У Рені, біля парку Перемоги, є кафе з незвичною та смачною назвою – «Шоколад», яке добре знають і ренійці, і гості міста. Сюди приходять сім’ями, тут люблять відпочивати молоді люди, а приїжджі неодмінно заглядають хоча б на каву. Столики просто неба, страви бессарабської та європейської кухні, затишна атмосфера — все це давно стало візитівкою закладу. Цього року воно відзначає круглу дату – 20 років від дня відкриття. І хоча сьогодні, в умовах війни, відвідуваність знизилася, «Шоколад» залишається одним із найулюбленіших закладів місцевих жителів. Про те, як розпочинався цей сімейний бізнес, що його пов’язує із Днем міста, через які випробування він пройшов і що допомагає йому залишатися на плаву, напередодні Дня підприємця розповіла журналісту «Махали» господиня кафе Олена Вишневська.
«Тоді ми вже мали магазин «Леон», на майданчик перед яким у теплу пору року виносили столики, і наші покупці тут із задоволенням відпочивали, пили каву, чай, соки. Це підштовхнуло нас із чоловіком Олегом Борисовичем до того, що не потрібно зупинятися у розвитку бізнесу. Так ми вирішили збудувати кафе. Ми тоді орієнтувалися на Ізмаїл, бачили, як він розвивався, скільки у ньому відкривалося різноманітних закладів. Та й вся Україна на той час була на хвилі економічного зростання. Це було видно, зокрема, і щодо Рені. Мером тоді був Сергій Степанович Колевич, у місті один за одним, як гриби після дощу, з’являлися приватні підприємці, які відкривали свої точки, тим більше, що керівництво міста всіляко вітало розвиток малого бізнесу, допомагало йому. От і ми вирішили не відставати: написали заяву до виконкому, Сергій Степанович був не проти. Подивилися місце — там, багато хто пам’ятає, був старий занедбаний туалет, який аж ніяк не облагороджував територію і розповсюджував неприємні запахи довкола. Але зрештою нашу ініціативу збудувати кафе підтримали не лише мер, а й виконком, і депутати міськради. І ось у 2005 році буквально за 3 місяці ми його збудували, і відкриття кафе якраз припало на День міста», – згадує Олена Володимирівна.
Моя співрозмовниця розповіла, що вони дуже поспішали, щоб встигнути саме до свята, працювали навіть уночі, дофарбовували полиці в барі і від них ще пахло фарбою.
«Нам зателефонували з міськвиконкому та сказали: «У вас на відкритті кафе будуть гості». Ми швиденько натягли червону стрічку, підготували шампанське, накрили стіл. Прийшла велика делегація: тодішній народний депутат Юрій Борисович Крук, міський голова Сергій Степанович Колевич, депутати міськради, а також із Ізмаїлу та Одеси. Нардеп разом із мером перерізали червону стрічку, все це було дуже урочисто та незабутньо – для нас це справді був особливий день! До мене підійшов Юрій Борисович і спитав, чому ми назвали кафе «Шоколад»? Я йому відповіла: «Хочу, щоб ви до нас приходили, і не один раз, і почувалися як у шоколаді», – з усмішкою додала Олена Вишневська.
Що стосується назви кафе, воно швидко прижилося, ренійці навіть використовують у побуті зменшувально-пестливе «шоколадка». Звісно, ми не могли не спитати господиню, як воно з’явилося?
«Коли відкриваєш свій заклад, завжди шукаєш якусь неординарну, оригінальну назву. І нерідко допомагає нагода. По телевізору йшла реклама, що у Києві відкривається кафе-ресторан «Шоколад». Коли я її побачила, то одразу вирішила, що наше кафе теж називатиметься так. З того часу минуло вже 20 років. Це великий, дуже тривалий період. Багато хто за такий час закривається, не витримує конкуренції. Наше ж кафе працює, і воно успішне. Можна сказати, що всі ці роки наше місто знаходиться у «Шоколаді», – каже Олена Вишневська.
