Болградський район – один із регіонів України, де кліматичні умови дозволяють вирощувати виноград. Протягом кількох століть у місцевих жителів, у більшості етнічних болгар та гагаузів, сформувалися традиції виробництва вина в домашніх умовах та культури його споживання. У бочках одна сім’я могла зберігатися кілька тонн вина, яке пили самі, пригощали сусідів. В останні роки Болградський район активно розвивається у напрямі зеленого туризму, одним із пріоритетів якого є винний туризм. Але корективи внесло повномасштабне вторгнення Росії до України. Що змінилося у традиційному виноробстві бессарабців та розвитку регіону, видання “Махала” дізнавалося у винороба з багаторічним стажем Валерія Абаджієва.
Багато років він очолював управління фінансів Болградської райдержадміністрації. Але не цифри були його головним захопленням чи закони фізики, бо за освітою він фізик, а виноробство. Саме він стояв біля витоків створення винного фестивалю у Болградському районі Bolgrad Wine Fest, який перед великою війною набув неабиякої популярності в Україні. До Болграда скуштувати місцеві вина приїжджали люди з усієї України. Епідемія ковіда, а потім повномасштабне вторгнення Росії багато в чому вплинули на розвиток туризму, але місцеві винороби використали цей час для самовдосконалення та підвищення якості своєї продукції.
«Ми у сім’ї завжди робили вино: і тато, і дідусь. Старовинну тяску (ред. прес) я досі використовую. П’яних ніколи не було. Вино було натуральне, його пили найчастіше під час роботи маленькими склянками по 100 грамів. Літр вина випивали впродовж цілого дня. Або пили під час їжі. Відпили трохи – поставили. Так завжди було. Горілку або, як кажуть болгари ракію, пили дуже мало. Пам’ятаю, у нас були маленькі грановані чарочки по 30 грамів, з них пили ракію. Але вона все ж не була популярна. В основному пили вино, яке, як вважалося, зміцнювало здоров’я та давало сили. Тому і тост обов’язково закінчувався словами: «На здоров’я». Вино супроводжувало все наше життя», – почав із спогадів про традиції своєї родини Валерій Васильович.
Він розповів, що батько робив переважно білі вина, на яких він і виріс. Традиційне виноробство тих років – це зміцнення вина цукром, щоб із настанням тепла воно не скисло. Інших технологій не було. Цукор відігравав роль консерванту.
«Я завжди хотів мати якісні вина, без води та цукру», – зізнався Валерій Абаджієв. Але прийшов до цього не одразу.
Спершу було навчання в Одеському педагогічному інституті на факультеті фізики. А потім 7 років він працював у Староказацькій школі Білгород-Дністровського району, викладав дітям фізику. Тут він створив сім’ю, народилася старша дочка. Але тягнуло додому. І коли випала нагода – повернувся до Болграда.
Як істинний болгарин та продовжувач роду Валерій Абаджієв вирішив, що настав час продовжити сімейну традицію виноробства.
“Пам’ятаю, тато мені сказав: «Давай я тобі допоможу». Але я хотів сам, і щоб вино було чисте – без води та цукру. Тато скептично до цього поставився, але нічого не сказав. До грудня я мав 250 літрів чистого оцту. То був кошмар. Куди подіти 250 літрів прокислого вина? З нього навіть ракію не можна було зробити. Я чекав, коли піде дощ і вночі відрами виносив оцет і виливав, щоб сусіди не бачили. Це ганьба була перед татом, перед сусідами, адже всі знали, що я робив вино», – згадував Валерій Васильович.
На другий рік ситуація повторилася – скисло 400 літрів вина.
«Я не можу передати, що відчував тоді. Після цього я два роки не робив вино, але засів посилено за літературу. Читав технологію вина, мікробіологію. І за два роки знову зробив вино. У тата був день народження. Я прийшов до нього з пляшечкою свого вина. Він спробував і каже: «Добре. Але ти цим вином пригости мене влітку». Йшлося про те, що вино має зберігатись. І я зміг зберегти його», – розповів винороб.
Так розпочався його шлях до створення якісних вин. Ще одним етапом виноробства стало використання культурних дріжджів.
«Я додаю до сусла чисті культури дріжджів. Якщо вино робити на диких дріжджах, воно виходить, але результат непередбачуваний. Колонії дріжджів можуть бути різними, в тому числі оцтовими, як було в мене в перші роки. Я потім зрозумів, чому у мене вино не виходило, проблема була в бочках. З того часу роблю вино тільки в титанових бочках, там усе під контролем. Вношу чисті культури дріжджів та отримую результат», – поділився Валерій Абаджієв.
