Жителька села Нова Некрасівка Саф’янівської громади Ольга Кіося багато років поєднувала обов’язки технічного працівника у місцевому Будинку культури з творчістю – шила костюми для мистецьких колективів та займалася рукоділлям, а два роки тому змогла перетворити своє захоплення на справу завдяки міжнародному гранту. Про те, як сільська майстриня знайшла своє покликання та продовжує радувати оточуючих своїми роботами – у матеріалі журналіста інтернет-видання «Махала».
Робота, будинок, господарство, турбота про дітей – повсякденне життя кожної сім’ї у сільській глибинці схоже на сотні інших. Але коли з’являється можливість спробувати щось нове, перетворити захоплення нехай на невелику, але все ж таки свою справу, то звичний ритм змінюється. Так сталося й у нашої героїні. Її приклад показує: якщо є бажання та трохи наполегливості, навіть невелика допомога з боку може стати початком своєї справи.
«У мене була звичайна побутова машинка. Я на ній і спідниці дитячі шила, і сукні, і костюми для самодіяльності. І це мені подобалося. А найголовніше, моя гідна робота оцінювалася іншими і це дуже тішило, давало стимул», – розповідає Ольга Андріївна.
Про грантову програму вона дізналася з оголошення, яке староста села Ольга Колодєєва розмістила у Фейсбуці. Для когось це могло залишитися просто новиною у стрічці, але староста переконала майстриню, що варто спробувати.
«Ольга Олександрівна сказала: тобі ж потрібні машинки, оверлок, праска, тож подавай заявку. Я заповнила анкету, потім приїхали представники міжнародної організації, подивилися та переконалися, що я справді займаюся шиттям. Показала їм свої роботи, та вже за півтора місяця прийшло підтвердження, що гроші виділені», – згадує жінка.
На грантові кошти жителька Нової Некрасівки придбала промислову швейну машинку зі столом, оверлок та потужну парову праску.
«На великий паровий агрегат грошей, на жаль, не вистачило… А так все необхідне є», – зазначила вона.
Чи треба говорити, що такі придбання для сільської швачки стали великим кроком уперед. Після цього у Ольги Кіося з’явилася можливість працювати із щільними тканинами, зі штучним ротангом, акуратно обробляти краї та виконувати складніші замовлення.
Звісно, село – не місто, попит тут завжди обмежений. Але без замовлень жінка не лишається.
«До початку навчального року дівчаткам спідниці підшиваю, хлопчикам штани. Іноді тюль укоротити або підшити штору. Не скажу, що дуже багато роботи, але невеликий стабільний дохід на місяць вона приносить. А за моєї мінімальної зарплати це все ж таки підтримка сім’ї», – ділиться вона.
Швейна справа не єдина, де проявилися талант та майстерність Ольги Кіося. Деякий час вона вела у сільській школі гурток декоративно-ужиткової творчості.
«Ми займалися з учнями плетінням із газетного паперу, робили різні вироби. Дітям подобалося, і вони навіть посідали призові місця на різноманітних конкурсах, на яких виставлялися ці роботи», – розповідає вона.
Однак, як зізнається моя співрозмовниця, поєднувати гурток із основною роботою виявилося нелегко.
«У мене в Будинку культури повний робочий день, графік з восьмої ранку до шостої вечора, єдиний вихідний – понеділок. А гурток я вела за сумісництвом і в якийсь момент довелося робити вибір, і його змушена була залишити. Але радість від того, що дітям подобалося займатися, а багато дівчат виявляли справді живий інтерес, залишилася зі мною», – з ностальгією згадує майстриня.
Швейна справа у житті Ольги Кіося – це і професія, і хобі. Після закінчення школи вона займалася на курсах від центру зайнятості, а потім осягала секрети майстерності на фабриці «Астра», де працювала ученицею. Далі – вже навчалася самостійно, зокрема дистанційно через інтернет.
«Наразі стільки можливостей: Ютуб, соцмережі, майстер-класи. Якщо є бажання, усьому можна навчитися. Головне – інтерес та терпіння. І любити те, чим займаєшся. Я і зараз продовжую займатися самоосвітою, намагаюся вдосконалюватись у своїй майстерності», – каже вона.
Крім роботи та підробітку, її уваги та турботи вимагають будинок та сім’я: чоловік, двоє дітей, мама.
«Будинок і господарство, і це може підтвердити будь-яка жінка, яка мешкає в селі, це завжди клопіт. Тому, звичайно, хотілося б розвивати свою справу, але поки великих планів на майбутнє не будую. Зараз головне, що я роботою швачки можу підтримувати бюджет сім’ї, що в наш час дуже важливо, і водночас займатись тим, що мені подобається. А шити я любила завжди», – сказала на завершення Ольга Андріївна.
Фото надані Ольгою Кіося.
Інтернет-видання Бессарабії
