Спочатку завойовуються уми людей, потім ідуть танки. На прикладі України це добре видно. Протягом багатьох років за допомогою різних інструментів пропаганди Москва отруювала інформаційний простір України, щоб підготувати ґрунт для подальшої агресивної війни із захопленням територій. Республіка Молдова зазнала аналогічних впливів і розглядалася як наступна мета після захоплення півдня України. Плани путінського режиму провалилися (слава Богу!), але це не означає, що Кремль відмовився від реалізації своїх злочинних цілей у найближчому майбутньому. А це означає, що інформаційні атаки та підживлення «п’ятої колони» в Молдові не припиняються. Як це відбувалося в Україні? Що робить Кишинів, щоб захистити інформаційний простір країни? І куди дивиться Гагаузія?
Після розвалу Радянської імперії вплив Москви на Україну нікуди не подівся. Технологічно воно, звичайно, трансформувалося (замість ЦК КПРС, тепер вказівки походили від президентських адміністрацій, спочатку Єльцина, потім Путіна), але мета залишалася незмінною – продовжувати утримувати розум людей під впливом Москви.
У цей час Київ, власне, як і багато інших столиць країн, що здобули незалежність, борсався у пошуках своєї національної політики. Зароджувалися національні засоби масової інформації, у тому числі телебачення як на базі колишніх республіканських телеканалів, так і новостворені на приватні гроші.
Будучи школярем, пам’ятаю, що у 1990-ті основні телеканали, які дивилися у Буджаку, як, власне, і здебільшого України та Молдови, були російськими. Хто застав, пам’ятаєте? Програма “Час”, “Новини”, “Поле чудес”, “Пісня року”, “Ранкова зірка”, “Що? Де? Коли?», «Поки що всі вдома» тощо. А новорічне звернення президентів? Спочатку слухали дзвін з Москви, а годиною пізніше вже новорічні привітання з Києва, Кишинева.
У 2000-х після приходу Путіна чекісти взяли під контроль все і вся. До існуючого пострадянського інформаційного меню додалися різні російські телесеріали на кшталт “Бандитського Петербурга”, “Бригади”, “Вулиці розбитих ліхтарів”, “Солдати” і т.д. Свого роду субкультура криміналітету, ментів та дідівщини розповзалася метастазами по всьому колишньому радянському простору, отруюючи уми людей.
На той час в Україні вже працювала низка ЗМІ, але їм було складно конкурувати з російськими ресурсними мас-медіа, які продовжували диктувати моду в інформаційному просторі. Українські олігархи, що з’явилися в 90-х, запрошували за великі гроші журналістів і політтехнологів з Москви, наприклад, відомого нині пропагандиста Дмитра Кисельова, щоб показати «провінції», як правильно і круто працюють люди з «метрополії».
Восени 2004-го у центрі української столиці відбулися протести, які заведено називати «Помаранчевою революцією». Це були масові виступи громадян проти авторитарної влади Кучми, адміністрація якого контролювала, зокрема інформаційний простір країни, а також перші серйозні протести проти домінування всього російського.
Зламати систему Кучми та російського впливу надалі не вдалося – влада президента Ющенка виявилася не в змозі. Але це стало серйозним сигналом для Заходу бажання українського суспільства повернутися в сім’ю європейських народів. А для Москви – приводом переглянути політику щодо України, збільшивши фінансування «п’ятої колони» та інструментів інформаційно-гуманітарного впливу.
Окрім роботи самих російських телеканалів, на території України впроваджувалися кремлівські наративи через проросійські партії (наприклад, Комуністична партія, Партія регіонів) та ЗМІ (телеканал «Інтер», газета «Вести»…). Розповіді про «один народ» та «старшого брата», захист російської мови та російської церкви, заклики до вступу до ОДКБ та Митного союзу. Та й критика всього західного як згубного та протипоказаного слов’янським народам.
В результаті Москва досягла свого. До влади 2010-го в Україні приходить Янукович. Заради справедливості зазначимо, що це стало можливим завдяки провалу проєвропейських сил. Після цього російський вплив переростає у пряме управління, коли міністром оборони та головою Служби безпеки України було призначено громадян РФ. В інформаційному плані продовжилося прославлення «всесильності» російських спецслужб, «справедливості» ментів і «могутності» армії.
