Музика супроводжує людину впродовж усього життя, зберігає пам’ять про минуле, передає почуття й традиції без слів та об’єднує покоління. Саме таку роль виконує ансамбль гагаузької пісні «Кирмизи Гюль» із села Олександрівка Городенської громади, який уже три десятиліття зберігає та популяризує народну творчість. З нагоди 30-річчя колективу журналіст інтернет-видання “Махала” поспілкувався з учасницями ансамблю про їхній шлях, репертуар і значення музики в житті села.
Ансамбль гагаузької пісні «Кирмизи Гюль» був створений у 1995 році з ініціативи місцевого жителя Афанасія Борисовича Дішлі, який став першим керівником і акомпаніатором колективу. Перший склад налічував десять учасників. Це були учні місцевої школи, які вивчали пісні та виступали на культурних заходах. Згодом до ансамблю долучилися й старші мешканці села, що дозволило розширити репертуар і передавати пісенну спадщину від старшого покоління молодшому. Сьогодні ансамбль очолює Олена Василіогло, яка вже багато років є його незмінною керівницею.
“За роки існування «Кирмизи Гюль» взяв участь у численних фестивалях та святкових заходах. Колектив має чимало грамот, дипломів і подяк, які стали визнанням багаторічної праці. Співаємо українські, болгарські пісні, але більшість репертуару колективу складається як із сучасних гагаузьких пісень, так і з автентичних мелодій, записаних від старожилів. Багато композицій ми отримали від місцевого жителя Дмитра Георгійовича Кирмизи, а наш перший керівник писав музику на тексти гагаузьких авторів»,— розповідає Олена Василіогло.
Колектив брав участь у багатьох культурних заходах як місцевого, так і обласного рівня — фестивалях, святкових концертах, конкурсах народної творчості. Зокрема, ансамбль виступав у Києві, Сімферополі, а також за межами України — в місті Тараклія (Республіка Молдова). Колектив представляв гагаузьку пісенну традицію на міжнародних культурних подіях, зокрема на фестивалі “Bessarabiya Folk”, що дозволило поділитися культурною спадщиною з ширшою аудиторією.
«Наш ансамбль вперше виступив разом із дітьми на великому заході за межами села у 1999 році — це був концерт у Сімферополі. Маємо диплом з цього заходу, отримали чимало відзнак також за участь в заходах інших населених пунктах України. Найбільшою нагородою для нас завжди були щирі оплески глядачів. Костюмів на початку не було, тож збирали їх по селу: щось приносили з дому, щось позичали. З року в рік потроху накопичували, і тепер уже маємо власне сценічне вбрання. Дуже хотілося б і далі виступати, розвивати колектив, але сьогодні це непросто через фінансові труднощі. Та попри все, я дуже вдячна нашим учасницям, бо ми разом пройшли чимало і маємо що згадати», — розповідає Олена Михайлівна.
«Любов до пісні мені прищепила мама. Я співала з самого раннього дитинства і добре пам’ятаю, як брала участь у заходах у нашому сільському клубі. Моєю вчителькою музики була Марія Олександрівна — саме вона навчила мене співати гагаузькою мовою й підтримувала на цьому шляху. До ансамблю я приєдналася у 2011 році, і вже 14 років залишаюсь його активною учасницею. Для мене це важлива частина життя», — розповідає учасниця ансамблю Марина Драганова.
Сьогодні до складу колективу входять 10 учасниць — жінки, які поєднують повсякденну роботу з участю в ансамблі. Вони працюють у різних галузях — в освіті, культурі, сільському господарстві, але попри зайнятість і різні професійні обов’язки, усіх їх об’єднує інтерес до пісенної творчості, прагнення зберегти місцеві традиції та передати її наступним поколінням.
«Моя мама дуже гарно співала, і нам теж хотілося співати, як вона. Я почала співати ще в школі, брала участь у художній самодіяльності, виступала в хорі, ансамблі. Ми співали різні пісні, але зараз наш колектив зосередився більше на гагаузьких піснях, бо це — наш народ, наші звичаї. У мене залишилося багато приємних спогадів, пов’язаних з участю в “Кирмизи Гюль”, особливо коли нас запрошували виступати на різні заходи. Я щиро бажаю нашому колективу й далі працювати й триматися разом. Для мене ансамбль — це частина життя, це той заряд бадьорості, енергії та радості, який я отримую та передаю іншим. Будемо співати й надалі, і дуже хочемо, щоб молодь до нас приєднувалася. Ми завжди відкриті для тих, хто хоче співати разом з нами», — розповідає учасниця ансамблю Марія Ільєва.
“Я співаю ще зі шкільних років, завжди брала активну участь у культурному житті села. Першою піснею, яку я виконала, була молдовська. Мій учитель музики мене підтримував, і тому мені сподобалося співати. Мені дуже подобається співати в ансамблі, хоча іноді важко поєднувати роботу з творчістю”, — поділилась учасниця ансамблю Федора Замфіракі.
У деяких учасниць ансамблю музичні традиції передаються з покоління в покоління. У родинах уже сформувалися справжні творчі династії, де любов до пісні передається від матері до доньки.
«Свою першу пісню я виконала у шість років — це була болгарська пісня “Мятало Ленче ябилка”. Ще з дитинства я любила співати, брала участь у концертах. Зараз я працюю тут, у цьому селі, і мені справді подобається те, чим я займаюся. Особливо тішить, що моє захоплення передалося доньці — вона теж співає та бере активну участь у культурному житті села. Приємно, що традиція продовжується в нашій родині», — розповідає учасниця ансамблю Світлана Веліксар.
Детальніше про історію ансамблю “Кирмизи Гюль” на нашому Ютуб каналі.
Фото Олександрівський Будинок Культури, Музична Спадщина Буджака.
Інтернет-видання Бессарабії