Він зазначив, що у його сім’ї ніколи не ставилися до вина, як до алкогольного напою, який дурманить та веселить, а як до продукту харчування, що приносить користь організму.
Слова тосту «На здоров’я» стали йому зрозумілі як ніколи, після особистої історії зцілення завдяки молодому вину, якою він поділився.
«У той час у мене сильно болів шлунок – були проблеми зі здоров’ям серйозні. Для мене 100 г вина – це була та доза, після якої можна відразу лягати до лікарні тижнів на два. Але незважаючи на це, я все одно робив вино, хоч і не пив. На той час у мене з’явилася дача за містом, де я посадив молодий виноградник. Того року він дав перший урожай. І цього ж року мені зробили нову дубову бочку. Перший виноград із молодого виноградника я залив у нову бочку. Воно тихесенько бродило з вересня до середини грудня. А у січні на свій день народження я вже пригощав гостей власним вином. Не втримався і налив собі трохи. Спробував, сиджу і чекаю звичні болючі відчуття. А їх нема. Наступного дня випив ще 100 грамів вина. Я не знаю, з чим це було пов’язано – нова бочка, перший виноград, якісь потрібні мені ферменти у вині, але я забув про свої проблеми зі шлунком. З того часу обожнюю молоде вино, що бродить. Його треба пити потроху. Вже доведено, що воно справді корисне», – поділився Валерій Абаджієв.
Після здобуття Україною незалежності відкрилися кордони. І Валерій Васильович за можливості став купувати та пробувати вина інших країн. Перший досвід він назвав повчальним.
«Я купив пляшку Бордо татові на день народження. Дорого заплатив. Папа подивився на пляшку і сказав: «Це вино ми вип’ємо наступного року». І поставив його до шафи. Я облизнувся – хотілося спробувати, але якщо тато так вирішив, значить, так і буде. Наступного року я взяв кілька пляшок каберне і пішов вітати його. А він мені каже: «Ні, спочатку питимемо французьке. Адже я минулого року обіцяв». Відкрили пляшку. Там така корка була особлива, з номером партії, який збігається з номером на етикетці пляшки. Я й досі таких пробок не бачив. Налили вино у фужери, випили і дивимось один на одного. Тато перший сказав: “Валера, може це не Бордо?”. Цю його фразу запам’ятав на все життя. З того часу я багато французьких вин пив. У них вина дуже добрі, але вони інші. Ми до них не звикли. Не можна сказати, що ті погані, а наші добрі чи навпаки. Як не можна сказати, що є погані люди, а є хороші. У кожного є свої плюси та мінуси. Вина, як люди. Це цілий світ. Вино – це живий організм. Воно настільки пов’язане з лозою, що коли лоза прокидається навесні, вино це відчуває. Після обрізки, коли йде рух соку і лоза «плаче», то й вино в бочці починає бурмотіти. Вино на все реагує. Чому так? Не можу пояснити», – розповів уже винороб зі стажем.
Валерій Абаджієв розповів, що мав мрію зробити самому шампанське Брют. Починав він цей процес під керівництвом відомого у Болграді технолога Василя Гулька.
«Тридцять років я йшов до своєї мрії. От-от получиться… і знову щось не вийшло. А потім я познайомився з іншим відомим технологом Лідією Антонівною Задніпряною. Я у неї запитав у лоба: «Розкажете, як робити шампанське?». На мій подив, вона відразу погодилася, хоч і прийняла мене спочатку за дилетанта. Але потім я став розпитувати і помітив її здивування. Вона зрозуміла, що я не новачок у цій справі», – згадав Валерій Васильович.
На початку пляшки з шампанським вибухали так, що підстрибували ящики, де вони лежали. Багато в чому успіх виробництва шампанського залежить від якісної пляшки та виноматеріалів. Але після порад Лідії Антонівни шампанське вийшло одразу.
«Пам’ятаю відніс першу пляшку Лідії Антонівні та Борису Івановичу Задніпряним. Вони спробували, переглянулись і кажуть: «Зазвичай перший млинець комом. Але в тебе вийшло». Для мене це була найвища похвала, яка говорила про результат, до якого йшов тридцять років. Адже ти як мінер: чи вийшло, чи все вилив», – поділився винороб.
За його словами, шампанське береже пам’ять попереднього напою, якщо випив його хоч раз, уже не забудеш. І цього прагнуть навіть досвідчені винороби Франції, змішуючи вина різних років. Він же нічого не змішував, використовував вино зі своєї ділянки.
