І ось стенд, який віщує, що саме тут знаходиться джерело Мирне. Його можна знайти на гугл-карті.
З балки віє прохолода. Спуститися можна вирубаними ступенями, які вже потребують відновлення і не зовсім безпечні. Але обов’язково треба спуститися вниз, бо тут дійсно дивовижне місце. Вода з джерела стікає безліччю дрібних струмочків, утворюючи півколо. Внизу вона збирається в невелике озерце. Це не водоспад в тому розумінні, як ми звикли – висота його не більше ніж пів метра. Тут є лавки та дерев’яний мостик. Це гарне місце для релаксу, особливо в спекотну пору.
Тут рай для фотографа, бо багато локацій, де можна зробити красиві світлини, і справжня перлина в посушливій Бессарабії. Одне тільки засмутило – гори сміття, яке лежало перед спуском в балку. Саме тут розташовані столи з лавками. Відпочиваючі не дуже заморочуються з прибиранням, і просто залишають після себе пакети в траві. І це дуже засмучує.
Також людина з інвалідністю не зможе спуститися вниз, бо спуск не розрахований на це. Проблематично буде проїхати дорогою й на кріслі колісному. Сподіваємось, що влада врахує всі ці недоліки й облаштує це місце, бо воно того варте.
На окраїні міста Білгород-Дністровський, в портовому районі, знаходиться археологічна пам’ятка національного значення – скіфська могила. Вона є на гугл-карті, але знайти її непросто.
Навіть місцеві мешканці не всі знають про цю скіфську могилу. На неї немає вказівників. Та й дороги туди немає. Спочатку ми йшли по шпалах закинутої залізниці, яка вела в порт, який зараз не працює. А потім пробиралися через хащі ледь помітною стежкою.
Скіфська могила представляє собою підкурганний склеп, зведений у 3–4 століттях до н.е. і є археологічною пам’яткою національного значення.
Поховання виявили ще в 1895 році випадково, коли добували пісок на березі лиману. Склеп знаходився під шаром піску на глибині 5 метрів. Першими дослідниками склепу були Ернст Штерн, який вважається засновником Одеської школи археології, та професор Новоросійського університету, уродженець Аккерману Олександр Кочубинський.
Навіть зараз видно, що споруда складалася з двох камер. Менша з них майже повністю зруйнована, а друга збереглася. У її підлозі були пророблені 2 прямокутні отвори. Очевидно, саме в них і клали тіла небіжчиків. На думку дослідників, тут був похований багатий воїн знатного походження зі скіфського племені, що жило в околицях древнього міста Тіра, разом із дружиною.
Склеп збудували з великих вапняних плит, він має напівкруглу стелю, яка добре збереглася. Побудувати такий склеп на ті часи – було справою нелегкою. Вона, як і стіни, вкрита вапняною штукатуркою, на якій вирізьблені дивні орнаменти. Ці орнаменти й досі залишаються нерозгаданими й несхожі на жоден інший відомий тогочасний орнамент. Дехто з дослідників вважає, що цей орнамент ніщо інше як залишки давньої штукатурки.
Але знайшли скіфську могилу вже розграбованою. Згідно з тогочасними висновками поліції зроблено це було ще в давнину, але археологи відкидають таку теорію. Хто там був похований та що знаходилося в могилі – тепер вже не встановити. Але доторкнутися до стін склепу, який зведений у 3–4 століттях до н.е, може кожний. Якщо його знайдете. На жаль, ні місцева влада, ні активісти не впорядкували цю пам’ятку, хоча до неї й приїжджають туристи.
В Білгороді-Дністровському є декілька підземних церков, які будувалися не вверх, а вниз. Щоб потрапити до них, треба спуститися сходинками. Це робилося на вимогу татарських племен, які забороняли будівництво заввишки вершника зі списом.
У цієї церкви дуже цікава та трагічна історія. Мова про пам’ятку архітектури національного значення – підземну церкву Іоана Сучавського. Вона за розміром більше нагадує каплицю, бо всього 5,5 на 3 метри, розташована за адресою вулиця Шабська, 116. Її можна знайти на гугл-картах. Вважається, що це місце має велику духовну силу, тому приваблює багато вірян та паломників, але наразі навіть зараз є маловідомою мешканцям Бессарабії.
Церква, за легендою, зведена в першій половині XIV століття над колодязем, який виник на місці страти молдавського купця, що відмовився прийняти мусульманство. Вода в колодязі вважається цілющою. Згодом мощі святого перенесли в місто Сучави (нині територія Румунії). Цього святого вважають небесним покровителем торговців. Хоч церква й виглядає непримітною, вона не має аналогів в Україні.
Зараз тут облаштована купель для вірянин. Вона відкрита для відвідувань цілодобово. Тут облаштовані приміщення для перевдягання для жінок та чоловіків. А саму каплицю на ніч замикають. Тому потрапити в неї можете до 17.00. Також цілодобово можна забрати води з джерела. Тут облаштовано декілька кранів. Поряд висить напис, що воду не можна використовувати в господарських цілях та давати тваринам. Перше – зрозуміло, але чому не можна давати тваринам – ні. Бо вони також творіння Божі та потребують води.
Тут діє церковна лавка, де можна купити все необхідне для купелі та інші церковні атрибути. Територія облагороджена, вимощена плиткою. Але так було не завжди. Відомо, що церкву з джерелом у радянські часи намагалися знищити, засипавши землею. Але один з робітників залишив камінь на місці засипаного джерела, аби його відшукати.
Зараз щоб спуститися вниз треба здолати 10 сходинок. Внизу розміщена ікона святого. В приміщенні напівтемно. Світло проникає через невеликі отвори.
Церква також знаходиться недалеко від порту. На неї є вказівники хоч і небагато. Але місцеві мешканці точно підкажуть, як туди добратися.
Інтернет-видання Бессарабії
