Анатолій Васильович Чебан з села Кам’янське Арцизької громади вже давно став справжньою легендою серед своїх односельців. Його знають не лише як талановитого місцевого фотографа, а і як пристрасного колекціонера старовинних предметів, які він збирає у своєму будинку впродовж усього життя. З роками оселя Анатолія Васильовича перетворилася на справжній приватний музей, де зберігаються експонати, що яскраво ілюструють минуле та сьогодення. Що спонукало пана Анатолія присвятити своє життя цій справі, та які саме колекції можна побачити в його домі — дізнавалася журналістка інтернет-видання «Махала».
Із раннього дитинства Анатолій Васильович захоплювався історією рідного краю. Це захоплення плавно переросло у фотографію та колекціонування — справу, яка почалася ще у 1960 році, коли він навчався у п’ятому класі.
Мати пана Анатолія працювала продавчинею в універсальному магазині на так званій «молдавській» стороні села — поруч із тодішньою молдавською школою, де навчання велося виключно молдавською мовою. У магазин час від часу надходили рідкісні сувенірні товари, які викликали в Анатолія щире захоплення. Це й стало поштовхом до початку збирання речей, що зберігають відлуння минулих епох.
«Із 1980 року я став збирати наклейки від сірникових коробок. Почалося все з коробки, присвяченої Олімпіаді, яка тоді проходила в СРСР. Паралельно з цим я почав збирати марки. Я став справжнім філателістом і навіть був членом товариства філателістів у місті Арциз», — розповідає Анатолій Васильович.
Сьогодні його колекція налічує сотні екземплярів сірникових наклейок та марок на різну тематику — транспорт, мистецтво, флора та фауна. Філателістичну колекцію Анатолій Чебан збирав роками: купував марки і сірникові коробки не лише в Україні, а й під час закордонних поїздок, або ж отримував від льотчиків із військового містечка в Арцизі, які часто бували за кордоном.
Ще одне захоплення Анатолія Васильовича — це боністика (колекціонування паперових грошей) та нумізматика (збирання монет). Його інтерес до монет зародився ще в шкільні роки, коли Анатолій став знаходити у південній частині села Кам’янське монети античного періоду. Сьогодні його нумізматична та боністична колекції налічують сотні унікальних екземплярів — монет і банкнот, які охоплюють майже всі історичні періоди Бессарабії.
Серед них — давньоримські, турецькі, царські, румунські, велика кількість радянських зразків, а також майже повна колекція українських купонів і гривень старого зразка, що вже вийшли з обігу. З-поміж унікальних експонатів — мільйонна купюра карбованців, а також банкноти запроваджені в Україні під час нацистської окупації в роки Другої світової війни.
Окрему гордість для Анатолія Чебана становить його домашня бібліотека, що налічує понад 2000 книг.
«Захоплення книгою в мене також з’явилося ще у школі. Почалося з видань про рослини, потім, коли я захопився фотографією, в мене з’явилися книги з фотографії та відеозйомки, згодом — з медицини та кулінарії. У ті роки не було інтернету, тож книги для мене були джерелом знань у будь-якій життєвій ситуації. Сьогодні в моїй бібліотеці є наукова, історична література, а найбільше я пишаюся повним зібранням книг світової класики. У радянські часи дістати якісну книгу було дуже складно, тому зібрати цю бібліотеку було нелегкою справою. Найцінніші екземпляри в моїй колекції — це «З невиданого» Гі де Мопассана, «Алфавіт» часів царської Росії та «Румунський буквар» 1942 року», — з гордістю ділиться Анатолій Чебан.
Особливе місце серед зібраних речей займає колекція сувенірних моделей машинок і кораблів, яку Анатолій Васильович збирав протягом десяти років. Потяг до морської тематики виник невипадково — спочатку рідний, а згодом і двоюрідний брат стали мореплавцями. І саме після захоплюючої подорожі круїзом Одеса — Ялта — Новоросійськ — Сухумі — Батумі — Сочі, на яку він був запрошений братом, інтерес до кораблів переріс у справжнє хобі.
Особливої уваги заслуговують картини, що прикрашають стіни будинку. Серед них — майстерно виконані копії творів славетних митців, таких як Рембрандт і Леонардо да Вінчі, а також полотна, присвячені тематиці Венеції.
Колекції, зібрані господарем, вражають своєю різноманітністю. Тут — два німецьких стільці царської епохи, знайдені на звалищі, але дбайливо відновлені та збережені; колекція дзвонів; численні листи від молоді з-за кордону, отримані ще в радянські роки — зокрема з Болгарії та Німеччини. Крім того, у зібранні є велика кількість порцелянового посуду, керамічних фігурок, самоварів, бюстів відомих особистостей та ще багато інших унікальних експонатів, кожен з яких має свою історію.
Упродовж усього життя Анатолій Васильович захоплюється фотографією, і за цей час зібрав вражаючу колекцію світлин, більшість із яких присвячені його родині. Портрети його рідних розміщені в кожній кімнаті будинку, створюючи теплу й душевну атмосферу, сповнену любові до близьких. А у десятках фотоальбомів збережено кадри з численних подорожей та важливих подій.
Особливе місце в колекції займають фотографії, присвячені рідному селу Кам’янське. Ці світлини, що охоплюють період від 60-х років минулого століття до сьогодення, є справжнім фотолітописом, за яким можна вивчати історію села. Більше того, цей унікальний візуальний архів може стати основою для створення документального фільму про життя і розвиток Кам’янського.
«Ось цю фотографію я зробив влітку, о п’ятій годині ранку, на нашому ставку, коли їхав на кошару доїти овець. Подивіться, як чудово природа відображається у воді. Тут я сфотографував свій город і річку Ташлик, яка протікає в його кінці, з даху мого будинку. А ось цей альбом повністю присвячений будівництву мого будинку — тут зафіксовані всі етапи: від закладання фундаменту до перекриття даху», — з гордістю і захопленням розповідає колекціонер про свою фотоколекцію.
Частина фотографій з колекції пана Анатолія навіть лягла в основу книги про історію Ташлика (Кам’янського), яку написав уродженець села Микола Міхайліченко — «Село Ташлик з часу його заснування до теперішнього часу». Ці знімки стали не просто ілюстраціями на сторінках книги, а живими свідками минулого, які допомогли зберегти пам’ять про людей, події та зміни, що відбувалися в селі протягом довгих десятиліть.
Багато років Анатолій Васильович присвятив педагогічній діяльності — він працював у Кам’янській школі та Арцизькому будинку дитячої творчості, де навчав дітей основам фотомистецтва та керував гуртком художнього випилювання.
Сьогодні, з гордістю демонструючи збережені дитячі роботи, він згадує своїх вихованців — численних переможців районних, обласних і всеукраїнських конкурсів, які завдяки його наставництву відкрили в собі творчий потенціал.
Протягом усього життя колекціонер прагнув всебічного розвитку, ніколи не зупиняючись на досягнутому. Як результат — його будинок нині радше нагадує музей: із численними тематичними колекціями, які можуть слугувати справжнім джерелом для вивчення історії та культури Бессарабії.
Усі ці надбання Анатолій Васильович мріє передати своїй доньці Наталці, щиро сподіваючись, що вона з любов’ю зберігатиме цю спадщину для майбутніх поколінь.
Інтернет-видання Бессарабії