Водночас перетворити Януковича на Лукашенка Кремлю не вдалося. Точніше, українці не дали, повставши проти авторитаризму «донецьких» та диктату Москви (Євромайдан 2013-2014 рр.). Пси Януковича під кураторством росіян потопили центр Києва в крові протестувальників, але утримати владу їм все одно не вдалося, Януковича через Крим довелося евакуювати до Ростова. Паралельно Путін, користуючись вакуумом влади в Україні, запустив операцію із захоплення українського півострова, а потім і всього Південного Сходу. Крим вдалося анексувати, а ось на сході розпочалася війна, що призвела до окупації частини Донецької та Луганської областей.
У цих умовах українська влада на чолі з Порошенком нарешті взялася очищати інформаційний простір, заборонивши в березні 2014-го мовлення низки російських телеканалів – «Вісті», «Росія 24», ГРТ, «РТР Планета» та «НТВ-Світ». До вересня 2016-го кількість заборонених телеканалів країни-агресора досягла 73-х. Під забороною опинилися суспільно-політичні, музичні, автомобільні та наукові телеканали. Паралельно зникли, втративши електоральну базу, проєкт комуністів та Партія регіонів.
Але це означало, що країна була очищена від російського впливу. По-перше, заборона російських телеканалів стосувалася лише кабельних мереж, а ось на супутник вплинути було складно, відповідно, багато громадян України, які мають тарілки, продовжували дивитися та слухати роспропаганду.
По-друге, як і раніше, працювали мас-медіа, які транслювали російські наративи. Більше того, за правління Порошенка з’явився пул ЗМІ кума Путіна – Медведчука, якому дозволили вести бізнес в Україні та скуповувати інформаційні ресурси під виглядом свободи слова, які відпрацьовують російську методичку та необхідність замирення з РФ.
По-третє, на місці Партії регіонів з’явилося кілька проросійських проєктів як «Опозиційний блок», партія «За життя», «Наші»… Пізніше перші дві об’єдналися в ОПЗЖ, представники якого досі перебувають в українському парламенті.
З перемогою Зеленського на виборах 2019-го процес ліквідації інструментів для російського впливу в Україні продовжився. Зокрема, поступово нівелювали бізнес та інформаційний пул Медведчука (телеканали «112 Україна», Zik і NewsOne), проти якого було порушено кримінальні справи. Згодом також заборонили мовлення телеканалу “Наш” ще одного проросійського політика – Мураєва.
Важливий напрямок, через який Москва впливала на процеси в Україні – російський капітал та спільний з українцями бізнес. Його питома вага в різних галузях країни завжди була досить великою, але через події цей інструмент також поступово скорочувався.
Втративши важелі впливу в Україні, а також не зумівши змусити Київ виконати Мінські угоди від 2014-2015 рр., які узаконюють проросійські анклави в тілі країни, Москва зважилася на повномасштабну агресію. Результат цієї злочинної авантюри майже рік спостерігає весь світ.
В умовах воєнного стану в Україні запустили єдиний інформаційний марафон – основні телеканали об’єдналися для трансляції новин з фронту та подій у країні. Вдалося вирішити проблему мовлення російських телеканалів через супутниковий зв’язок на півдні Одеської області. Це стало можливим завдяки 6-му пакету санкцій ЄС проти Росії.
Молдова істотно менша за Україну і не має спільних кордонів з Росією, що не «врятувало» її від пильної уваги та «кохання» Москви. Пам’ятаєте, фразу Путіна: «Кордони Росії ніде не закінчуються»? Це воно.
Незалежна Молдова, звичайно, має свою траєкторію руху, але є й багато схожого з історією незалежної України. Протягом трьох десятиліть Молдові також були характерні політична турбулентність, що супроводжується зміною влади, протистояння політичних та бізнесових еліт, зародження власних олігархів, масові протести, метання від західного до проросійського вектора у зовнішній політиці та навпаки, корупція, відтік населення, економічні кризи тощо.
Незважаючи на зміну президентів (Снігур, Лучинський, Воронін, Тимофті, Додон) та урядів (їх було набагато більше), весь цей час Росія активно під різним соусом була присутня в молдавському інформаційному просторі. Як за допомогою власних мас-медіа, так і фінансуючи створення ЗМІ у самій Молдові.
Російською пропагандою по накатаній використовувалися ті ж самі наративи – експлуатація радянського минулого, можливість поставок дешевих енергоресурсів, необхідність вступу Молдови до ОДКБ та Митного союзу зі збереженням нейтралітету, захист православ’я та російської мови, бідність Молдови, яка не потрібна Європі… Контент всього, телеканали Primul in Moldova («Перший» у Молдові), НТВ-Молдова, РТР-Молдова.
