Грудень – час, коли холодні ранки й короткі дні змушують всіх шукати тепла та затишку. У цей місяць чашка гарячого чаю чи кави стає не просто напоєм, а справжнім ритуалом, що дарує тепло душі й тіла. Саме 15 грудня відзначають День чаю. На кілійському ринку вже понад 20 років працює людина, яка стала для багатьох символом затишку й чаювання. Це Михайло Карагодін. Його прилавок, повний ароматних сортів чаю та кави, притягує не лише ароматами, а й щирістю, теплими розмовами та майстерністю у підборі напоїв для кожного клієнта. З Михайлом зустрілася на теплу розмову і журналістка видання “Махала”.
Цей чоловік – не просто продавець. За час його роботи на ринку вже встигло вирости покоління. Постійні клієнти згадують, що колись зовсім юними бігали купувати у нього каву, а тепер приходять разом з дітьми. Його історія – це не лише про бізнес, а про любов до того, що дарує тепло людям.
Михайло Олександрович родом з Донецька, вихованець дитячого будинку. Там же зустрів свою дружину Світлану, народились діти. У 2000 році подружжя стало замислюватись над переїздом, тому що на той час екологія, відголоски 90-х років робили життя в рідному місті важким. Кілію обрали випадково, ніколи навіть не чули про існування такого міста.
“Ми розглядали багато варіантів, навіть Крим. А зараз думаю, що то Бог своєю рукою нас звідти відвів. Побачили оголошення: Кілія, недалеко море, рибалка на Дунаї, полювання – те, що треба. Поїхали туди, там ще ми не були”, – згадує Михайло.
На початку життя на новому місці давалось дуже складно. Разом з дружиною два сезони працювали у селі Приморське на пляжі – продавали свої фірмові чебуреки. Сарафанне радіо працювало дуже добре, тому вони швидко полюбились відпочиваючим.
Далі сталось так, що Михайлу запропонували попрацювати на Кілійському ринку. Тачка, термос, чай та кава – так Михайло розпочав свою справу. Він швидко знаходив спільну мову з людьми та запамʼятовував улюблені напої, кількість цукру та інші смакові уподобання клієнтів. З того часу багато чого змінилось, але не ритуал серед продавців: розпочати робочій день з кавою або чаєм від Михайла.
Лише останні два роки він працює на прилавку, обладнав місце зручними столиками, розширив асортимент. До цього – завжди на ногах. Пригадує часи, особливо у 2008-2009 роках, коли людей було так багато, що ледь встигав обійти всіх бажаючих.
“Якщо говорити про сезонність в моїй роботі, найкращі продажі весною. Погода ще не тепла, але немає холоду. Плюс – особливість регіону. В цей час у людей зʼявляються перші кошти з продажу полуниці, оселедця, молодих овочів”, – ділиться секретами Михайло.
Наголошує, що довго звикав і до бессарабського менталітету. Велика кількість національностей, мов, певна південна легкість, подекуди й непунктуальність спочатку дивували Михайла. Але з часом він став краще розуміти місцевих завдяки своїй комунікабельності. Не тільки за напоями, але і за приємною розмовою, жартами приходять до нього люди.
Родичів на Донеччині у Михайла немає, з 2000 року жодного разу не повертався. Але є дещо, про що згадує з ностальгією.
“Був в Донецьку хліб і називався він паляниця. Жоден хліб в світі на нього не схожий (хіба що наш “елеваторський”, коли був у продажу, віддалено його нагадував). Спробуйте намазати сучасний хліб часничком, як раніше. Не вийде. А на паляницю він лягав ідеально, бо ж там була така хрустка скоринка!”
З появою великої кількості кавʼярень з професійним обладнанням каже, що конкуренції майже не відчув. За словами Михайла, якщо людина пʼє розчинну каву – вона продовжує її пити. Разом з дружиною вони вигадали свій фірмовий напій “Смаколик” для дітей, але і дорослі залюбки його замовляють.
Сьогодні історія Михайла Карагодіна – невіддільна від історії кілійського ринку. Аромати його чаю та кави дарують відчуття дому кожному, хто завітає до нього.
Інтернет-видання Бессарабії
