У музейному комплексі Котловинського ліцею Ренійської громади діє постійна виставка «Мистецтво вчити та творити», де зібрані розписні тарілки ручної роботи. А розписує їх, перетворюючи на справжній витвір мистецтва, вчителька української мови Тетяна Кірчева. Про те, як до неї прийшло це захоплення, скільки часу займає процес розпису та деякі секрети майстерності журналісту «Махали» розповіла сама майстриня.
Перше враження – тарілки наче зійшли із заводського конвеєра. Якщо ж придивитися, двох однакових екземплярів ви не знайдете. Кожна робота – ексклюзив, на розпис однієї йде від шести годин до двох днів, залежно від складності малюнка. Але процес з’єднання кольорів та ліній у завершений гармонійний малюнок настільки захоплюючий, що Тетяна навіть не помічає, як минає час за роботою.
«Вид декоративної творчості, яким я займаюся, називається точковим розписом. Зацікавилася я ним років три тому, сталося це випадково і несподівано для мене. Велику роль тут відіграла моя любов до прекрасного: якщо бачу щось гарне, цікаву творчу роботу чи витвір мистецтва, то завжди зупиняю свою увагу. А гарний посуд мені подобався завжди. Коли побачила гарні зразки такого розпису у Фейсбуці, в Інстаграм, на сайті Пінтерест, то вирішила спробувати. Коли розписала першу тарілку, була приємно вражена результатом, адже мені вдалося пройти цей процес, досить копіткий і трудомісткий, від початку до кінця. Ну а потім, як то кажуть, пішло-поїхало», – розповідає Тетяна Кірчева.
Для своїх робіт вона використовує не кераміку (з нею працюють досвідченіші майстри), а скляні тарілки з або вже готовим шаблоном, взятим з Інтернету, або виготовленим самостійно. Оскільки шаблон є лише основним візерунком, то яким буде кінцевий результат, залежить від творчої фантазії: майстриня сама вирішує, чим і як його заповнювати, підбираючи кольори та розміри.
«Я використовую акрилові фарби різних виробників, які випускаються у тюбиках. Наливаю фарбу в невелику ємність, беру такий інструмент, як дотс – він має вигляд маленької тонкої палички з наконечником у вигляді металевої кульки. Занурюючи його в фарбу, малюю точки різного розміру, що дуже зручно, бо з металевої кульки вона дуже добре стікає. За допомогою дотса добре виходять не тільки крапки, а й різні завитушечки, схожі на коми з гарними тонкими хвостиками, для чого після нанесення крапки потрібно її тягнути – або рівно, або під ухилом. За допомогою цього інструменту можна малювати й вензелі. Дотси зазвичай використовують майстри нігтьової естетики, які роблять манікюр, але ось їм знайшлося і таке певною мірою несподіване застосування – у мистецтві точкового розпису тарілок», – додає моя співрозмовниця.
Тетяна використовує в роботі також готові акрилові контури, це невеликі тюбики з гострими носиками, які дозволяють обходитися без замочування дотса в фарбу – вона з такого тюбика видавлюється акуратним тоненьким цівком. За її словами, контурні фарби дуже яскраві та красиві. Експериментуючи з ними, вона побачила, що їхнє нанесення із зовнішнього боку не дало очікуваного результату, скло тарілки немов прикрадало ефект.
«Я вирішила спробувати наносити їх із внутрішнього боку і все вийшло, яскравість і краса фарб повністю розкрилися. Хотіла б відзначити іншу особливість контурних фарб: вони мають в’язку текстуру, яка дозволяє створювати на поверхнях об’ємний (рельєфний) малюнок. На дотик він дуже приємний, дозволяє відчути пальцями кожну крапку, кожну лінію. І ще: залежно від кута падіння світла, розпис на тарілці дуже гарно переливається. А якщо використовувати фарби з перламутром та з блискітками, то краси, яскравості та соковитості в малюнку буде ще більше», – розкриває вона тонкощі своєї творчої кухні.
Тарілки, які розписує Тетяна Кірчева, відрізняються не лише розмаїттям малюнка та технікою його нанесення, а й тим, з якого боку його нанесено.
«Якщо тарілка розписана із зовнішнього боку, то її можна використовувати як посуд, проте лише для цукерок, печива, фруктів. Якщо ж тарілка розписана з внутрішньої сторони, то вона має суто декоративну функцію і використовувати її можна тільки для прикраси інтер’єру. Подібні обмеження пов’язані з тим, що якщо використовувати ці тарілки для подачі звичайної їжі, потім їх обов’язково треба буде мити, та ще й за допомогою засобів побутової хімії, що може призвести до відшарування акрилового покриття. Втім, навіть якби такої загрози не існувало, їсти з таких тарілок, наприклад, суп все одно не вийшло б, бо вони плоскі. Для розпису я здебільшого використовую саме такі, оскільки на них малюнок видно дуже добре», – пояснює Тетяна.
