Щодня лісник виконує важливу справу з охорони лісу, його догляду та дбає про примноження зеленого багатства нашої країни. Михайло Ніконович Терзі з села Задунаївка присвятив цій роботі 40 років. Односельці знають його як людину, яка любить кожен куточок свого лісу й щодня бореться за його збереження. З нагоди Дня працівника лісу, який відзначається в України кожну третю неділю вересня, журналістка інтернет-видання «Махала» завітала до Задунаївки, аби зустрітися з паном Михайлом, пройтися осіннім лісом та дізнатися його таємниці.
Вибір професії лісника для Михайла Ніконовича був усвідомленим, адже рішення стати лісівником він прийняв ще під час навчання в школі. У 1980 році він вступив до сільськогосподарського технікуму в Молдові, де готували і фахівців у галузі лісництва.
Але невдовзі навчання довелося перервати через проходження дворічної строкової служби, і лише після неї йому вдалося завершити успішно технікум у 1985 році. Тоді молодого спеціаліста розподілили працювати у Молдові, проте сімейні обставини змусили повернутися додому, адже батьки вже були немолоді, й залишати їх на старості літ самих він не хотів.
Саме в цей час у його рідній Задунаївці з’явилася вільна посада майстра лісу, яку він обіймає вже протягом 40 років. Для нього ліс став не просто роботою, а другим домом.
Нині Михайло Ніконович опікується виключно лісовим фондом, наголошуючи, що лісосмуги не належать до його обов’язків, тому що про них має дбати місцева влада.
«За довгі роки моєї роботи лісовий фонд у межах Задунаївки значно зріс. Сьогодні він становить 213 гектарів. В Артопі кілька років тому ми засадили 80 гектарів молодих дерев. Біля ставка, який, на жаль, нині повністю пересох, висадили ще 23 гектарів, але ці насадження кілька разів потерпали від пожеж, і нам доводилося боротися за їх збереження. Також ми висадили акацію, сосну та ясень біля історичного місця, яке в народі називають Пудіш. Крім того, під моєю опікою перебувають ще три гектари лісу у західній околиці Задунаївки», — розповів Михайло Ніконович.
До найближчого від околиць Задунаївки лісу можна дістатися пішки буквально за кілька хвилин. Тут бував, мабуть, кожен мешканець села. Як наголошує пан Михайло, сьогодні найбільшим ворогом лісу є саме людина — і шкоди від цього він зазнає більшої, ніж будь-коли раніше.
Перше, що впадає в око, — це кошари, розташовані впритул до лісу. За словами лісника, в околицях майже не залишилося місця для випасу худоби, і тепер її випасають безпосередньо в лісі. А це суворо заборонено законом, адже худоба нищить дерева та кущі.
«Згідно зз законодавством кошари повинні бути не ближче ніж за 500 метрів від населеного пункту, не кажучи вже про ліс. Тут загроза не лише для лісу, а й для довкілля, адже поширюються неприємні запахи, забруднюються підземні води, розповсюджується антисанітарія… Мені складно боротися з цими порушеннями наодинці, але я роблю це фактично цілодобово, без вихідних і відпочинку. Уже 40 років я працюю один і намагаюся не лише зберегти те, що залишили нам предки, а й примножити лісовий фонд для майбутніх поколінь», — говорить Михайло Ніконович.
Не менше шкодять лісу й браконьєри, які вирубують дерева. На жаль, сучасні браконьєри набагато небезпечніші, ніж ті, з якими доводилося мати справу раніше. Тепер у лісі можна зустріти людей, озброєних ножами, сокирами, рушницями, а подекуди навіть автоматами. Тому робота лісника пов’язана з постійними ризиками для життя та здоров’я.
Пан Михайло констатує, що лісовий фонд Буджаку сьогодні перебуває під серйозною загрозою не лише через браконьєрів, а й через посуху, спричинену останніми роками стрімким підвищенням температури.
«До прикладу, у сусідньому із Задунаївкою селі Дмитрівка лісових насаджень майже не залишилося, хоча раніше вони займали 400 гектарів, а в Новій Івацівці браконьєри знищили 360 гектарів лісу. Мені вже 62 роки, і стає дедалі важче залишатися на цій посаді, адже навіть робочого транспорту у моєму розпорядженні немає, і я змушений обходити кілометри території пішки. Все частіше я задумуюся про вихід на пенсію, але водночас мені важливо не просто залишити посаду, а передати свої знання, уміння й навички гідній заміні. Але, на жаль, бажаючих опікуватися лісом немає. Я дуже боюся, що коли одного дня я піду, від нашого лісу залишаться лише пні, як це вже сталося в сусідніх селах», — ділиться Михайло Ніконович.
Разом із лісником ми вирушили до історичного місця, яке для нього сьогодні є справжньою гордістю, — в урочище «Артоп». Завдяки висадженню тут молодих дерев на площі 80 гектарів Задунаївський лісовий фонд став значно багатшим.
