У калейдоскопі подій Другої світової війни, де страждали мільйони, історія села Ташлик розкриває нам невеличку, але вражаючу драму — загибель чотирьох рідних братів. Їхні імена стали символом непереможної відданості батьківщині та надзвичайної жертовності, яку вимагала Друга світова війна. У світлі їхньої історії ми бачимо не лише втрату для конкретної родини, а й загальну трагедію, яка охопила кожен куток землі та залишила невиправні рани у серцях тих, хто пам’ятає. Історію родини героїв дослідила журналістка інтернет-видання «Махала».
У північній частині села Кам’янське (Ташлик до 1946 року) Арцизької громади розташована невелика тиха вулиця Мойсеєвих. Свою назву вулиця отримала на честь чотирьох братів, які склали свої голови на фронтах Другої світової війни (1941-1945 рр.). Минають роки, змінюються покоління, і сьогодні вже небагато жителів села пам’ятають етимологію вулиці, де колись жили справжні герої, які відчайдушно боролися за батьківщину на фронтах Другої світової війни і склали там свої голови.
Батько сімейства Мойсеєв Ксенофонт разом із дружиною виховали прекрасних синів – Пилипа, Захарія, Олексія, Володимира, які вирішили прийняти виклик історії.
Перед війною Ксенофонт Прокопович був селянином – бідняком. На невеликій земельній ділянці займався землеробством. Землю орав дідівськими методами, але врожайність все одно була низькою. Під час румунської окупації сім’я жила особливо бідно, бо румуни стягували величезні податки. Хлопці пішли у батька: високі, гарні, веселі. Володимир вирушив працювати у кам’яний кар’єр. Пилип обрав спеціальність столяра. Захарій та Олексій успадкували від батьків сімейну професію – стали землеробами. Усі, окрім Олексія, привели до будинку молодих дружин і дружно почали жити під одним дахом. Вся родина була неймовірно згуртованою та працьовитою.
Але в 1941 році для України настала година випробувань – початок німецько-радянської війни. До цього, 28 червня 1940 року, в Ташлику змінилася окупаційна влада з румунської на радянську. Братам Мойсеєвим довелося, як і багатьом іншим ташликчанам йти на захист рідної землі. Запряг батько коня, посадив усіх чотирьох синів на воз і сам відвіз у військкомат. Перед тим, як відправити своїх синів на фронт, батько виразив їм свої надії та заповітні слова: “Боріться, як я воював під час Першої світової. Нещадно бийте ворога, захищайте свою Батьківщину та рідну матір”. Ці слова стали джерелом натхнення для братів, вони глибоко впали їм у серця. Своїми ратними справами вони намагалися виправдати надію та накази батька.
Іноді приходили до батьківського будинку трикутники з невеликими армійськими повідомленнями. Листи від синів, які надходили до батьківського будинку, приносили родині неабияку радість – це означало, що сини живі і успішно воюють. Трохи згодом, замість них, чорними птахами стали невідворотно битися у вікно чорні трикутники – похоронки. Спочатку загинув смертю хоробрих під Міжкільцем (Угорщина) Олексій. Пав у жорстоких боях під Берліном Пилип. Склали голови на полях битв Володимир та Захарій. Жорстока військова доля лишила їх радості повернутися до батьківського будинку та притиснути до грудей своїх дітей. Мати, яка віддала війні своїх чотирьох синів, не витримала удару і невдовзі померла від горя.
В родині був ще один син – найстарший Іван. Але він покинув батьківське гніздо ще до початку Другої світової війни, переїхавши в місто Бухарест, в Румунію. Через багато років після закінчення Другої світової війни він єдиний раз приїздив до України, але з тих пір минуло багато часу і як склалася його доля – нікому не відомо.
Минали роки. Дорослими стали сини загиблих Володимира та Пилипа (у Захарія дітей не було). Син Володимира – Іван, працював після війни водієм на Главанському заводі будматеріалів, а син Пилипа – Степан був начальником автоколони №10 у місті Арцизі. Обидва за бездоганну роботу були дуже поважними людьми як в колективах, так і в суспільстві.
На знак особливо тяжкої втрати в цій сім’ї в 1975 році виконком Кам’янської сільської ради, головою якого на той момент був Албур Пантелій Павлович, прийняв рішення – вулицю Первомайську, де стоїть батьківський будинок Мойсеєвих, перейменувати на вулицю братів Мойсеєвих і встановити на будинку меморіальну дошку. Своєю назвою вона нагадує сучасним поколінням про героїчне минуле Батьківщини, про вірність їй та своєму громадянському обов’язку.
Будинок чотирьох братів досі стоїть у селі, але вже давно там ніхто не мешкає. Він безмовно нагадує оточуючим про долю його мешканців. Положення цього важливого історичного об’єкта на сьогоднішній день досить плачевне. Будинок в аварійному напіврозваленому стані і невдовзі його можна взагалі лишитися, якщо негайно не вжити мір щодо його збереження. В центральному парку села розміщено пам’ятник загиблим ташликчанам в роки Другої світової війни. Серед двохсот прізвищ на пам’ятній гранітній плиті читаємо прізвища чотирьох загиблих братів Мойсеєвих. Учні Кам’янського ліцею щорічно, 8 травня, в День пам’яті та примирення, покладають вінки та квіти біля пам’ятнику на знак шани та в пам’ять про людей, які загинули за волю своєї землі.
Цікавим фактом є те, що в Кам’янській школі до 2018 року щорічно проводилися вчителями фізичної культури спортивні змагання під назвою «Кубок братів Мойсеєвих» на честь загиблих братів.
Змагання було організовано з ініціативи одного з колишніх директорів Кам’янської школи – Скрипника Анатолія Трифановича ще у 1982 році. Напрямом для спортивних змагань обрали легку атлетику: біг, стрибки, метання. У 80-ті роки неодноразово на честь своїх загиблих родичів брав участь у змаганнях онук Філіпа Мойсеєва – Едуард Мойсеєв. Ці змагання проводилися з метою військово-патріотичного виховання молоді, щоб підростаюче покоління знало та пам’ятало про подвиги наших героїчних ташликчан.
Сьогодні, коли світ нагадує нам про важливість миру та злагоди, ім’я братів Мойсеєвих стоїть як символ непохитності духу та відданості Батьківщині. Нехай їхній подвиг завжди буде прикладом для наслідування, а пам’ять про них буде вічно живою в серцях тих, хто пам’ятає та поважає їхню жертовність.
Інтернет-видання Бессарабії
