У сфері медицини традиційно вважалося, що лідерські ролі відведені чоловікам. Однак, часи змінюються, і це виявляється в усіх аспектах нашого життя, включаючи й медичну сферу. Інтернет-видання «Махала» поспілкувалося з Юлією Златовою – лікаркою, якій в молодому віці довелося очолити амбулаторію сімейної медицини в селі Дельжилер (Дмитрівка) Татарбунарської громади Білгород-Дністровського району.
Юлія Миколаївна приїхала до сонячної Бессарабії з Полтавщини. Народилася вона в місті Гадяч – на батьківщині Лесі Українки, а виросла у Миргороді. Розповідаючи «Махалі» про свою юність, пані Юлія згадує подію, яка вплинула на вибір професії лікарки: «На початку одинадцятого класу батьки посадили мене за стіл і почали говорити про те, що пора визначитися з майбутньою професією. На той час я була журналісткою в місцевій газеті і дикторкою на телебаченні. В принципі мені вже була готова дорога на факультет журналістики без вступних екзаменів… Але мама з татом наполягли згадати дитинство і обрати професію лікаря. В дитинстві у мене була подруга, з якою ми жили по сусідству. У нас була одна мрія на двох – стати лікарками. Ми постійно з нею проводили якісь дитячі медичні експерименти з фарбами, шприцами і пробірками… Щось записували в журнали… Обрати професію лікаря, мабуть, було правильним рішенням. Не скажу, що я ніколи про свій вибір не пошкодувала, але своє життя без медицини я вже не уявляю!».
Закінчивши Полтавський державний медичний університет за спеціальністю «Лікарська справа», пані Юлія отримала направлення для проходження інтернатури до одного з сіл Полтавщини, де вона здобула свій перший адміністративний досвід. Це було великим викликом для неї, адже традиційно посаду головного лікаря займають переважно чоловіки. Один рік вона пропрацювала завідуючою амбулаторії, у підпорядкування якої входили 4 ФАП і 6 сіл.
На Одещину Юлію Миколаївну привело кохання – чоловік Леонід, який наразі є військовослужбовцем і боронить нашу державу в рядах ЗСУ. В селі чоловіка – Дельжилер, де оселилося молоде подружжя, Юлію Миколаївну прийняли на посаду лікарки в амбулаторію. Але майже одразу, у 27-річному віці, їй довелося очолити медичний заклад, керівницею якого вона є до нині вже понад 7 років.
Про свій новий дім, який був далеко від її батьківщини, Юлія Миколаївна ділиться спогадами: «Життя в селі для мене, як для людини, що виросла і навчалася в місті, виявилося “задачею із зірочкою”. Коли я сюди їхала, мої батьки жартували, що я не витримаю, але я ніколи не шукала легких шляхів. Болгари дуже працьовитий, доброзичливий народ. Тому зараз можу впевнено сказати, що я рада бути частиною їхньої надзвичайно багатої і яскравої культури».
Під керівництвом пані Юлії амбулаторія стала моделлю ефективної та дієвої медичної установи, де пацієнти отримують високоякісну та своєчасну допомогу. Завдяки субвенції з місцевого, районного та обласного бюджетів, було зроблено ремонт всередині амбулаторії, повністю перекритий дах, оновлено фасад будівлі. Також в закладі з’явилися сучасні технічні засоби, які допомагають пришвидшити встановлення діагнозів та надання медичної допомоги: автоматичний гематологічний аналізатор, напівавтоматичний біохімічний аналізатор для крові, аналізатор для сечі та ЕКГ апарат.
Одним із секретів успіху пані Юлії – це її здатність надихати колег на досягнення спільних цілей. Вона вірить у важливість колективної роботи та підтримки, щоб забезпечити найкращі результати.
«Я думаю, що не має значення, скільки років керівнику та якої він статі. Найголовніше – це притаманні йому якості. Безмежно вдячна генеральному директору Татарбунарського центру первинної медико-санітарної допомоги Стогній Світлані Віталіївні. Адже вона навчила мене вірити в себе, бути організованою, комунікабельною і не боятися труднощів. Вона для мене взірець керівника, що не тільки має людяність, а й постійно стимулює до розвитку і підвищення кваліфікації. Наразі ми всі одна дружна родина, яка практично 24/7 працює заради життя і здоров’я наших пацієнтів. З адміністративною роботою в мене немає ніяких складнощів і цьому посприяли 2 фактори: 1. Я отримую задоволення від роботи з людьми і їх організацією, незважаючи на індивідуальність кожного мого працівника; 2. У мене надзвичайно злагоджений, комунікабельний, людяний колектив, в якому просто неможливо бути кимось іншим, окрім професіонала своєї справи. Не можу сказати, що було страшно на початку, але з кожним роком я стаю більш впевненою в собі. Звичайно, що складно поєднувати організаційний процес і лікувальну практику, адже це неабияке навантаження. Іноді потрібно бути сконцентрованою на декількох процесах одночасно і паралельно з цим приймати важливі рішення від яких залежить життя і здоров’я пацієнтів. Але все, що нас не вбиває, – робить нас сильнішими. І я часто ловлю себе на думці, що під кінець робочого дня мене переповнює не тільки відчуття втоми, а й якийсь рівень енергетичного збудження, бо від роботи я отримую неабияке задоволення. І це дуже важливо, бо я, як жінка, повинна ще мати сили для своєї сім’ї, щоб займатися побутом і особливо, приділяти належну увагу у вихованні двох синів. Але це все ніяк не може вплинути на професійність і ефективність праці, якщо ти по-справжньому любиш свою роботу», – ділиться пані Юлія.
В такому бурхливому життєвому ритмі, Юлія Миколаївна практично не має часу на себе. Лише вночі, коли всі сплять, вона може шукати щось цікаве для себе на просторах мережі Інтернет, навчатися, займатися кулінарією або в’язати …
«Не знаю, звідки в мене беруться сили для поєднання кількох функцій у житті: мами, лікарки, адміністраторки, дружини, доньки… Але йду по життю з Богом в серці і по совісті, як завжди навчала мене моя покійна мама. Я впевнена, що з кожним днем моє життя стає все краще і краще», – ділиться лікарка.
Для сучасного світу ця історія є свідченням того, що стереотипи про те, які ролі можуть виконувати жінки, швидко змінюються. Жінки, які мають відповідні знання, навички та бажання, здатні досягати великих успіхів у будь-якій сфері.
Інтернет-видання Бессарабії