Отримавши пораду фахівця і досягнувши результату, він і сам тепер ділиться з виноробами-початківцями всім, що знає. Валерій Васильович зізнався, що не всі місцеві технологи готові передавати людям свої знання, аргументуючи тим, що «це наш хліб».
«Я іншої думки. Якщо в тебе і в мене буде хороший хліб, то прийде третій, ми почастуємо його хорошим хлібом, у результаті у нас буде три хороші хліби. А якщо тільки в тебе – це нікому не треба», – запевняє вже досвідчений винороб Абаджієв.
Це і стало причиною того, що він розпочав пропагувати та нести в маси знання про якісний продукт, який має стати візитівкою Бессарабією.
Все починалося з того, що Валерій Абаджієв зібрав усіх технологів вина у приміщенні Болградського Фонду підтримки підприємництва. Це було понад 10 років тому. Вже тоді він розумів, що розвиток виноробства у цьому регіоні дасть поштовх зеленому туризму. Але потрібний був якісний продукт, заради якого люди захочуть приїхати.
«Говорю технологам, ви все одно пробуєте вина один одного. Давайте зробимо це відкрито. Ви не конкуруватимете між собою. Мені цікаві наші винороби-аматори», – зазначив він.
Перша дегустаційна зустріч була вузькою, потім наступного року вже було більше учасників. Потім приєднався Фонд підтримки підприємців, і в 2010 пройшов винний фестиваль у тому форматі, який з роками приніс Болграду популярність далеко за межами області.
Не могли не поцікавитись, що змінилося за ці роки.
Чи змінилася якість вина?
Дуже сильно. Перші вина були слабенькі, з цукром, водою, каламутні та кислуваті. Було багато вина із сорту Зайбель, який широко використовували місцеві винороби. Я проти цього сорту боровся дуже довго. Там проблема не у вині, а в винограді. Хімічний склад вина не дозволяє йому довго жити. До березня воно починає псуватися, у його складі з’являється шкідливий для здоров’я метиловий спирт. Я коли це людям пояснював, вони не розуміли. Але зрештою ми відмовилися від цього сорту. Сьогодні можу сказати, що у наших виноробів-аматорів якість вина зросла значно. І з’явилося багато людей, які займаються якісним виноробством.
Ці люди мають освіту або теж методом спроб і помилок дійшли результату, як і ви?
Найчастіше вони відчувають, що їм не вистачає знань та звертаються до фахівців.
Скільки виноробів можуть сміливо виставляти свої вина, за які не буде соромно?
Думаю, що вже людей 50 є у Болградському районі, чиї вина конкурентні. І їх кількість постійно зростає.
Але у Болграді є й великі виробництва, яким аматори програють.
Я б так не сказав. Головне в процесі – це чистота та любов. Все інше прийде. Виноград однієї місцевості – великої різниці немає. У відомих виноробів вина вишукані, бо там більше вимог до чистоти. І є технологія за температурою. Любителі не мають можливості підтримувати температуру всіх процесів, тому виходять трохи інші вина. Але від цього вони не менш якісні.
Як на розвиток зеленого туризму вплинула велика війна?
Після початку повномасштабного вторгнення винний фестиваль не проводився. Минулого року його провели у зменшеному форматі, без скупчення людей. Але головне – винороби могли подати на дегустаційну комісію свої зразки вин. Я був вражений. Якість вин різко зросла. І зросла кількість зразків. До нас потягнулися винарі з інших регіонів Одеської області.
Як ви вважаєте, чому виноробство Бессарабії сьогодні переживає друге народження?
Люди хочуть якісного продукту. Не секрет, раніше більшу частину вина, причому без особливих вимог щодо якості, збували в Росію – там люблять хмільне та солодке. Але тепер той ринок закрився і залишився європейський ринок, де якість цінується понад усе. Сьогодні наші винороби виходять на європейський ринок і навіть конкурують із відомими світовими виробниками
Як аматорам продати свою продукцію?
Сьогодні практично ніяк. Тільки за знайомством. Поки що немає всіх умов, щоб винороб відчував себе захищеним.
І все ж останніми роками можна говорити про значний крок в бік вітчизняних виробників вина.
Рік тому було ухвалено закон №9030, який, за словами автора законопроекту, народного депутата Ігоря Марчука, має запустити в Україні масштабний механізм сімейних виноробень.