За переказами, у цьому місці за часів царської Росії било потужне джерело, яке фонтаном виривалося з-під землі та стікалося у, й без того повноводну річку Киргиж-Китай. Ріка розливалася й часто підтоплювала нижню вулицю Задунаївки.
Сьогодні про існування джерела нагадує лише неглибокий яр, у якому росте очерет. Тим часом висаджені тут молоді дерева вже підросли, швидко розростаються, а з цього пагорба відкривається живописний краєвид на долину, де розташоване сусіднє село Нова Іванівка.
«Чому для висадки нових дерев я обрав саме це місце? По-перше, через його історичне минуле, бо вважаю, що тут близько залягають підземні води, які будуть живити ліс у спекотний період року. По-друге, сподіваюся, що джерело, про яке ми знаємо лише з переказів, одного дня знайде собі новий шлях назовні й знову почне живити нашу річку. На жаль, обставини змусили наших предків перекрити його овчиною, яка поглинала вологу, щоб зупинити його потік. Тому тепер ми можемо лише приблизно уявити місце розташування Задунаївського природного фонтану. Але дерева здатні піднімати вологу з глибини, тож я щиро вірю, що одного дня ми спостерігатимемо відродження джерела», — ділиться пан Михайло.
Він також розповів, що посадка нових дерев відбувається завдяки спільній роботі з колегами, які приїздять на допомогу з інших лісових господарств. Самотужки засадити таку велику територію пану Михайлу було б не під силу. Для посадки використовують дерева з розплідника та насіння, яке попередньо замочують на кілька днів, а роботи виконуються за допомогою спеціальної посадкової машини.
Лісник також додав, що посадка дерев відбувається виключно в осінньо-весняний період, а з весни до осені проводиться санітарна чистка лісу від сухостою. Натомість охорона від браконьєрів триває протягом усього року. Тож роботи вистачає на всі 24 години на добу, і навіть у відпустці він не може дозволити собі залишити ліс без нагляду.
Далі ми вирушили в глиб лісу, у його частину, яку називають «румунським лісом». За переказами старожилів, понад сто років тому на території колишніх виноградників тут було висаджено перші 25 гектарів лісу пращурами сучасних жителів Задунаївки.
Землю для висадки обирали ретельно — на високому схилі з глинистими ґрунтами, непридатними для ведення сільського господарства. Уже в радянські часи тут висадили ще понад сто гектарів лісу гніздовим методом, уперше використавши посадкову машину.
Сьогодні Михайло Ніконович продовжує справу своїх предків і розширює площу лісу, де ростуть кримські сосни, ясені, акації, клени, лох сріблястий та багато інших дерев та кущів. А справжньою окрасою цієї місцевості є дубова роща.
Осінній ліс вже почав розфарбовуватися яскравими барвами, і здавалося, що ніщо не може порушити його спокій. Та раптом ми стали свідками того, як серед дерев паслася отара овець та кіз. На вимогу лісника вівчар одразу вивів худобу за межі лісу, проте, за словами пана Михайла, подібні випадки трапляються тут часто, і йому доводиться боротися з ними ледве не щодня.
Флора лісу вражає різноманіттям, та не менш багата і фауна. Тут мешкають барсуки, дикі собаки, лисиці, кабани. Останніми роками значно зросла і популяція вовків, а цьогоріч вони вже дали молоде потомство.
Згодом ми вирушили до останньої локації — ще одного історичного місця, яке мешканці Задунаївки називають «Пудіш». Тут долину перетинає балка, навколо якої ще у нещодавному минулому било з-під землі чимало джерел, які живили її водою.
За словами Михайла Ніконовича, у XIX — першій половині XX ст. поруч розташовувалися городи, які зрошувалися водою з цієї балки.
«У минулому тут ріс чудовий сосновий гай, який згорів через людську недбалість. А до того місцеві жителі дуже любили відпочивати тут, дихати свіжим хвойним повітрям і збирати гриби, яких було надзвичайно багато. Згодом я вирішив разом зі своїми колегами відродити флору цієї місцевості і висадити тут кримську сосну, ясен, акації, які згодом продовжили розростатися самосівом і утворили цей мальовничий куточок, яким я дуже пишаюся. На мою думку, як і в Артопі, тут підземні води залягають досить близько до поверхні, і саме це сприяє швидкому росту дерев», — поділився пан Михайло.
Завдяки багаторічній невтомній праці Михайла Ніконовича Терзі Задунаївка сьогодні має власний зелений скарб. Ліс може стати і туристичною перлиною села, і живою лабораторією для школярів. У посушливому Буджаку такі насадження — справжня цінність, а збереження їх для майбутнього тепер залежить від молодого покоління.
Інтернет-видання Бессарабії
