Сьогодні Україна відзначає День Конституції. Довгоочікувана й визначна для всіх українців подія, а саме ухвалення Конституції, відбулася аж на п’ятому році незалежності.
28 червня 1996 року Верховною Радою було прийнято та введено в дію Конституцію України. Суперечки навколо неї точаться й досі. Але головне – вона живе.
Конституційна епопея розпочалася в Україні майже одразу після внесення змін до старої, радянської Конституції у жовтні 1990-го. Тоді ж утворили й Конституційну комісію. Протягом 1990-1996 років було запропоновано 15 проєктів Конституції України – як від Конституційної комісії, так і різних політичних партій, ініціативних груп, науковців. Але жоден із них не знайшов підтримки. Майбутня Конституція стала своєрідним «яблуком розбрату» між президентом Леонідом Кучмою, Верховною Радою від імені її голови, соціаліста Олександра Мороза та суспільством. Президент домагався для себе якнайширших повноважень, а народні обранці не збиралися йому їх надавати.
У червні 1995 року конституційна криза досягла свого апогею, тому між Верховною Радою та президентом було підписано Конституційний договір – своєрідний пакт про ненапад, який би дозволив закінчити розробку та ухвалення нової Конституції України. Незважаючи на жорстке протистояння парламенту і президента, робота над проєктом Конституції все ж таки тривала. У березні 1996 року Конституційною комісією було запропоновано варіант проєкту Конституції (президентський), у якому проглядалася дуже сильна президентська влада та слабка – Верховної Ради.
Народним обранцям стало зрозуміло, що слід спільними зусиллями доопрацьовувати проєкт Основного Закону. Для цього було створено робочу групу з представників десяти фракцій Верховної Ради (крім комуністів і соціалістів, але останні все ж таки пізніше ненадовго приєднаються), яку невдовзі перетворили на Тимчасову спеціальну комісію, її очолив Михайло Сирота.
Перше офіційне засідання комісії відбулось 6 травня 1996 року. Саме ця комісія і підготувала остаточний проєкт документа, який стане нині чинною Конституцією України. За час підготовки проєкту Основного Закону надійшло загалом 5680 пропозицій, заяв та поправок. До 27 червня практично було узгоджено чверть статей, зокрема, у галузі прав людини та виборчої системи. Найбільш дискусійні – про розподіл повноважень між гілками влади, державну символіку, приватну власність, статус Республіки Крим та мову – залишили та погоджували вже в ході пам’ятної конституційної ночі.
За свідченням учасників конституційного процесу, Основний закон України приймався буквально по крихтах. Голосували не лише за статтями, а й частинами, абзацами, іноді пропозиціями, а також – словами.
Каменем спотикання стали: мова, державна символіка та статус Криму. Саме за ці статті розгорнулися найзапекліші суперечки між національно-демократичною групою депутатів, борців за незалежність України та затятими комуністами.
Іноді, коли розглядали конфліктну статтю, щоб дійти єдино прийнятного варіанту, голосували по 10 разів. Голова тимчасової спеціальної комісії Михайло Сирота весь цей час, доки йшли дебати, обговорення та голосування, простояв за трибуною Верховної Ради. І не просто простояв, а напружено працював. Особливо намагалися комуністи, які всіляко затягували процес.
Відомо, як неймовірно довго йшов час – дві, три години ночі, п’ять, шість годин ранку… Близько дев’ятої години ранку у сесійній залі, незадовго до ухвалення Конституції, з’явився президентський штандарт, а потім і сам Леонід Кучма – теж після безсонної ночі… Його вітали оплесками, а він привітав у відповідь депутатів – щиро, на рівних.
О 9 годині 18 хвилині після 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України ухвалила та ввела в дію Конституцію України («за» проголосували 315 народних депутатів). О 9:30 під скляним куполом велично пливла мелодія Михайла Вербицького, яка кілька годин тому, вже конституційно, набула статусу Державного Гімну України. Були сльози радості, обійми, поцілунки, фотографування.
Отак незалежна Україна отримала свій «новий та праведний закон». Цього року українській Конституції – 27. Навколо неї ще не раз схльостувалися в різні роки і будуть схльостуватися інтереси різних сил. Позаду історія, попереду – життя. Чомусь українців уже не треба вчити, а чомусь все ж таки доведеться повчитися. Правила ж прості: за права та свободи борються. Власну гідність так само як і незалежність держави, – захищають. Будь-яку владу обмежують та контролюють. А за законом – живуть.
Світлана Шевцова, Укрінформ (у скороченні)
Інтернет-видання Бессарабії
