Розвідникам, піхотинцям, снайперам, аеророзвідникам для виконання поставленого завдання потрібно залишатися непомітними для ворога. Ніщо не допомагає їм так злитися з оточуючим середовищем як якісно виконаний маскувальний костюм «кікімора». Він дозволяє їм стати частиною степової рослинності, лісового масиву, снігом взимку, навіть руїнами та брудом.
На відміну від поширеного плетіння маскувальних сіток «кікіморами» займається не так багато майстрів-волонтерів. Інтернет-видання «Махала» розповість про копітку роботу двох ізмаїльських трудівниць – Людмили Гузаїрової та Тетяни Шпітної.
З квітня 2022 року, тільки-но оговтавшись після важкої операції, Людмила Гузаїрова приєдналася до «павучих», які займалися плетінням маскувальних мереж у підвалі. Влітку, коли почали дозрівати овочі та фрукти, жінка перейшла на консервацію для військових, яку у великій кількості відправляла на фронт. Банки та сировину приносили сусіди, друзі, незнайомі люди.
Трохи згодом Людмила вирішила і свої вечори зайняти роботою, необхідною для фронту. У ході пошуку різних варіантів зупинилася на ідеї виготовлення «кікімор».
«У мене вдома зберігалася досить велика кількість мішковини. Потрібна була ще сітка. Ірина Голобородько (керівник «Паучіхи Ізмаїл» – ред.) віддала мені багато сіткових мішків, на кшталт «авосєк». І я перші 22 костюми зробила з них. Сітки приносили сусіди, городяни, усі, хто знав, чим я займаюся. Мені їх перекидали через паркан. Це так зворушливо було», – згадує волонтерка.
Перший костюм Людмила пошила Володимиру – синові покійного друга, який служить у розвідці.
«Багато хто робить плащами, накидками, а я ось вирішила заморочитися і робити костюми», – ділиться Людмила Гузаїрова.
Зі старого камуфляжного костюма Володимира зробила викрійки. Працювала довго – близько двох місяців. Вийшов чудовий комплект із штанів та куртки з капюшоном.
Щоб скоротити термін виготовлення наступних костюмів, жінка працювала вже за спрощеними «викрійками» – квадратами та прямокутниками.
«Все банально просто. Робляться 4 квадрати 80 см на 80 см: два квадрати на штанини і два на спинку та перед. Потім ще 5 прямокутників: два на кокетки для штанів, два на рукави та один на капюшон. Верх штанів обробляю тканиною, виходить пояс, у який протягую шнурок. До переду та спинки пришиваю рукави. Наприкінці пришиваю капюшон, його край обробляю піксельною тканиною. Зшиваю деталі вручну товстою капроновою ниткою за допомогою в’язальної голки», – пояснює майстриня.
За словами Людмили, на виготовлення одного костюма на сьогоднішній день у неї йде три-чотири дні. При цьому її робочий графік такий – сідає за роботу о 7-30, а спати лягає о першій ночі.
На щастя, з минулого літа у Людмили Гузаїрової з’явилася надійна та дуже працелюбна напарниця – Тетяна Шпітна. Жінка досить швидко всьому навчилася і тепер самостійно працює у себе вдома.
На даний момент Людмила та Тетяна пошили вже близько 120 костюмів, 9 пончо та близько сотні нашоломників. Щодо останніх, то їх роблять відносно нещодавно – близько двох місяців. Нашоломник виготовляється з квадрата, по краю якого простягається резинка, яка стягується під необхідний розмір. Як виявилось, серед військових є величезний попит на цей «аксесуар».
Тетяна Шпітна, щоб прискорити процес, підключила до роботи ізмаїльську «дев’ятку», політехнічний ліцей та художню школу. Допомагають і діти, і дорослі. Їхнє завдання полягає в тому, щоб розбирати на нитки квадрати мішковини, які їм приносить Тетяна.
Матеріали для роботи – сітку та мішковину – закуповують на зібрані кошти ізмаїльські волонтери Яна Савчук та Сніжана Заярченко. За можливості мішковину передають Ірина Голобородько та Світлана Компаній.
Говорячи про «кікімори» ізмаїльських майстринь, не можна не відзначити той факт, що їхні костюми виходять дуже реалістичними, що досягається за рахунок вплетення ниток різних кольорів.
«Ми робимо шість видів. «Осінь чи степ» – для полів, лісосмуг, околиць міст. Вони актуальні восени та ранньою весною. По мірі збільшення зеленої маси переходимо в «ліс» – у ньому багато кори та зелені, є пісок. У роботу йдуть пшеничний, сірий тони, а також зелень. Далі слідує «лісосмуга» – більша частина складається вже з трьох видів зелені, взагалі ми використовуємо чотири види зелені. І обов’язково вставляємо рудий тон. І є ще у нас такі поєднання кольорів як «бруд», «руїни» та «сніг».
За основу взяли палітру Благодійного фонду «Рій», який теж займається виготовленням «кікімор». Ми лише трохи доопрацювали палітру під себе», – розповідає Людмила Гузаїрова.
Основним тоном – майстрині його називають «пшеничкою» – є колір мішковини. Вона купується рулонами шириною 90 см. А ось під кольорові нитки використовуються кавові мішки.
«Чаклує» над створенням різних кольорів та відтінків волонтерка Ольга Томілова. Дівчина фарбує їх у «літній» кухні у «виварці». Забарвлені мішки кілька разів полоще у чистій воді. Все робить вручну через відсутність пральної машинки.
«Використовую фарбу для тканин, купую її по півкіло. Зазвичай беру зелений, світлий хакі, темний хакі, коричневий, шоколадний, сіро-захисний, блакитний, жовтий. Сірий і чорний теж беру, трохи додаю. Для створення одних відтінків мішки занурюю в фарбу на 5 хвилин і витягаю, для інших треба довше потримати. Кожен мішок по-різному фарбується. Наприклад, старі «радянські» мішки всі фарбуються по-різному, крім того, у них є вкраплення штучних ниток, які можуть взагалі не «схопитися». Найкраще фарбуються кавові мішки», – ділиться досвідом Ольга Томілова.
Скрупульозність у роботі дає чудовий результат – костюми виходять дуже натуралістичними. На цьому фото спробуйте знайти кинуту в траву “кікімору”.
У такому тісному співтоваристві, допомагаючи і підтримуючи один одного, трудяться ізмаїльські волонтери на благо українських воїнів, щоб максимально захистити їх від ворожого погляду. Їхні костюми та нашоломники розходяться по різних військових частинах вздовж усієї лінії фронту. На сьогоднішній день майстрині працюють над великим замовленням для бійців 88 батальйону морської піхоти. Побажаємо їм успіху в їхній непростій і копіткій праці, а ще побажаємо їм кілька нових надійних помічників, щоб справа пішла ще швидше.