Мало того, що радянська бацила сильно в’їлася у свідомість молдаван, то їм ще й після диктатури більшовиків день у день роками вигодовували російські інформаційні помиї. У незалежної Молдови з’явилися свої засоби масової інформації, але перекрити роспропаганду вони були не в змозі. Москва працює не лише за допомогою традиційних ЗМІ, а використовуючи сучасні інструменти та технології, зокрема інтернет.
Все це призвело до того, що до захисту свого інформаційного простору Кишинів дозрів у 2014-2105 роках. До цього підштовхнули події України. Координаційна рада з питань телебачення та радіомовлення Молдови двічі приймала рішення про заборону ретрансляції телеканалу «Росія 24» за недотримання національного законодавства в галузі телерадіомовлення (зокрема, необ’єктивне висвітлення подій в Україні).
Далі у грудні 2017-го парламент Молдови ухвалив поправки до Кодексу про телерадіомовлення, які дозволяли ретранслювати на території країни лише ті інформаційні та аналітичні програми, які зроблено у країнах, що ратифікували Європейську конвенцію про транскордонне телебачення. Росія підписала цей документ, але так не ратифікувала його.
Тодішній президент Молдови Додон відмовився промульгувати закон і повернув його до парламенту. У відповідь депутати знову ухвалили документ, але президент знову його відхилив (не мав права). Внаслідок цього Конституційний суд Молдови тимчасово усунув Додона з посади і передав президентські повноваження голові парламенту Канду, який підписав поправки. Додон зміг досягти свого лише 2020-го, маючи лояльну більшість у парламенті.
Повернулися до цієї теми в Молдові, коли в Україні палала великомасштабна війна, а при владі знаходилися проєвропейські сили на чолі з президенткою Санду (Додон і Партія соціалістів провалилися на виборах у 2020-2021 рр.). У червні 2022-го було прийнято закон про інформаційну безпеку, що забороняє новинний та аналітичний контент, а також фільми військового утримання з країн, які не ратифікували вищезазначену Конвенцію. По суті, повернулися до норм, які діяли у 2018–2020 роках.
Вирішальним ударом по роспропаганді стало рішення молдавської влади у грудні 2022-го призупинити мовлення відразу шести телеканалів: Primul in Moldova, RTR-Moldova, НТВ-Moldova, Accent TV, TV6 та Orhei TV. Вердикт було ухвалено Комісією з надзвичайних ситуацій (КНС), яка працює в країні з початку війни в Україні. КНС звинуватило телеканали у поширенні дезінформації про події у Молдові та про російсько-українську війну.
Вий на російських болотах стояв ще той, адже у рашистів відібрали можливість продовжувати транслювати брехню. Рішення з погляду захисту національного інформаційного простору Молдови є абсолютно вірним. Більше того, частина перерахованих телеканалів вважаються афілійованими з опозиційною проросійською партією «Шор», яку очолює бізнесмен Ілан Шор, який перебуває під міжнародними санкціями.
Сподіваюся, подібні кроки матимуть результат, паралельно з наступними кроками Кишинева щодо припинення будь-яких впливів Москви на Молдову. Адже недавнє листопадове соціологічне опитування не особливо райдужне. 44,1% респондентів вважають, що нейтралітет є рішенням безпеки Молдови (чому це не так, писав раніше). Якби Росія напала на Республіку Молдова, то 67% респондентів кажуть, що «ми маємо вести діалог», і лише 17,9% вважають, що «громадяни Республіки Молдова мали б захищати свою країну зі зброєю в руках».
«Опитування показує дуже велике нерозуміння ситуації. У нас суспільство, яке уявляє собі, що коли на вас летять ракети, то ви кажете, що хочете вести діалог з тими, хто запускав ракети. Той факт, що 67% молдаван вважають, що вони можуть вести діалог із терористами, свідчить про серйозне спотворення. Ці величезні спотворення, які ми спостерігаємо в колективній свідомості, пов’язані безпосередньо з тим, як захищено інформаційний простір. Сьогодні ми маємо визнати, що колективний менталітет у Республіці Молдова сформований російською пропагандою», — заявив публіцист Алеку Реніце в ефірі передачі «Punctul pe Azi» на TVR Moldova.
Кремль ще має два інструменти, які вони завжди використовували проти Молдови. Це Придністров’я та Гагаузія. З першим анклавом все зрозуміло, з початку 90-х Кишинів не контролює цю територію, яка повністю є зоною російської присутності.