Секрет популярності «шоколадки», вважає його господиня, простий: потрібно любити свою роботу і віддаватися їй повністю.
«Якщо купити вже готовий заклад – це одне. А коли ти його будуєш сам, вкладаєш душу – це зовсім інше. І тут ти переживаєш за все. Коли ти любиш, вкладаєш душу у свою справу, тільки тоді ти будеш успішним. У нашому випадку вийшло саме так: ми збудували спочатку магазин «Леон», потім кафе «Шоколад». Ми з чоловіком це зробили самі: Олег Борисович займався будівництвом, а я документацією. Саме відданість своїй справі робить тебе конкурентоспроможним. Після нас у місті Рені відкрилося багато кафе, конкуренція була дуже велика, але ми вистояли! Найголовніше – це правильність побудови бізнесу та любов до своєї роботи. Не любитимеш свою роботу – не будеш успішним, у цьому я впевнена на 100 відсотків! Я, наприклад, ніколи не боялася конкуренції, тому що вона як каталізатор, який змушує мене працювати ще краще, шукати нові ідеї на кухні, в меню, щоб зробити красиво, смачно, щоб люди приходили в твій заклад ще й ще. Зазначу, що у нашому кафе є свій шарм, у нас є постійні відвідувачі, серед них багато іноземців. Є люди, які приходять до нас протягом п’яти років: із Туреччини, Філіппін, Грузії. Кілька років тому, коли я була в Стамбулі, на продуктовому ринку випадково зустріла одного з наших постійних відвідувачів – моряка, який мене впізнав: він спитав, як наше кафе. Коли зустрічаєш людей, які зберігають у пам’яті спогади про відпочинок у твоєму закладі, це дуже тішить, це і є показником нашої роботи, який ще більше стимулює», – розповідає Олена Вишневська.
За її словами, коли відкривали кафе, то був вересень, кухні ще не було. Працював лише бар: чай, кава та спиртні напої. Пропрацювавши лише півтора місяці, Вишневські кафе закрили, бо воно сезонне, і зрозуміли, що їм потрібна кухня, тим більше, що це було бажання відвідувачів.
«Люди дуже просили про це і вже наступного року вона у нас з’явилася. То був успіх! Відвідувачів було стільки, що ми не знали, куди їх розміщувати, не вистачало столиків: їх на майданчику було лише 20, що перевищувало кількість бажаючих. Люди стояли навколо майданчика і чекали, коли звільниться столик, щоб його зайняти. Звичайно, меню ми розробляли з урахуванням попиту, до нього включили популярні страви бессарабської кухні: мітітєї, мамалигу, а також різноманітні салати, страви на мангалі. Але в той же час я розуміла, що не потрібно зупинятись, меню потрібно постійно вдосконалювати. Наприклад, молодь любить таку страву японської кухні, як суші. Я дуже давно спалахнула ідеєю включити його в меню, розуміючи при цьому, що це дуже серйозно і відповідально, тому що там йде сира риба, повинні бути дуже свіжі продукти. І я трохи побоювалася, думала, що ми не потягнемо цю страву. Потім я все-таки зважилася, познайомилася з дуже хорошим сушистом, у якого в Ізмаїлі три ресторани, поговорила з ним, і старт було дано. Найняла сушиста, він приїжджав до нас протягом місяця, навчав наш персонал, і ось у меню кафе «Шоколад» з’явилося преміум-суші. Вони відмінної якості і тепер можу сказати, що добре знаю не тільки бессарабську кухню, а й японську. Ренійці та гості міста гідно оцінили це нововведення у нашому меню і тепер їм не потрібно замовляти суші в Ізмаїлі та їхати за ними. Причому вони замовляють у нас не лише суші: ми також, навчивши персонал та професійно готуємо італійські піци. Такі нововведення роблять наше кафе популярнішим, зокрема, серед молоді. Люди нас високо оцінюють, пишуть позитивні відгуки в соціальних мережах, за що ми дуже вдячні нашим відвідувачам. Звісно, не обходиться без помилок, але я вважаю, що за 12-бальною системою ми працюємо на тверду десятку», – продовжує Олена Володимирівна.
