Село Кам’янське (Ташлик до 1946 р.) продовжує відкривати нові незвідані сторінки своєї історії. Однією з таких сторінок є розвиток освіти. А особливе зацікавлення викликають люди, які вкладають у цей розвиток душу і віддають освіті ціле життя.
Кошерев Костянтин Савич народився в 1861 році у бессарабському селі, у родині бідного селянина. Після закінчення учительської семінарії, до приїзду в село Ташлик, трохи викладав у Татарбунарах.
За національністю Кошерев, як і половина жителів Ташлика, був молдаванином, а на молдавський лад його прізвище звучало Кошереу, тому він легко був прийнятий місцевими жителями за «свого». Це був справжній просвітитель, який із дружиною Феодосією Миколаївною та шістьма дочками приїхав з-під Кишинева до далекого села Ташлик піднімати культуру, поширювати освіту в останній чверті ХІХ століття. Сім’я привезла із собою велику бібліотеку, а оселилися у будиночку поряд зі школою.
В літературі сучасної Молдови Кошерев посідає важливе місце. Він був одним з перших молдавських поетів та перекладачів, який переклав молдавською мовою популярних в ті часи Пушкіна, Некрасова і байки Крилова. Збірка з його віршами була видана в Кишиневі в 1954 році, вже посмертно.
Один з екземплярів зберігався в республіканському літературному музеї Молдови у місті Кишиневі. Згодом був подарований директором музею Степанову Іларіону Івановичу – найкращому учню Кошерева К. С., про що свідчить дарчий напис. Оригінал цієї збірки досі зберігається у домашній бібліотеці Степанової Світлани Іларіонівни, його дочки.
Байки Крилова перекладені молдавською мовою К. С. Кошеревим були видані в 1929 році в м. Балта. Один із екземплярів книги був подарований автором улюбленій доньці Любові. Любов Кошерева як і її батько пропрацювала більшу частину життя вчителем.
Спочатку Костянтин Савич працював на посаді вчителя, а в 1890 році очолив нововідкрите ташликське двокласне училище з чотирирічним строком навчання. Його дружина Феодосія Миколаївна викладала в училищі співи і керувала церковним хором.
Кошерев вважав, що його місія – відкривати і розвивати таланти своїх учнів. Одним з найталановитіших учнів відомого ташликського вчителя був Іларіон Іванович Степанов. Завдяки своєму вчителю Іларіон Степанов показував у школі високий рівень навчальних досягнень і закінчив училище на відмінно, з похвальним листом. Після закінчення училища спочатку вступив до Байрамчанської педагогічної семінарії (нині село Миколаївка-Новоросійська Саратської СТГ), де вивчився на вчителя початкових класів. Згодом, Іларіон став першим в селі Ташлик, хто закінчив вищий навчальний заклад – правничий факультет Московського університету імені Шанявського. Вчитель неймовірно пишався своїм учнем і завжди ставив його за приклад іншим.
Найстарша донька Кошерева Зінаїда навчалася в Болградській гімназії і, як і батько, стала вчителем Ташликської школи. Але встигла пропрацювати не довго, бо їй невдало вирізали апендицит в м. Одеса і вона померла молодою.
Ще одна донька Любов також пішла вчительським шляхом. Донині зберіглася копія атестату про закінчення Аккерманської жіночої гімназії Любові Кошеревої, виданого ташликським Волосним Правлінням 6 травня 1916 року.
З документа випливає наступне: «Дочка народного вчителя, православного сповідання, яка народилася 28 жовтня 1897 року, вступила за іспитом до 5-го класу Аккерманської жіночої гімназії в серпні 1911 року і провчилася до закінчення повного курсу навчання. Протягом навчання учениця поводилася добре і була переведена, за іспитами, у вищі класи, а саме: в 1912 році – в VI клас; у 1913 році – у VII клас. А в 1914 році після закінчення курсу гімназії Любов Кошерева з обов’язкових предметів була атестована такими балами:
Закон Божий – відмінно (5); російська мова з церковно-слов’янською та словесністю – добре (4); математика – добре (4); географія загальна та російська – відмінно (5); природна історія – відмінно (5); фізика математична та фізична географія – добре (4); історія загальна та російська – відмінно (5); малювання – відмінно (5); чистописання – відмінно (5); рукоділля – відмінно (5). Середній бал атестату складав 4,5 (добре). Окрім того, гімназистка вивчала необов’язкові предмети: педагогіку і гігієну, з яких мала відмінні оцінки.
Тому, на підставі встановлених правил, Любов Кошерева удостоєна звання учениці, яка закінчила повний курс навчання в жіночій гімназії, з поширенням на неї прав та переваг, що надаються ст. 45 Положення про жіночі гімназії та про гімназії Міністерства Народної Освіти, затвердженого 24 травня 1870 року та ст. 12 думки Державної Ради з питання про спеціальні випробування з міністерства Народного Просвітництва, затвердженого 20 квітня 1868 року.
Понад те, на підставі ст. 30 Положення про жіночі гімназії, вона, Любов Кошерева, нагороджується срібною медаллю.
У підставі чого і дати їй, Кошеревій, цей атестат з визначення Педагогічної Ради Аккерманської жіночої гімназії, що відбулася 16 червня 1914 року. Місто Аккерман, 1914 16 червня. Акерманська жіноча гімназія.
Голова Педагогічної ради – М. Донченко.
Начальниця гімназії – В. Бур’янова.
Законоучитель-священик – Василь Кочубинський.
Законоучитель-священик – Василь Таурян.
Далі – члени педагогічної ради у складі 11 осіб.
Секретар – П. Куликова.»
Наприкінці документа мова йде про те, що ця копія виготовлена на основі оригінального атестату Ташликським Волосним Правлінням. Травня 6 дня 1916 року № 5842. Документ скріплений підписами ташликського волосного старости та волосного писаря та печаткою ташликської волості Аккерманського повіту.
У 1914/1915 навчальному році дочка Кошерева К. С. продовжила своє навчання в Акерманській жіночій гімназії для того, щоб здобути вищу освіту. До наших рук потрапив ще один цікавий документ – “Відомість про успіхи та поведінку учениці 8 класу Аккерманської жіночої гімназії Любові Кошеревої за 1914/1915 н. р.”. З документу слідує, що дівчина мала високі досягнення у навчанні та зразкову поведінку.
Ташликський учитель, напевно, дуже пишався успіхами своєї доньки, яка після закінчення Аккерманської жіночої гімназії здобула професію “Домашній учитель”.
До наших днів зберіглося унікальне фото директора Ташликського двокласного училища. На сплетеній з гілок лавці сидів вчитель одягнений за останньою модою того часу. Поряд на лавці – томик улюбленої книги. Фото було зроблено в 1916 році, коли Кошереву виповнилося 55 років.
У 1918 році, коли Бессарабію окупувала Румунія, родина Кошеревих переїхала до північної частини сучасної Одеської області (не підвладної Румунії). Костянтин Савич до глибокої старості займався улюбленою справою – педагогікою, неподалік міста Балта, у невеликому селі Перельоти. Там і помер в 1934 році, маючи за плечима більш ніж 30 років педагогічного стажу. В останні роки свого життя Костянтин Савич публікував свої вірші в газеті «Червоний орач» та в журналі «Літературна Молдова». Мова, якою були написані його твори, була колоритною і почерпнута з багатого народного джерела.
Інтернет-видання Бессарабії
