Володимир Стозуб — талановитий фотограф-портретист з міста Арциз, який вже понад 30 років присвячує своє життя мистецтву фотографії. Його роботи не лише відображають зовнішню красу, але й розкривають внутрішній світ кожної людини, яку він знімає. Завдяки своєму унікальному підходу до портретної зйомки, Володимир став відомим не лише у рідному місті, але й далеко за його межами.
19 серпня у світі відзначається День фотографа. Напередодні свята журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з Володимиром, аби дізнатися про його професійний шлях та про те, як йому вдалося перетворити захоплення на успішну кар’єру.
Володимир Стозуб народився і виріс у місті Арциз і завжди відчував себе частиною світу фотографії. Його любов до мистецтва зʼявилася не випадково — батько Володимира був фотографом, і саме він став тією людиною, яка запалила в синові бажання взяти в руки техніку. Ще з раннього дитинства Володимир із захопленням спостерігав за роботою батька, вбираючи кожен рух, кожен кадр, який виходив з-під об’єктива.
Його перший досвід у фотографії був зовсім юним, але неймовірно важливим для нього. Коли Володимир навчався у третьому класі, він таємно взяв батьків фотоапарат Фет-2, поки той був у відрядженні, і спробував знімати своїх рідних — сестру та тітку. Він самостійно проявив тоді фото, хоч і зіткнувся з першими труднощами: один з компонентів для проявлення, фіксаж, був відсутній. Але винахідливий хлопець знайшов спосіб — він просушив фотографії під подушкою. Повернувшись додому, батько був приємно здивований результатами перших зусиль сина.
«Фотографувати мене навчив тато. У віці 12 років я отримав у подарунок свій перший власний фотоапарат — Свєма-8М, який коштував 15 карбованців. Це був важливий момент у моєму житті, адже тепер я міг знімати все, що захочу. У 14 років батьки мені подарували більш професійний фотоапарат Фет-5, який коштував вже 68 карбованців. З цим апаратом я знімав своїх друзів, однокласників і шкільне життя, втілюючи на плівці всі найяскравіші моменти юності. Проте, на жаль, кілька років по тому, цей фотоапарат був вкрадений, що стало для мене справжнім ударом», – згадує Володимир Стозуб свої перші кроки у світ фотографії.
Незважаючи на це, бажання фотографувати не згасло. Після служби в армії Володимир вирішив повернутися до свого захоплення, але вже на професійному рівні. Він твердо вирішив стати фотографом, і ось вже понад 30 років займається своєю улюбленою справою, перетворюючи мить на мистецтво.
На початку свого професійного шляху Володимир Стозуб стикався з багатьма викликами, але його бажання займатися улюбленою справою було дуже сильним. Спочатку він брався за дрібні фотозйомки, а згодом почав знімати для замовників більш масштабні події з їхнього життя: весілля, хрестини, ювілеї… З часом, завдяки задоволеним клієнтам, про Володимира почали говорити, і його репутація швидко зростала. Він завжди намагався вловити найяскравіші моменти, надаючи їм особливе значення у своїх фотографіях.
Однією з найбільших труднощів на початку його кар’єри була якість техніки. У важкі 90-ті роки купити якісний фотоапарат було непростим завданням, а без такого обладнання неможливо було отримати гарний результат. Коли ж з’явилися цифрові фотоапарати, Володимир зіткнувся з новим викликом. Такі апарати та об’єктиви до них коштували дуже дорого, але Володимир прагнув і надалі залишатися в професії, а це вимагало від нього йти в ногу з часом не дивлячись ні на що.
«У кінці 90-х — на початку 2000-х років фотографи переживали складні часи через появу доступних плівкових фотоапаратів, які в народі називали “мильницями”. Багато хто думав, що можна самостійно робити хороші знімки. Але з часом люди зрозуміли, що лише професійний фотограф може створити по-справжньому яскравий кадр, який збереже найкращий момент на все життя», — розповідає Володимир.
Попри всі труднощі, Володимир не полишив своєї справи. Він вважає себе фотографом-портретистом, тому що найбільше любить працювати з людьми та знімати їхні обличчя. Портретна зйомка стала його основним напрямком, і він досяг у ній значних успіхів.
