Написання картин — це не просто творчість, а глибокий спосіб передати внутрішній світ, особисті емоції, пам’ять і зв’язок з рідною землею. Для художника це стає мовою, якою він говорить зі світом, не використовуючи слів. Саме так сприймає мистецтво Павло Баламаджі — митець родом із Бессарабії, чия творчість тісно пов’язана з культурою, традиціями та щоденним життям цього регіону. Журналіст інтернет-видання “Махала” поспілкувався з ним і дізнався історію його творчого шляху: коли почав писати перші картини та чому обрав бессарабські сюжети головною темою своїх робіт.
Павло Іванович Баламаджі народився 15 грудня 1955 року в селі Делень Арцизької громади. Навчався у місцевій школі, де вже з дитячих років проявляв неабиякий інтерес до малювання. Особливо його захоплювали пейзажі рідного краю — поля, виноградники, озера та вітряні степи Бессарабії. З роками це захоплення переросло у справжню життєву справу, де кожна картина — це відлуння спогадів, відчуттів та любові до Бессарабії.
“У нашій родині завжди були творчі люди: мій прадід грав на скрипці, дідусь також був музикантом. Мабуть, ця любов до мистецтва передалась і мені, тільки в іншій формі — через малювання. В школі в мене не було вчителя, ніхто не вчив основам малювання. Усього вчився сам: спостерігав за природою, експериментував, шукав власний стиль. З часом зрозумів, що саме так можу висловити себе й зберегти красу рідного краю на полотні. Велике значення мала і підтримка мого знайомого з села — Дмитра Габачева, який уже навчався на художника в університеті. Коли я був у школі, він приїздив додому й охоче ділився знаннями: давав поради, підказував технічні моменти. Це дуже підтримувало й надихало на подальші спроби”, — розповів на початку розмови Павло Баламаджі.
За свою любов до мистецтва та вміння малювати, Павло ще змалку став впізнаваною постаттю в рідному селі. Перші професійні фарби, пензлі та етюдник Павло придбав у того ж знайомого Дмитра Габачева, і ці матеріали стали для нього справжнім скарбом — із ними він міг працювати вже по-справжньому, як митець.
Односельці часто бачили його з олівцем або пензлем у руках — він малював усе: краєвиди, людей, сцени з сільського життя. Згодом це захоплення стало настільки помітним, що в селі йому дали прізвисько “художник”, і з часом це творче визнання лише зміцнило його впевненість у власному покликанні.
“Перші спроби малювання ще в дитячому та підлітковому віці. Спочатку це було змальовування картин відомих художників. Я намагався максимально точно передати оригінал, повторював деталі, вивчав кольори.. Малював і пейзажі, і портрети — усе, що вдавалося знайти в альбомах чи книгах. Згодом, почав створювати й власні роботи — спочатку замальовував друзів, знайомих, людей із села. Пам’ятаю, як одного разу ми з хлопцями пішли на ставок: вони купалися, а я сів з альбомом і замальовував цей сюжет. Це був важливий етап, коли я вже не лише відтворював, а почав бачити світ по-своєму”, — розповів митець.
У 1973 році Павло Баламаджі завершив навчання в місцевій школі та вирішив остаточно пов’язати своє життя з мистецтвом. Того ж року він вступив до Одеського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського на художньо-графічний факультет та обрав фах учителя креслення та малювання.
“Саме під час навчання я отримав перші професійні навички — композиції, педагогіки та інших. Це стало міцною основою для моєї подальшої творчої та викладацької діяльності. Але найцінніше — це не лише знання, а й люди, яких я там зустрів. Багато з тих, хто навчався разом зі мною, згодом стали для мене справжніми друзями на все життя. З ними ми не тільки ділили навчальні будні, а й обговорювали мистецтво, підтримували одне одного, надихалися і зростали разом”, — зазначив Павло Іванович.
У 1977 році Павло Баламаджі отримав диплом про вищу освіту, тому за розподілом потрапив до Київської області. Там він почав працювати вчителем креслення та малювання у Боярській середній школі №4. Робота вчителем стала новим етапом у його житті — можливістю не лише передавати знання, а й надихати учнів на творчість.
