Пісня завжди була поруч із людиною – у радості й смутку, на святі й у тяжку годину, у праці та відпочинку. Через пісню передавалися історії поколінь, мудрість предків і найглибші почуття. Журналіст інтернет-видання “Махала” провів інтерв’ю з учасниками гурту “Станція Сиваш”, які виконують автентичні пісні півдня України, зокрема Херсонщини, Одещини, Миколаївщини та Криму.
Гурт “Станція Сиваш” заснований у червні 2024 року, напередодні свого першого виступу на фестивалі “Країна Мрій”. Об’єднані спільною любов’ю до народної музики, учасники колективу прагнули не лише зберігати, але й популяризувати автентичні пісні Півдня України. З моменту створення гурт активно досліджує фольклор регіону.
“Наш перший виступ відбувся на фестивалі “Країна Мрій” у червні 2024 року, де ми виконали весільні пісні з Херсонщини. Саме тоді ми вже офіційно назвалися “Станцією Сиваш”. Першою піснею, яку ми заспівали разом, була весільна “Спасибі хазяїну”. Вона походить із села Новофедорівка Голопристанського району Херсонської області. Оригінальний запис цієї пісні було зроблено у 1990 році Оленою Мурзіною та В’ячеславою Логвин”, – розповідають учасники колективу.
Назва гурту пов’язана з населеним пунктом Сиваш, розташованим у Генічеському районі Херсонської області, на самому краю материкової частини України. Найближча залізнична зупинка після нього – вже на території Криму. Це місце має особливе значення для однієї з учасниць гурту, оскільки до 2014 року вона щоліта проводила там час із родиною.
“Подія, що наштовхнула на думку про створення такого гурту, відбулася в музеї Гончара. Це був концерт, присвячений музиці Півдня України, де звучало багато гарної локальної музики. Водночас стало очевидно, наскільки мало уваги приділено південній співочій традиції”, – пригадує Поля Запольська.
“Наша місія – через виконання пісень демонструвати приналежність південних регіонів до культурного простору України, особливо зважаючи на те, що значна частина цих територій зараз перебуває в окупації або прифронтовій зоні. Колись чоловічий вокальний гурт “Чорноморці” успішно показував через свій репертуар культурну приналежність Кубанського регіону. У нашому випадку це теж, певною мірою, “політично свідоме виконавство”, а не просто відтворення пісень, які нам подобаються», – зазначив Сергій Каденко.
Гурт “Станція Сиваш” сформувався поступово, об’єднуючи людей, захоплених українською традиційною музикою та співом. На даний момент, до його складу входять сім учасників: Сергій Каденко, Світланка Конопльова, Поля Запольська, Сашко Польовик, Домініка Данилейко, Артем Целіков та Аня Дягіль.
Кожен із них має унікальний творчий шлях і вокальний досвід. Дехто за освітою інженер-математик чи біолог, дехто займався професійним спортом і навіть не уявляв, що фольклор може стати його основною діяльністю. Хтось здобув музичну освіту й обрав шлях популяризації автентичних українських пісень. Для когось традиційний спів – це спосіб відчути втрачене коріння та відновити зв’язок із рідною культурою.
Усіх об’єднує спільна мета – збереження, дослідження та популяризація автентичного співу півдня України, повернення народної музики у сучасний контекст та донесення її до нових поколінь.
“У нашому гурті є учасники як із музичною освітою, так і без неї. Академічна музична освіта може як допомагати так і заважати у вивченні та сприйнятті традиційної музики. В нашому гурті ми співаємо акапельно. Можна сказати, що голос – теж музичний інструмент, дуже давній і досить складний в опануванні. Інструментальна музика в українській традиційній культурі, значною мірою, слугувала просто акомпанементом для танцю, в меншій мірі – для співу. Акапельний багатоголосний спів – це окремий важливий пласт української традиційної музики. Можливо він, все-таки, трохи ближчий учасникам гурту, аніж інструментальна традиція. Зараз ми зосереджуємо увагу саме на співі, втім часто беремо участь у спільних виступах з інструментальними складами, в яких грають учасники гурту” – розповідає Сергій Каденко.
Репертуар гурту “Станція Сиваш” охоплює традиційні пісні Півдня України, зокрема Херсонщини, Одещини, Миколаївщини та Криму. Джерелами для відтворення цих мелодій є архівні записи, збірники аудіозаписів (видані диски, приватні архіви), а також сучасні польові дослідження. Одним із головних завдань гурту є відтворення звучання, що максимально наближене до автентичного. Шлях до цього – дослідження особливостей народної манери співу, стилістики та діалектних особливостей регіональних традицій.
“Ми обрали Південь України, тому що ця культура нам близька – як за звучанням, так і за особистими історіями. Багато хто з нас має родинне коріння в південних регіонах або провів там значну частину життя, а хтось, навпаки, ніколи там не бував, але відкриває цей музичний світ через пісні. Саме тому ми хочемо досліджувати, зберігати та поширювати традиційну музику цього краю. Учасники гурту родом з різних регіонів України, але всіх нас об’єднує захоплення південним музичним спадком і бажання ділитися ним з аудиторією”
Учасники гурту зазначають, що народні пісні охоплюють широкий спектр тем – від ліричних і побутових до історичних та обрядових. Вони відображають найважливіші аспекти людських переживань: кохання, долю, розлуку та тугу за рідним краєм.