Закон значно полегшує отримання ліцензії. До того ж дає можливість виготовляти вино не лише зі свого винограду, а й закуповувати у фермерів. Значно спростилися вимоги до розливу, тепер це не лише обов’язкова скляна тара, а й інша тара, яка дозволить підвищити ефективність продажів.
А ще вино планують прирівняти до продукту харчування. І не лише це. Новий закон має адаптувати виноробну галузь до роботи на європейському ринку. Законопроєкт внесено у березні 2023 року. Він вже пройшов перше читання.
І хоча сьогодні на півдні України масштабний винний фестиваль поставлений на паузу через війну, а винороби приймають лише маленькі групи туристів, це свідчить лише про те, що навіть під час війни люди знаходять віддушину у цих екскурсіях та хочуть підтримати маленького вітчизняного виробника крафтової продукції. А отже регіон рухається у правильному напрямку. І за відповідної підтримки держава зможе поступово увійти на європейські ринки.
Для цього є три складові:
Стратегічне бачення розвитку зеленого туризму у регіоні.
Орієнтир на якість продукції.
Число виноробів, що збільшується, готових робити чесне вино.
Фото Валерія Абаджиєва та видання “Махала”.
Текст можна прочитати болгарською мовою. Дякуємо за допомогу в підготовці тексту болгарською мовою співробітників Обласного центру болгарської культури в місті Болград на чолі з директоркою Центру Галиною Івановою.
Болградски район е един от регионите на Украйна, където климатичните условия позволяват отглеждането на грозде. В продължение на няколко века местните жители, предимно етнически българи и гагаузи, са изградили традиции за производство на вино в домашни условия и култура на консумацията му. Едно семейство можеше да съхранява няколко тона вино в бъчви, които пиеха сами и лекуваха съседите си. През последните години Болградският район се развива активно в посока зелен туризъм, един от приоритетите на който е виненият туризъм. Но бяха направени корекции от пълномащабното нахлуване на Русия в Украйна. Какво се е променило в традиционното винопроизводство на бесарабци и развитието на региона научихме от Валерий Абаджиев, винопроизводител с дългогодишен опит.
Дълги години той ръководи финансовия отдел на Болградската районна държавна администрация. Но числата не бяха основното му хоби или законите на физиката, защото той е физик по образование, а винопроизводството. Именно той е в основата на създаването на фестивала на виното в Болградския район Bolgrad Wine Fest, който преди голямата война придоби значителна популярност в Украйна. Хората от цяла Украйна идваха в Болград, за да опитат местните вина. Ковидната епидемия и след това пълномащабното нахлуване в Русия до голяма степен повлияха на развитието на туризма, но местните винопроизводители използваха това време, за да се усъвършенстват и да подобрят качеството на своите продукти.
„В нашето семейство винаги сме правили вино: и баща, и дядо. Все още използвам старомодната преса за грозде. Никога не е имало пияни. Виното беше натурално, пиеха го най-често по време на работа с малки чаши от 100 грама. През целия ден се изпиваше около един литър вино. Или го пиеха по време на ядене. Отпият малко – остават. Винаги е било така. Българите пиеха много малко водка или, както се казва, ракия. Помня, че имахме малки по 30 грама фасетирани чашки и от тях пиехме ракия. Но тя не беше популярна. Пиеха предимно вино, за което се вярваше, че подобрявало здравето и даваше сила. Затова тостът винаги завършваше с думите: „Наздраве“. Виното придружаваше целия ни живот“, – започна със спомени за традициите на семейството си, Валерий Василиевич.
Той разказа, че баща му е правил предимно бели вина, с които е израснал. Традиционното винопроизводство от онези години е укрепване на виното със захар, така че да не стане кисело с настъпването на топлото време. Нямаше други технологии. Захарта играеше ролята на консервант.
„Винаги съм искал да имам качествени вина, без вода и захар“, призна Валерий Абаджиев. Но не стигнах до това веднага.
Отначало той учи в Одеския педагогически институт, факултет «Физика». И след това в продължение на 7 години работи в Староказацко училище, Белгород-Днестровски район, като учител по физика. Тук създава семейство, ражда се най-голямата му дъщеря. Но много искаше да се прибере. И когато му се появи възможност, той се върна в Болград.
Като истински българин и продължител на рода, Валерий Абаджиев решава, че е време да продължи семейната традиция на винопроизводството.
