Навіть у найскладніші часи кохання здатне допомогти пережити всі негаразди. Проте, сім’ям доводиться підлаштовуватися під нові умови та виклики. Одна з таких родин, що проживає у Болграді – Олександр та Світлана Виноградови. Чоловік є військовим ще з часів ООС, а дружина служить у поліції. Напередодні Дня сім’ї, який відзначають в Україні 15 травня, журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася із Світланою, аби дізнатися про історію кохання подружжя, про життя зараз, а також про плани та мрії.
В 2019 році Олександр прибув на службу до військової частини А2613 на посаду водія спеціального броньованого автомобілю “Варта” десантно-штурмової роти. Зі слів дружини, він хотів піти добровольцем і раніше, проте військкомат багато разів йому відмовляв через брак проходження строкової служби.
У військову справу Олександр пішов завдяки прикладу свого батька, він також колись служив у 88 ОБМП прапорщиком і займався військовою справою усе своє життя, починаючи з 70- х років. В цьому ж батальйоні служить і брат Олександра – Сергій, який на момент повномасштабного вторгнення перебував на острові Зміїний, звідки потрапив у полон до ворога. Його звільнили з полону 31 грудня 2022 року, він пройшов реабілітацію та комісію і знову служить інструктором з повітряно-десантної підготовки.
У 2021 році Олександр перевчився на водія броньованого автомобілю “Козак-2” та здобув почесне право носіння берету морського піхотинця, яке дістається під час проходження важкої і в моральному, і фізичному плані, смуги перешкод.
З січня по лютий 2022 року Олександр брав участь в ООС в Донецькій області. А вже безпосередньо на початку повномасштабного вторгнення захисник боронив Одеську область, звільняв Херсонщину, виконував бойові завдання на Авдіївському напрямку в районах населених пунктів Водяне, Нетайлово, Веселе, Красногорівка, Новобахмутівка, Новокалинове, Керамик. Й до того ж разом із побратимами воїн звільняв села Сторожове, Старомайорське та Урожайне Донецької області.
«Він приймав військову присягу, тож захищати рідну країну та звільняти її території від ворога, ризикуючи своїм життям – для нього обов’язок», – пояснює Світлана.
За весь час служби Олександр встиг отримати нагороди від командування, наприклад він має Подяку командувача морської піхоти за участь в міжнародних багатонаціональних навчаннях “SeaBreeze-2021”, де підіймав наш державний прапор на урочистій церемонії відкриття навчань. У вересні 2023 року захисник був нагороджений почесним нагрудним знаком командира 35 бригади “За штурм”.
Наразі Олександр продовжує виконувати бойові завдання на Херсонському напрямку, на посаді молодшого сержанта, командира гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти.
Не тільки командування, але й побратими захисника ставляться до нього із повагою, прислухаються до нього. Олександр зараз заочно навчається в Одеській військовій академії для отримання офіцерської посади, побратими підтримують його на цьому шляху, підказують та допомагають.
«Він також допомагає, якщо хтось захворів та не може виконувати свої обов’язки, то він завжди бере на себе ці задачі, за що я його, звісно, сварю» – каже дружина.
Познайомилися Світлана та Олександр, ще коли обидва ходили до школи, десь у 10-11 класі. Коли настав час поступати у вищі навчальні заклади, пара не переставала спілкуватися: зустрічалися на відстані та їздили один до одного. У 2012 році вони одружилися і жили разом. Раніше пара мешкала в Одесі, але вже 11 років живуть у Болграді. У 2019 році Олександр почав службу у ЗСУ, а Світлана будувала кар’єру у поліції.
Під час останньої відпустки, яку надали Олександру на службі, парі вдалося поїхати до Карпат на відпочинок. Світлана хотіла бодай трохи відволікти чоловіка від задач, проблем, розмов та обов’язків. І хоча на Закарпатті теж були тривоги, проте не було прильотів та було переважно тихо.
«Думаю, тоді мені вдалося його трохи відволікти. Проте, коли минуло три дні, довелося повернутися у сурову, тяжку реальність», – згадує Світлана.
Звісно, повномасштабне вторгнення змінило життя абсолютно кожного українця, особливо тих, хто зараз на фронті і тих, хто чекає на них в тилу. Родину Виноградових також не оминуло це стороною. І хоча Світлана сильно хвилюється за свого чоловіка, допомагає впоратися зі стресом та тривогою робота в поліції.
«Чергування на цілу добу і купа справ постійно відволікають мене від поганих думок. І хоча подумки я завжди з чоловіком, робота повертає у реальність», – ділиться дівчина.
На війну Світлана відпускала чоловіка із важким серцем, але розуміла, що є наказ, який не можливо не виконати. Адже і вона, і її чоловік колись присягали на вірність країні, тож тепер треба виконувати свій обов’язок перед нею беззаперечно.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, навіть не було думок аби кудись поїхати, звільнитись чи кинути все напризволяще. Звичайно, переживаю, як і кожна жінка, у якої на фронті рідні, але комусь треба захищати територіальну цілісність нашої держави», – додає Світлана.
Планів та мрій на майбутнє у сім’ї Виноградових багато, однак усі вони із настанням повномасштабного вторгнення зупинилися: Світлана продовжує чекати на свого коханого вдома, а Олександр в свою чергу закінчує навчання в академії для подальшого кар’єрного розвитку.
Світлана радить усім жінкам, які чекають своїх чоловіків з фронту, підтримувати їх, любити та не забувати казати, що на них чекають вдома. Щоб захисники мали стимул та мотивацію повернутися додому живими та неушкодженими.
Ми писали про службу Світлани в поліції. Її історію можна прочитати за посиланням.
Інтернет-видання Бессарабії
