Напередодні Дня Покрови Пресвятої Богородиці, Дня українського козацтва та Дня захисників і захисниць України, які в Україні відзначають 1 жовтня, Баннівський будинок культури поділився історією мужності та незламності жителя села Баннівка Болградського району Олександра Кілара, повідомляє інтернет-видання «Махала».
У 2000 році до села Баннівка переїхали маленький Олександр Кілар разом із мамою Світланою. Жінка була знана в селі як вправна господиня та майстриня із золотими руками: вона шила й створювала унікальні ляльки-мотанки. Згодом Світлана зустріла своє кохання, у родині народилася донька Анастасія. Жили звичайним сільським життям — працювали, раділи дрібницям, облаштовували побут і мріяли про щасливе майбутнє.

«Сашко дуже любив риболовлю, добре розумівся на цій справі. А ще із великим задоволенням відвідував заняття та виступав у складі народного танцювального колективу “Едельвейс” Баннівського будинку культури. Керівник ансамблю Олександр Ромалійський виховував у дітей дисципліну, порядок і, звичайно, прищеплював любов до болгарського народного танцю. Після закінчення Баннівського ліцею Олександр отримав професію матроса-моториста, але за фахом не працював, шукав інші шляхи заробити на хліб насущний», — згадують у Баннівському будинку культури.

У 2022 році родину спіткало тяжке випробування — пішов із життя Василь, чоловік Світлани. У цей непростий час Олександр усвідомив, що на його плечі лягає відповідальність за найближчих: маму, сестру та бабусю Олену Захаріївну, якій нині 86 років. У 2023 році він став до лав Збройних Сил України. Службу проходив у районі населеного пункту Старомайорське на Донецькому напрямку, де обіймав посаду гранатометника.
“Опинившись у зоні бойових дій і даючи відсіч артилерійській атаці разом зі своїм другом і помічником Григорієм, їх настигло нещастя – Гришку пошкодило ногу. Побачивши друга в біді Сашко потягнув його на собі, наклав турнікети, покликав на допомогу. Друзі підбігли й в першу чергу розпочали евакуацію Гриші, а Сашко в цей час не помітив розтяжку і наступив на міну. Уламки потрапили і на Грицу, але його вже відтягли у безпечне місце. Сашко залишився у вирві. Але нашому герою пощастило, що рація була з ним. Він зібрав у собі сили й повідомив про себе, (до речі, його позивним був – “Кіллер”) його знайшли та евакуювали на транспортному засобі “Козак” до стабпункту, потім у Запоріжжі”,- зазначили в Баннівському будинку культури.
У Запоріжжі Олександру зробили перші операції, які стали початком довгого шляху лікування та реабілітації. У цей час поруч із ним завжди була мама — особисто чи на телефоні. Потім він перебував у шпиталі Києва.


«Найважчий етап Сашко пережив у госпіталях, де йому зробили найбільшу кількість операцій. Він замкнувся в собі, відмовлявся від спілкування, але завжди поруч була мама, яку з теплом зустрічали медики. У Чернівцях він познайомився з побратимом Юрієм, чиї дружні бесіди допомогли йому не втратити віру в себе, переосмислити життя й залишатися справжнім», — розповіли у будинку культури.
Протягом року Олександр проходив складний шлях відновлення, але зумів подолати все. Для нього це стало найбільшою перемогою — переосмислення цінностей, усвідомлене прийняття життя з новою любов’ю до нього.
«Сьогодні Олександру Кілару 31 рік, і це вже зовсім інший Сашко — відповідальний господар свого життя, опора для мами, сестри й бабусі. Він освоює нову справу, займається виготовленням тротуарної плитки. Придбав зварювання, інструменти для паяння, ремонту по електриці. Загалом, майстер на всі руки! З Поверненням тебе, Сашко! Ми, працівники культури, дуже радіємо твоїм успіхам! Дуже вдячні тобі та твоїй родині за згоду взяти участь у Церемонії підняття Державного Прапора України! До речі, ми приємно були здивовані твоїм тембром та прекрасною українською мовою. Готуйся, ми до тебе ще звернемося і з цього приводу! Ніколи не здавайся! Вір у себе та свої сили! Здоров’я, Натхнення, Успіхів, Кохання та Миру в Україні! До нових зустрічей!» — зазначили у Баннівському будинку культури.
На головному фото Сашко з мамою та сестрою. Фото Банівського БК.