З Гагаузією історія трохи інша. В 1994-му році протистояння з Кишиневом за посередництва Туреччини було дозволено шляхом ухвалення молдавським парламентом Закону «Про особливий правовий статус Гагаузії (Гагауз Ері)», який надав гагаузам широку територіальну автономію. Але вплив та використання регіону Москвою нікуди не поділося.
«Кремлівська преса завжди була пропагандистською. Цю пропаганду зазнала значна частина громадян Республіки Молдова. Ми бачимо, що відбувається у Гагаузії. Цей регіон з погляду думок і поглядів є скоріш частиною Російської Федерації, ніж Республіки Молдова. Через пропаганду та відсутність державної політики інтеграції. Якщо ви не інтегруєте етнічні меншини в єдиний інформаційний простір, про яку політичну та соціальну інтеграцію може йтися?» – вважає експерт спільноти “Watchdog” Валеріу Паша.
На кожне рішення Кишинева щодо забезпечення інформаційної безпеки країни гагаузькі політики реагували різкою критикою. Суть їхніх заяв зводилася до того, що записано в московських методичках. Робиться це через фінансові стимули або власну дурість, або те й інше, окреме питання.
Головний меседж, який постійно звучить від влади Гагаузії, – це обмеження свободи слова та порушення конституційного права громадян на доступ до інформації. Ось тільки яке відношення мають російські та транслюючі відповідний контент телеканали в Молдові до свободи слова та доступу до інформації, місцеві політики не говорять. Відповімо – ніяке. Це махрова пропаганда та дезінформація, що отруює мізки людей.
Після нещодавнього призупинення Кишиневом ліцензій на мовлення шести телеканалів, відразу ж з’явилася спільна заява президії Народних зборів та Виконавчого комітету Гагаузії, в якій йдеться про те, що влада автономії розцінює це рішення як «величезний виклик побудові демократичної держави на принципах верховенства закону та дотримання прав людини».
Знову підміна понять. Побудова демократії за принципами верховенства права – це, зокрема, коли громадяни країни перебувають у безпеці. Влада зобов’язана захищати своїх громадян. Башкан і депутати Гагаузії ж пропонують підставити щоку, коли у громадян Молдови летять інформаційні бомби, за якими зазвичай слідує сухопутна операція. Це все одно, що, прикриваючись демократією, плюралізмом та свободою слова, в країнах антигітлерівської коаліції під час Другої світової війни віщувало б радіо та лунали б газети з нацистської Німеччини.
На практиці Гагаузія також не відстає. Незважаючи на низку рішень молдавської влади, на території автономії кабельні оператори весь цей час ретранслювали російські програми без обмежень, не кажучи про супутника. Це стосувалося всіх РосТВ, включаючи канал «Росія 24».
Більше того, закон Гагаузії про телерадіомовлення ніяк не обмежує контент, який транслюється кабельними операторами, що суперечить національному законодавству. Тому суд у Комраті визнав недійсними положення закону, які передбачають, що Народні збори здійснюють моніторинг мовних організацій та мають право запитувати у них необхідну інформацію. Але на вердикт суду місцевим кабельникам та владі також начхати.
Коли весь цивілізований світ допомагає Україні в боротьбі за право на існування, керівництво автономії фактично підтримує агресора. Адже інформаційна політика Росії – це нічим іншим, як війна іншими методами. Такими діями влада Гагауз Ері підриває не лише своє майбутнє (невелика втрата), а майбутнє всієї автономії.
Крім імперської хвороби російського керівництва, яке сприймає Україну як частину своєї території, попередньою українською владою також було допущено помилок, за які зараз доводиться розплачуватися у вигляді руйнування країни та тисяч загиблих. Захищати своїх громадян та територію необхідно було вчасно та на всіх фронтах, у тому числі інформаційному. Допускаючи вільне існування проросійських партій або дозволяючи російським агентам розсиджувати в українських ефірах, прикриваючись свободою слова, упускалася можливість будівництва сильної держави, на яку не наважилися б напасти.
Хотілося б, щоб Молдова, реагуючи на виклики власної безпеки, навчалася на чужих помилках. Адже до нинішньої російської агресії країна виявилася неготовою – це не вина нинішньої влади, а головним чином усіх попередніх. Якби Москві вдалося захопити південь України, то з великою ймовірністю молдавську державність у нинішньому вигляді було б ліквідовано. Тому поки українці прикривають, є можливість діяти швидше. А гагаузам слід нарешті одуматися.
Іван Капсамун, спеціально для молдовського видання “NOKTA”
Інтернет-видання Бессарабії