“Власне кажучи, за фахом я ж вчитель, тому все життя працював за професією. Перший свій урок я провів у 21 рік. Після Боярської школи я також працював у Тарасівському ШКОЛІ Боярської міської ради. Все моє життя пов’язане з дітьми — я завжди відчував, що це моє справжнє покликання. Через творчість діти пізнають світ, відкривають себе. Мене надихає молодь — їхнє мислення, щирість, бажання творити, це щось неймовірне, і бути поряд у цей період їхнього становлення велика радість і водночас відповідальність“, – розповів Павло Баламаджі.
Працюючи викладачем мистецтва, Павло Баламаджі активно долучався до творчого середовища. Він знайомився з іншими вчителями, художниками та митцями Київської області під час семінарів, конкурсів, виставок і методичних зустрічей. Такі заходи надихали, давали можливість обмінюватися досвідом, дізнаватися про нові тенденції у мистецтві та педагогіці.
У 1994 році він також став членом Всеукраїнської спілки художників, що стало важливою віхою в його житті. Вступ до спілки відкрив нові можливості — участь у колективних виставках, обмін досвідом з іншими митцями. Вже понад 30 років він працює в художніх школах Києва, присвятивши себе навчанню юних митців. З кожним роком Павло Іванович усе глибше занурювався в мистецьке середовище, яке стало для нього справжньою спільнотою однодумців.
З роками у Павла Івановича сформувався власний, впізнаваний стиль. Його картини вирізняються яскравими, насиченими кольорами, через які він передає емоції, настрій і глибину внутрішнього світу. Уся його творчість пронизана щирою любов’ю до рідного краю — Бессарабії. Саме їй присвячені всі його картини. Митець з великою увагою ставиться до деталей: композиції його робіт продумані до дрібниць, кожен штрих має своє значення. На полотнах оживають сцени з традиційного бессарабського життя: побут, праця, свята, — усе те, що він спостерігав змалку.
“Через свої картини я передаю любов до рідного краю. Мене завжди супроводжувала ностальгія за тим бурхливим, живим життям, яке я бачив у дитинстві, і з часом зрозумів, що саме в цьому — моя справжня повнота як художника. Щоб знайти себе, я багато читав літератури, спостерігав, аналізував — і поступово це відчуття прийшло на підсвідомому рівні. Першу свою “професійну” картину я написав на третьому курсі університету — це був етюд із кларнетистами в болгарському вбранні, які часто грали на весіллях у нашому селі. Викладач побачив цю роботу, оцінив і порадив створити на її основі дипломну композицію. Так з’явилася моя дипломна робота під назвою “Весілля”, де я зобразив фрагменти традиційного обряду під час святкування”, — підкреслив Павло Іванович.
На сьогодні у творчій колекції Павла Баламаджі налічується близько 40 картин. Він активно бере участь у культурному житті Київщини — його роботи регулярно представлені на численних колективних виставках, а також на персональних експозиціях. Під час виставок також із задоволенням розповідає про свою творчість, ділиться спогадами з дитинства, розповідає про Бессарабію, про історії, що стоять за кожним сюжетом.
“Коли я створював свої картини, робив це інтуїтивно, підсвідомо — просто тому, що так відчував. Мене вели емоції, спогади, асоціації з дитинства. Я не мав на меті когось вразити або щось довести — просто малював те, що живе в мені. Але з часом, коли почав брати участь у виставках, зустрічатися з глядачами, я зрозумів, що моя творчість викликає щире захоплення. Люди підходили, розпитували, говорили, що ніколи не бачили таких сюжетів, такої атмосфери. І тоді я відчув, що маю ще одну місію — я як людина, що виросла в Бессарабії, як митець, який несе цю культуру у своїх роботах, я почав розповідати про наш край, його традиції, особливості, багатство побуту. Через картини я не лише передаю власні емоції, а й поширюю знання про нашу культуру та історію”, – поділився наприкінці Павло Баламаджі.
Інтернет-видання Бессарабії
