В сучасній історії України краєзнавство займає важливе місце, адже історія кожного населеного пункту є важливою і значимою. Історія бессарабського Ташлика бере свій початок в далекому 1811 році. В даній статті інтернет-видання «Махала» дослідило питання виникнення села, головні аспекти його життєдіяльності на початковому етапі існування та історію організації і ролі місцевої церкви у розвитку села, що стала осередком духовного та соціального життя селян. Для детального дослідження цих питань журналістка «Махали» звернулася до різноманітних архівних та історичних джерел XIX ст.
Село Кам’янське розташоване в південній частині Одеської області, у Буджаку, і відноситься до Арцизької територіальної громади.
Свою назву село отримало в 1946 році, через два роки після зміни окупаційної влади в Бессарабії. Але паралельно із сучасною назвою досі не вийшла з ужитку жителів стара назва – Ташлик.
Село утворилося на місці колишнього татарського поселення селянами з України та Молдови, які тікали від панщини. Молдавани заселили південну частину села, а українці – північну.
Стосовно питання року заснування села довго відбувалися суперечки. Але в 1993 році, завдяки дослідженню, яке провів вчитель історії місцевої школи – Скрипник Анатолій Трифанович, була встановлена остаточна дата заснування Кам’янського. В результаті опрацювання ряду історичних джерел, у тому числі архівних, вчитель дійшов висновку, що село заснували в 1811 році.
Про заснування села саме під цією датою свідчить також найстаріший козацький хрест в старій частині місцевого кладовища. На хресті досі розбірливо читається напис церковнослов’янською мовою: «1811 г., марта 9. Здесь покойникъ Диманъ Кошовій».
До слова, козацьких хрестів на старому кладовищі дуже багато, що свідчить про те, що серед засновників та перших жителів Ташлика були представники українського козацтва, яке роз’їхалося світом після маніфесту Катерини ІІ 1775 року про остаточну ліквідацію Запорозької Січі як козацької автономії. Козацькі хрести роблять це кладовище унікальним і цікавим для подальшого дослідження.
Книга «Статистическое описаніе Бессарабіи собственно такъ называемой, или Буджака», видана в Аккермані в 1899 році, відносно заснування Ташлика вказує наступне: «Село Ташлик було розташоване на покаті гори по обох боках річки Ташлик на тому місці, де було татарське поселення Ташлик, і теперішнє населення поселилося з 1811 року».
Назва Ташлик перекладається з турецької мови як «камінь», якого в надмірній кількості знаходилося в поселенні та навколо нього вздовж річки Ташлик.
Село досить швидко розросталося і згодом стало найбільшим в окрузі. Цьому сприяли різні фактори: вдале географічне розташування (на перехресті доріг), організація місцевими жителями різних промислів, але головним чинником швидкого розвитку стали вапнякові розробки. Перші жителі організовували приватний видобуток каменю-черепашнику прямо на своїх подвір’ях. Практично кожен чоловік в селі володів ремеслом з обробітку каменю.
Більшу частину року ташликчани працювали в полі, пасли худобу, кіз та овець, поралися на скотному дворі, займалися дрібними промислами. Але цього було не достатньо для життя, тому з настанням холодів жителі Ташлика спускалися в свої каменоломні, щоб ламати камінь, який давав гарні прибутки.
28 травня 1812 року між російською та Османською імперіями був підписаний Бухарестський мирний договір, який завершив російсько-турецьку війну 1806-1812 рр. За цим договором Османська Порта відступала і віддавала російському імператорському двору землі, розташовані на лівому березі Пруту з фортецями, містечками, поселеннями і житловими спорудами. До російської імперії відійшли фортеці Ізмаїл, Кілія, Аккерман і Хотин. Нарешті давня українська земля і українці, що проживали на всій території дністровсько-прутського межиріччя, прилучилися до основного масиву етнічних українських земель.
Бессарабія, яка спочатку мала статус намісництва, а потім губернії, стала плацдармом активного заселення її території колоністами з європейських країн, та селянами-тікачами з України, які не хотіли миритися з долею кріпака. За наказом імператора селян, які прийшли в Бессарабію, не мали право повертати в кріпацтво, якщо вони одружувалися тут, народжували дітей, або займались певним видом ремісництва. Царський уряд був зацікавлений у швидкому соціально-економічному розвитку краю та втягуванні нового поліетнічного регіону в загальноімперські рамки. Поселення Ташлик в адміністративному плані було віднесено до четвертого стану Аккерманського повіту Бессарабської губернії.