Однак успіх ніколи не з’являється сам собою, йому завжди передує велика праця, що може підтвердити будь-який підприємець, і родина Вишневських у цьому плані аж ніяк не стала винятком. Як вони прийшли у бізнес? З чого починали?
«У мене вища освіта, я закінчила водний інститут, за спеціальністю інженер-гідротехнік із правом загальнобудівельних робіт. Після вузу працювала за спеціальністю у будівельному інституті в Ізмаїлі та у 1990 році за сімейними обставинами переїхала до міста Рені. 6 років пропрацювала у Ренійській митниці інспектором відділу митних платежів та статистики, робота мені подобалася. Вважаю, що була успішним митником, мене на обласному рівні заохочували до грамот. До речі, моя мати пропрацювала у митниці 20 років. Але потім я пішла в декрет, доглядаючи за дитиною, платили всього 60 купонів, на які можна було купити лише літр молока, і ми з чоловіком почали думати, що потрібно відкрити свою справу. Щодо чоловіка, він закінчив в Одесі технікум, пов’язаний з текстильною промисловістю. Але я завжди йому говорила, що треба було вступати до будівельного інституту, тому що він дуже любить займатися будівництвом, це його покликання У нас ремонти ніколи не закінчуються, бо завжди хочеться щось зробити краще. Будівництво та дизайн нашого кафе – це, до речі, його ідея та розробка. Починали ми в 1998 році на ринку, одними з перших у місті почали продавати фірмові пральні порошки «Тайд» та «Аріель» – досі все ще прали радянським «Лотосом», тому попит на наш товар був високий. Ми тоді стали добре заробляти, їздили до Одеси по товар, буквально падали від втоми, але розвивали свій бізнес», – згадує Олена Володимирівна.
Але повернемось до кафе. Колектив, за словами господині, у закладі невеликий. У зв’язку з тим, що воєнний час, є невелика плинність, багато хто звільняється і їде, але буває і так, що багато хто з тих, хто працював раніше, повертається, проситься на роботу і їх беруть назад.
«Хочу сказати, що колектив у нас чудовий, я всіх дуже люблю. У нас працює молодь, закохуються один в одного, створюють сім’ї. Поділюсь з вами приємною статистикою: за весь час існування кафе створено 5 сімей, багато хто вже має дітей. Наше кафе створювалося як сезонне, а тепер ми працюємо цілий рік. Літній «Шоколад» знаходиться біля магазину «Леон» і в холод він не працює, а зимовий «Шоколад» знаходиться в тій же будівлі, де наш ресторан і нічний клуб «Zara Gold». Інтер’єр зимового «Шоколаду» зроблений у стилі «прованс», там дуже красиво, і я вважаю, що воно одне з найкращих у нашому місті з дизайну та користується у Рені популярністю», – не без гордості зазначає Олена Вишневська.
На завершення ми запитали нашу співрозмовницю, як відпочиває вона сама?
«Ми відпочиваємо всією родиною, майже щороку їздили на гірськолижний курорт Брашов у Румунії, бо дуже любимо кататися на лижах. Влітку відпочиваємо на морі, їдемо до Туреччини, Греції, Болгарії, були в Єгипті. Але оскільки ми є професійними рестораторами, навіть на відпочинку не забуваємо про роботу. Я без фото не виходжу з жодного ресторану, завжди помічаю щось нове, після чого народжуються якісь нові ідеї, які хочеться реалізувати у себе. У колективі навіть жартують із цього приводу: зараз приїдуть наші шефи з відпустки з новими ідеями і знову стоятимемо по стійці смирно», – з усмішкою розповідає Олена Володимирівна.
Фото надані Оленою Вишневською.
Інтернет-видання Бессарабії
