На території сучасної української Бессарабії функціонувала Аккерманська повітова «Просвіта». Про це повідомляє інтернет-видання “Махала” з посиланням на видання “Український тиждень”.
Товариство «Просвіта» була заснована у Львові 1868 року, ця організація відігравала ключову роль у формуванні національної свідомості, розвитку освіти та культури, поширюючи свою діяльність на всі українські землі. Дослідники здебільшого зосереджували увагу на діяльності «Просвіти» в Галичині, Наддніпрянщині, Волині, Закарпатті та інших великих осередках українського руху. Втім, історія «Просвіти» в Бессарабії, зокрема в її південній частині Буджаку, досі залишається маловідомою.
У складних умовах асиміляції та утисків тут, у другій половині 1930-х років, була створена Аккерманська повітова «Просвіта» — осередок української культури. Вона діяла в сучасному Білгороді-Дністровському, підтримуючи збереження мови, традицій та ідентичності українців регіону.
Заснування Аккерманської «Просвіти» стало можливим завдяки наполегливій праці місцевих діячів національного відродження: письменника Ілька Гаврилюка, інженера Василя Гетьманченка та доктора Мартирія Галина. Попри жорстку асиміляційну політику, яку провадила румунська влада у другій половині 1930-х років, 16 березня 1936 року Аккерманське повітове товариство «Просвіта» було офіційно зареєстроване.
Згідно з матеріалами тогочасної бухарестської газети Viitorul, основною метою товариства було «поширення знань у галузі сільського господарства, промисловості й торгівлі, а також розвиток культури в Четатя-Албе (румунська назва Білгорода-Дністровського) та сусідніх громадах державною та українською мовами». Міністерство внутрішніх справ Румунії намагалося анулювати реєстрацію, проте суд у Четатя-Албе ухвалив остаточне рішення на користь «Просвіти», визнавши її юридичною особою.
У жовтні 1936 року львівська газета Діло опублікувала серію репортажів під назвою «Басарабія — забута країна», в яких журналіст Роман Голіян досліджував життя українців у Бессарабії. В Аккермані він дізнався, що організація вже створила свою Раду, затвердила статут і мала намір видавати український часопис для місцевої громади.
Згідно з чернівецької преси, 13 грудня 1936 року відбулися перші Загальні Збори Аккерманської «Просвіти», на яких було зафіксовано 31 члена товариства. Це стало важливим кроком у боротьбі за збереження української культурної ідентичності в регіоні.
Після свого заснування Аккерманська повітова «Просвіта» швидко розгорнула активну культурно-просвітницьку роботу. Одним із перших кроків стало відкриття у місті бібліотеки та читальні, про що у січні 1937 року повідомляла львівська газета Діло.
Книжковий фонд бібліотеки поповнювався завдяки підтримці різних джерел, зокрема через пожертви з Праги та Чернівців, а також від львівської «Просвіти». Це дозволило громаді отримати доступ до якісної української літератури, що відігравало важливу роль у збереженні національної ідентичності.Одним із ключових напрямів діяльності стала організація театральних вистав. Прем’єра п’єси «Тарас Бульба», що відбулася у березні 1937 року, стала справжньою подією для міста. Виручені кошти товариство спрямувало на допомогу малозабезпеченим мешканцям Аккермана.
На Загальних Зборах 1939 року було ухвалено рішення розширити діяльність організації, залучати нових членів і збільшувати бібліотечний фонд. Для того, щоб «Просвіта» мала власний будинок, Василь Гетьманченко пожертвував товариству земельну ділянку вартістю 20 тисяч леїв. Це рішення викликало значний ентузіазм серед членів товариства. Ілько Гаврилюк пожертвував дві тисячі цеглин, а інші учасники «Просвіти» підтримали ініціативу, надаючи будівельні матеріали та власноруч допомагаючи у зведенні споруди.
Діяльність Аккерманської «Просвіти» спиралася на енергію та відданість її лідерів – видатних громадських діячів, які відігравали ключову роль у розвитку українського національного руху в регіоні.