За словами майстрині, розпис тарілок включає низку послідовних етапів і виконувати роботу потрібно з максимальною точністю, практично ювелірною. Малюнки можуть складатися з кількох шарів, кілька кольорів, і в цьому випадку потрібно чекати, поки підсохне попередній шар, щоб приступити до наступного. А якщо ні, то фарба просто розмажеться і вся праця, що вимагають посидючості і великої зосередженості, підуть нанівець.
«Процес розпису може виглядати рутинним і навіть нудним. Багато моїх подруг зізнаються, що не змогли б займатися такою роботою, бо треба довго і зосереджено сидіти. Я ж людина терпляча і посидюча, тому ніякої рутини не відчуваю і мене зовсім нічого не напружує. Швидше, навпаки: мене переповнює радість, я відчуваю величезне задоволення від результату. І, звісно, дуже приємно, що мої роботи подобаються людям. Перші розписні тарілки я просто дарувала рідним та знайомим, а потім зовсім чужі люди стали мене питати, а чи можна їх купити? Якось мені навіть зробили велике замовлення – цілий сервіз із шести тарілок, який був однією з моїх перших робіт. Ось із них, до речі, можна було навіть їсти курбан», – ділиться вона своїми враженнями від роботи.
Однією з володарів розписних тарілок ручної роботи Тетяни Кірчевої стала педагог-організатор Котловинського ліцею Оксана Парфірова, з якою вони давно товаришують, разом вступали до Білгород-Дністровського педучилища і тепер разом працюють у рідній школі.
«Одного разу, коли я прийшла до Тані в гості, вона показала мені розписну тарілочку. Я оцінила, яка вона красива, але виявилося, що Таня її сама розписала. Я дуже здивувалася, це дуже складно! Незабаром у мене був день народження і одна з перших її робіт опинилася в мене як подарунок. Іноді пізно ввечері вона мені надсилає повідомлення з начерками малюнку, ми з Танею обговорюємо, яке тло краще підійде до того чи іншого візерунка. Якщо я кудись їду в гості, обов’язково купую у неї кілька тарілочок як подарунки, яким друзі дуже радіють і дивуються. Особливо подобається всім тарілочка зі старою назвою нашого села: Болбока. Ще я їй одного разу запропонувала український візерунок спробувати намалювати і вже наступного дня у повідомленнях рясніла фотографія з маками в українському стилі. Іноді в неї замовляють по набору тарілок для користування (там використовується вже інша техніка, не сувенірна). Був випадок, коли вона вела з дому дистанційно урок, а тут дзвонить сусідка і просить вийти на вулицю: виявляється, туристки з Польщі подорожували Україною і, дізнавшись через Інтернет про її роботи, заїхали купити тарілочки як сувеніри… І як вона все встигає! Увечері домашні клопоти, потім підготовка до чергового робочого дня у школі, але Таня знаходить час і творить, засиджується ночами, малюючи. Я часто буваю у нашому шкільному музеї і щоразу, коли дивлюся її роботи на виставці, захоплююся її творчістю, ніби бачу вперше», – розповіла Оксана Парфірова.
«Коли дивлюся на роботи Тетяни, то не перестаю захоплюватися не лише її талантом, а й посидючістю. Для такої копіткої роботи, як розпис тарілок, потрібно багато часу, який вона, будучи завантаженою в школі, якимось дивом для себе викроює. Дуже вражає продуманість кожного візерунка, точність, з якою нанесено кожну лінію. Щиро радію, що в Котловині є такі майстрині, завдяки яким про наше село, культуру та традиції гагаузького народу дізнається якнайбільше людей», – каже Ольга Саранді, у минулому художник-оформлювач радгоспу «Перемога» з більш ніж двадцятирічним стажем.
«Багато тарілок я розписую національним орнаментом – не лише гагаузьким, а й татарським, узбецьким (пахта) та іншими. Один із гагаузьких орнаментів – виноградне листя – я створила сама, а інші запозичила з книги гагаузького художника та гарбузових справ майстра Петра Влаха «Балада про Гагаузію». Він, зокрема, розписував традиційний гагаузький декоративний гарбуз – сусак. З неї за старих часів виготовляли ковшики та лійки для вина», – зазначає майстриня.
Окрім розпису тарілок є у Тетяни Кірчевої ще одне хобі – вона займається вишиванням куль, мистецтво якої, воно називається «темарі», прийшло до нас із далекої Японії.
«Темарі», яке перекладається з японської як «ручний м’ячик», я захопилася навіть раніше, ніж розписом тарілок. Для роботи потрібна куля, як правило, пінопластова, яка обмотується тонкою ниткою, поки не вийде товстий шар, після чого на ньому робиться точна, буквально по міліметрах, розмітка і вишивається чіткий геометричний орнамент. Наприклад, японці за старих часів кулі для вишивання робили зі шматка тканини, набитого рисовим лушпинням, а для надання йому правильної форми катали і намотували на нього нитку настільки довго, поки він не набував ідеально круглої форми», – додала вона, у якої їх вже ціла колекція.
Інтернет-видання Бессарабії