«Для того, щоб зняти гарний портрет, треба спілкуватися з людиною, привернути її до себе, показати їй, що ти її друг, щоб людина розкрилася, довірилася і вийшло в результаті чудове емоційне фото», – наголошує фотограф.
Одна історія особливо запам’яталася Володимиру. Він часто фотографував своїх дочок, коли вони спали. Одного разу він взяв плівку, яку вважав новою, і зробив фото молодшої дочки. Коли проявив знімок, на фотографії виявилися два кадри — старша дочка, сфотографована багато років тому, і молодша, яку він щойно зняв. Цей знімок став для Володимира найціннішим, адже він поєднав у собі дві важливі миті його життя.
Колеги неодноразово пропонували фотографу брати участь у фотовиставках, але він довго не наважувався, вважаючи себе недостатньо досвідченим. Проте з часом, накопичивши великий багаторічний досвід, він все ж таки наважився представляти свої роботи на виставках у місцевому фотоклубі «Буджак», багаторічним керівником якого є відомий бессарабський фотограф та у минулому кореспондент газети «Арцизькі вісті» – пан Володимир Коваль.
Творчий шлях Володимира відзначався впливом декількох визначних фотомитців-наставників, чільне місце серед яких займав його батько. Ці фотографи відіграли ключову роль у формуванні його як митця, надаючи натхнення та підтримку на початку його творчого шляху. Володимир також збагачує свої знання та навички через спілкування зі своїми колегами з фотоклубу «Буджак» та постійне самовдосконалення завдяки Інтернету, де він знайомиться з роботами всесвітньо відомих фотохудожників.
З часом фотограф почав відчувати втому від цифрової ери. У світі, де зображення створюються й обробляються миттєво, він відчув, що втрачає зв’язок з автентичністю процесу фотографії. Це привело його до рішення повернутися до плівкової фотозйомки – форми мистецтва, яку він називає «живою». Володимир підкреслює, що робота з плівкою приносить йому значно більше задоволення і дозволяє глибше відчути процес створення знімка: від закладки плівки у фотоапарат до кінцевого виготовлення фотографії власними руками.
Особливе місце у творчості Володимира займають портрети, однак іноді він не може втриматися від бажання сісти на велосипед і проїхатися містом, щоб зафіксувати на плівці місця з історичною цінністю. Для нього важливо, щоб ці фотографії зберегли свою унікальність завдяки плівковій технології, яка зберігає негативи.
Окрім фотографії, Володимир Стозуб також є одним з небагатьох в Україні спеціалістів з проявлення кіноплівки. Він з подивом відзначає, що отримує плівки на проявлення з усієї країни, що свідчить про зростаючий інтерес до цієї, здавалося б, забутої техніки в епоху цифрових технологій. Одним з найбільш цікавих моментів його кар’єри стала співпраця з командою репера Потапа, для якого він проявляв кадри для кліпу «EXORCISM». Володимира також запрошували до співпраці представники молдовського співака Дана Балана.
«Робота фотографа настільки проникла в моє життя, що навіть у звичайних повсякденних ситуаціях, прогулюючись вулицями чи йдучи кудись у справах, я мимоволі звертаю увагу на деталі, які могли б стати чудовими знімками, і шкодую, що не маю у цей момент при собі фотоапарат», – розповідає митець.
Хоча Володимир не будує великих планів на майбутнє і не прагне досягти нових професійних горизонтів, він з нетерпінням очікує закінчення війни в Україні. Після цього він мріє подорожувати з фотоапаратом, щоб зберегти на знімках людей, які пережили жахіття війни. Прагне продовжувати розвивати свій YouTube-канал, де він ділиться новинками зі світу фотомистецтва.
Гордість за своє походження займає важливе місце в житті фотографа. Він щасливий, що продовжує справу свого батька разом з братом і його дружиною, які теж є професійними фотографами. А також радіє з того, що донька Оксана пішла його стопами і стала професійною фотографинею, хоч і будує свою кар’єру за кордоном.
Фото з особистого архіву Володимира Стозуб
Інтернет-видання Бессарабії