Важливу роль в інкорпорації цих земель в «імперське тіло» відігравала російська православна церква. Церкви з’являлися в усіх поселеннях Бессарабії майже одночасно з їх утворенням. У плані єпархіального підпорядкування Ташлик було віднесено до четвертого благочинницького округу Аккерманського повіту Кишинівської єпархії.
Зі «Списку церков Кишинівської єпархії, з позначенням благочинних округів кожного повіту, укладеного на загальноєпархіальному з’їзді 18 січня 1872 року Аккерманського повіту», викладеного в журналі «Кишинівські єпархіальні відомості» за 1872 рік знаходимо перелік церков, які відносилися до Четвертого округу: Кубейська, Татар-Копчакська, Тараклійска, Чийшийська, Ісерлійська, Дмитрівська, Каізмевська, Голицька, Кайраклійська, Купорольська, Дюльменська, Чумлекіойська, Давлет-Агачієвська, Іванівська, Ташликська, Главанська, Селіоглівська, Код- Китайська, Задунаївська, Гасан-Батирська, Ново-Троянська, Олександрівська, Пандаклійська.
Перша письмова згадка про ташликську кам’яну церкву датується 1845 роком. В документах Старшего Благочинного Аккерманського уїзду в клірових відомостях є свідчення про те, що перша церква села Ташлик була побудована в 1819 році силами прихожан. З документів дізнаємося, що будівля церкви була кам’яною, з паламарнею, без ризниці, дах був перекритий листовим залізом. Дзвіниці при церкві не було, дзвони висіли на двох дерев’яних стойках, покритих дерев’яним дахом. Престол в церкві був один – в ім’я Архистратига Михаїла.
Підрахунок журналу «Кишинівські єпархіальні відомості», зроблений в ХІХ ст. вказує на те, що в Бессарабії найбільша кількість церков були названі в честь Святого Архистратига Михаїла (2/5 церков) – предстоятеля «Небесного воїнства», воїнства ангелів, завдання котрих – захищати добро. Кожного року 21 листопада (8 листопада за церковним календарем) храм в Ташлику відмічає своє головне Престольне свято – свято Святого Архистратига Божого Михаїла, яке серед місцевих жителів називається Михайловим днем.
Клірові відомості 1845 року свідчать про те, що з 28 вересня 1838 року штат церкви села Ташлик мав бути укомплектований двома священниками, одним дияконом, двома дячками та двома паламарями. Але по факту в церкві працювали лише один священик, один диякон, двоє дячків та три паламаря. Недоукомплектування церкви ще одним священником може свідчити про наявність проблем з нестачею професійних священнослужителів.
На середину XIX ст. нерухомим майном церква не володіла. Садибної землі при церкві також не було, орної та сіножатної землі – 99 десятин, які виступали єдиним джерелом додаткового церковного доходу.
Будинок священик мав власний кам’яний, диякон будинок винаймав, у дячків будинки також були почемурні власні на казенній землі. Постійного окладу священник та церковнослужителі не мали, а їх утримання було посереднім.
Книга «Статистическое описаніе Бессарабіи собственно такъ называемой, или Буджака» 1899 року (вище ми її вже згадували), також засвідчує наявність на 1827 рік в поселенні Ташлик кам’яної церкви, але точного року її побудови в ній не вказано.
Бессарабський історик Іван Халіппа у науковій праці «Розпис землеволодінь й постанового устрою населення Бессарабії за даними перепису 1817 року» систематизував архівні джерела перепису населення Бессарабії за 1817 рік. Дане джерело вказує на те, що на 1817 рік в селі проживали один священник та один паламар.
На основі праці Івана Халіпи можна припустити, що церква з’явилася в Ташлику одночасно із зародженням села, тобто з 1811 року. Напевно її будівля була зведена на швидкоруч з підручних матеріалів (глини, соломи, лози), з метою не тривалого її використання, так як невдовзі планували побудувати кам’яну церковну споруду.
В 1874 році жителі Ташлика знесли церковну будівлю 1819 року і побудували нову величну споруду на тому самому місці. Каміння для спорудження нової церкви вирубали з місцевих каменоломень, а зводили її умілими руками місцевих каменярів.
У 2024 році виповнюється рівно 150 років з моменту її будівництва. За довгі роки свого існування в Кам’янському відбулося багато цікавих подій, які були пов’язані з історією церкви. Одна з найважливіших – це рішення про перехід церковної громади Кам’янського до ПЦУ у 2006 році.
Інтернет-видання Бессарабії