Очолював товариство Ілько Гаврилюк – політичний і громадський діяч, який доклав значних зусиль до заснування «Просвіти» в Аккермані. Перебуваючи на посаді депутата румунського парламенту, він активно відстоював права української громади. Народжений на Волині у першій половині XX століття, Гаврилюк мешкав в Одесі та Херсоні, де долучався до діяльності українських організацій – «Просвіти» та «Українського клубу». У 1914 році очолював товариство «Українська хата», а під час Української революції входив до Президії Центральної Ради та брав участь у проголошенні Першого Універсалу УЦР. Після поразки Української Народної Республіки емігрував до Королівства Румунія, оселився в Шабо, а у 1932 році був обраний депутатом парламенту Румунії від Бессарабії як представник Націонал-цараністської партії. Гаврилюк активно виборював ширші права для української громади.
Секретарем товариства став Василь Гетьманченко – інженер і активний учасник українського національного руху. Народився в селі Дальнічень на Аккерманщині, вищу освіту здобув у Вищій чеській технічній школі в Празі, де також навчався в Українському педагогічному інституті імені Драгоманова та на правничому факультеті Українського університету. Повернувшись до Аккермана, працював інженером-будівельником, займався проєктуванням житлових і громадських будівель, мостів і доріг. За даними книги «Організація Українських Націоналістів 1929–1954» (Париж, 1955), Гетьманченко був зв’язковим ОУН у Південній Бессарабії.
Вагомий внесок у діяльність товариства зробив і Мартирій Галин – лікар-хірург, доктор медицини. Народився в селі Гура-Роша (нині – Козацьке) на Аккерманщині. Був одним із перших українських науковців, які видавали медичні праці українською мовою, і створив перші словники української медичної термінології. У 1907 році став одним із засновників Українського наукового товариства в Києві під керівництвом Михайла Грушевського. У роки Української революції Галин очолював санітарну службу Української Армії, маючи звання генерал-хорунжого. Галин досліджував історію українців у Бессарабії, публікував статті на цю тему й ділився своїми дослідженнями з членами «Просвіти» під час Загальних Зборів товариства.
Прихід радянської влади в Бессарабію в червні 1940 року ознаменувався хвилею жорстоких репресій, які знищили Аккерманську «Просвіту» та її активну діяльність. Першим серед репресованих став секретар товариства Василь Гетьманченко – 30 липня 1940 року його заарештували органи НКВД. Вже 13 жовтня того ж року він загинув у катівнях Аккермана.
У червні 1941 року, напередодні відступу Червоної армії перед румунськими військами, радянська влада здійснила чергову хвилю арештів, спрямовану проти колишніх членів «Просвіти». Серед них був Денис Стратичук, повітовий ветеринарний лікар і відомий громадський діяч. Він залишився під совєтською окупацією, бо вважав, що український інтелігент не сміє залишати свого народу в час лихоліття й має ділити його долю. Після арешту НКВД його доля залишилася невідомою – він так і не повернувся до своєї родини.
Репресії остаточно знищили «Просвіту» в Аккермані, що стало частиною широкомасштабної кампанії радянської влади, спрямованої на ліквідацію української ідентичності в Бессарабії. Разом із розгромом товариства було втрачено важливий осередок культурного й національного відродження регіону.
Дослідження історії Аккерманської «Просвіти» дозволило зібрати архівні документи, газетні статті та інші матеріали, які нині стали доступними в онлайн-енциклопедії «Аккерманіка» та на сторінках проєкту в соціальних мережах.
Поступово історія Аккерманської «Просвіти» привертає все більше уваги місцевої громади. У липні 2024 року в Білгороді-Дністровському було перейменовано кілька вулиць: вони отримали назви на честь товариства «Просвіта», а також його видатних діячів — Василя Гетьманченка, Мартирія Галина та Ілька Гаврилюка. Крім того, у селі Шабо, де Гаврилюк мешкав і працював у 1920–1930-х роках, одна з вулиць також отримала його ім’я. Це стало можливим завдяки пропозиціям, поданим автором дослідження до обласної історико-топонімічної комісії, які згодом були схвалені та затверджені головою Одеської обласної військової адміністрації.
На головному фото хата біля Аккерманської фортеці, початок XX століття. Автор фото: Микола Ян, світлина кольоризована
Інтернет-видання Бессарабії