“У піснях відображалося все життя людей. Народна творчість завжди чутливо реагувала на зміни в суспільстві, тому, на жаль, у наш час особливо актуальною стала тема війни. Пісня завжди була дзеркалом реальності, у якій живуть люди, і сьогодні вона знову виконує цю роль. У нашому репертуарі переважають ліричні пісні, тоді як обрядових дещо менше. Наприклад, весільні пісні збереглися у великій кількості, адже весільна традиція була дуже насиченою музично. А от із календарними піснями ситуація складніша, наприклад, веснянок збереглося зовсім мало”, – розповіла Домініка Данилейко.
Учасниця гурту Аня Дягіль поділилась цікавими та несподіваними відкриттями, які траплялися під час пошуку та вивчення народних пісень. Досліджуючи архівні матеріали, старі збірники та польові записи, вона неодноразово переконувалася, що народна музика – це живий організм, який змінювався і пристосовувався до обставин, у яких жили люди.
“Перше цікаве відкриття полягає у тому, що на відміну від Наддніпрянщини, Полісся чи інших частин України, Південь співає пісні, які потрапили туди з різних регіонів, разом з переселенцями. Пісні зі схожими текстами та мелодіями можна почути на Чернігівщині, Полтавщині, Київщині, Бойківщині тощо. А на півдні вони шліфуються та видозмінюються, набуваючи нових рис та відмінностей. Також цікаво було почути вплив балканських ритмів та музичних інтонацій в україномовних піснях Буджака”, – відзначив Сергій Каденко.
До репертуару гурту “Станція Сиваш” входять і пісні з Буджака – південного регіону Одещини, з багатою етнокультурною спадщиною, де впродовж століть перепліталися традиції українців, молдован, болгар, гагаузів, греків та інших народів. Гурт ретельно вивчає цей музичний пласт, шукаючи матеріали в архівах, приватних збірках та сучасних польових записах.
“Ми почали працювати над кількома піснями з архіву Кузьми Смаля, дослідника Буджака та Південної Бесарабії, завдяки дослідницям та нашим подругам Надії Лисевич та Катерині Дудці. Це окрема цікава історія – його записи знайшлися випадково вже після смерті дослідника, і завдяки координації Надії та Катерини вдалось знайти їх на Буковині та оцифрувати у Львові в ЛНМА ім. Лисенка. З часом нам запропонували свої записи іще декілька дослідників. Зараз ми маємо у розпорядженні вже чималий обсяг матеріалу, тож опрацьовуємо його. Нещодавно декілька з цих пісень ми заспівали на презентації проєкту “Музична Спадщина Буджака”, і плануємо працювати над цим архівом далі”, – розповідає Артем Целіков.
Гурт “Станція Сиваш” можна почути на різних тематичних заходах, присвячених традиційній музиці та народним танцям. Колектив виступає на фестивалях, мистецьких вечорах, ярмарках, у театрах, культурних просторах і навіть у пабах. Адже традиційний спів – це жива музика, яка може звучати будь-де, де є слухачі, готові відкрити для себе глибину народної пісні. Також гурт бере активну участь у благодійних заходах, допомагаючи збирати донати на підтримку українського війська.
“Для нас найяскравіший, на сьогодні, досвід виступу – це поїздка до Латвії, де ми виступали в невеликих містечках та брали участь у традиційній танцювальній ночі. Це був особливий момент, адже ми не лише співали українські пісні, а й збирали донати на підтримку війська та знайомили слухачів із нашою культурою. Також запам’яталися інтерактивний концерт на Подолі для акторів і гостей театру та виступ у Музеї Гончара під час презентації музичної спадщини Буджака. Кожен концерт – це унікальний досвід і можливість донести українську традиційну музику до нової аудиторії. У майбутньому хочемо виступати на українських та міжнародних фольклорних фестивалях, тож зараз визначаємо, які з них найбільше відповідають нашому формату”, – розповідають Поля Запольська та Сергій Каденко.
Ми запитали в учасників гурту “Станція Сиваш”, що, на їхню думку, може сприяти популяризації народної музики серед ширшої аудиторії. Як зробити традиційний спів ближчим і цікавішим для сучасних слухачів?
“Етномузиколог Євген Єфремов якось сказав, що “своє стало чужим”, маючи на увазі, що, окрім кількох відомих пісень на кшталт “Два дубки” чи “Ой там на горі”, середньостатистичний слухач майже не знає народного репертуару. Тому наше завдання – зробити цю музику знову “своєю”, винести її за межі вузької ніші та повернути в широкий культурний простір. Цьому може сприяти якісне публічне виконання народної музики у її автентичному звучанні, проведення тематичних заходів, фестивалів, свят, залучення молоді, а також свідоме вивчення традиційної музики в освітніх закладах. Важливо не лише зберігати цю спадщину, а й активно її популяризувати – тобто “розконсервувати”, і поширювати, роблячи її доступною для сучасного слухача”, – діляться своїми міркуваннями учасники гурту.
Сьогодні дедалі більше молодих людей захоплюються традиційною культурою – виконують народні пісні та танці, займаються ремеслами, такими як кераміка чи писанкарство, виготовляють музичні інструменти, відтворюють старовинний український одяг і передають ці знання іншим. Однак, в масштабі цілої країни це все ще досить вузьке коло людей, і важливо, щоб воно поступово розширювалося.
На думку учасників гурту “Станція Сиваш”, фольклор і традиції можна і треба інтегрувати в сучасне життя – у популярну музику, моду, побут. Проте, це слід робити так, щоб автентична культура не втрачала своїх характерних рис та естетичної цінності, зберігала свою сутність. Це складна задача, яка потребує комплексного вирішення, втім, така інтеграція вже відбувається і це надихає.
Інтернет-видання Бессарабії