Спомням си, че баща ми предлагал: “Нека ти помогна.” Но аз исках сам и виното да е чисто – без вода и захар. Татко беше скептичен за това, но не каза нищо. До декември имах 250 литра чист оцет. Беше кошмар. Какво да правя с 250 литра кисело вино? Дори ракия не можеше да се направи от него. Изчаках да завали и през нощта с кофите го излях, за да не видят съседите. Беше ме е срам пред баща ми, пред съседите ми, защото всички знаеха, че правя вино“, спомня си Валерий Василиевич.
През втората година ситуацията се повтори – 400 литра вино вкисна.
„Не мога да опиша как се чувствах тогава. След това две години не съм правил вино, но започнах да се занимавам усилено с литература. Четох много за технология на виното, микробиология. И две години по-късно отново правя вино. Беше рожденият ден на татко. Дойдох при него с бутилка мое вино. Той го опита и каза: „Добре. Но искам да ме почерпиш с това вино през лятото.» Въпросът беше в това, че виното трябва да се съхранява. И успях да го опазя”, каза винопроизводителят.
Така започва неговият път към създаването на качествени вина. Друг етап във винопроизводството е използването на културни дрожди. Добавям чисти култури от дрожди към пивната мъст.
“Ако правите вино с диви дрожди, то ще излезе, но резултатът е непредвидим. Колониите от дрожди могат да бъдат различни, включително оцет, както имах в първите години. По-късно разбрах защо виното ми не се получи, проблемът беше в бъчвите. Отсега нататък правя вино само в титанови бъчви, там всичко е под контрол. Добавям чисти дрожди и получавам резултат”, -сподели Валерий Абаджиев.
Той отбеляза, че семейството му никога не е третирало виното като опияняваща и весела алкохолна напитка, а като хранителен продукт, който е полезен за организма.
Думите на тоста „Наздраве“ му станаха по-ясни от всякога след личната история за изцеление благодарение на новото вино, с която той се сподели.
„Тогава ме мъчиха стомашните болки – имах здравословни проблеми. За мен 100 г вино беше достатъчно, за да попадна в болница за две седмици. Но въпреки това все пак правих вино, макар, че не го пих. По онова време имах вила извън града, където посадих младо лозе. Онази година то даде първата си реколта. И същата година ми направиха нова дъбова бъчва. Първото грозде от младото лозе го преработих та го налях в нова бъчва. От септември до средата на декември лека полека си протичаше срока на ферментация. А през януари, на рождения ми ден, вече черпих гостите си със собствено вино. Не издържах и си сипах мъничко. Опитах, седя и чакам обичайните болезнени усещания. А тях ги няма. На следващия ден изпих още 100 грама вино. Не знам с какво беше свързано – нова бъчва, или първо грозде, може би пък някакви нужни за мен ферменти във виното, но аз забравих за стомашните си проблеми. Оттогава обожавам младото, пенливо вино. Трябва да се пие малко по малко. Вече е доказано, че е наистина полезно“, – сподели Валерий Абаджиев.
След като Украйна получава независимост, границите се отварят. И Валерий Василиевич по възможност започва да купува и опитва вина от други страни. Първият си опит той нарича поучителен.
„Купих на баща ми бутилка Бордо за рождения му ден. Скъпо платих. Татко погледна бутилката и каза: “Това вино ще го изпием догодина.” И го сложи в шкафа. Облизах си устните – исках да опитам, но щом татко така реши, значи така ще бъде. На следващата година взех няколко бутилки каберне и отидох да го поздравя. А той ми казва: „Не, първо ще пием френското. Все пак аз обещах миналата година“. Бутилката беше отворена. Тапата там беше специална, с партиден номер, който съвпадаше с номера на етикета на бутилката. И досега не съм срещал такива тапички. Сипахме вино в чашите, отпихме и се спогледахме. Първият татко каза: “Валера, може би това не е Бордо?”. Тази негова фраза запомних за цял живот. Оттогава много френски вина съм пил. Вината им са много добри, но са различни. Не сме свикнали до такива. Не може да се каже, че тези са лоши, а нашите са добри или обратното. Както и не може да се каже, че има лоши хора, но има добри. Всеки си има своите плюсове и минуси. Вината са като хората. Това е цял свят. Виното е жив организъм. Толкова е свързано с лозата, че когато лозата се събуди през пролетта, виното го усеща. След резитбата, когато има движение на сока и лозата “плаче”, тогава и виното в бъчвата започва да шуми. Виното реагира на всичко. Защо е така? Не мога да си го обясня“, – това са думите на вече опитния винопроизводител.
Валерий Абаджиев разказва, че е имал мечта – да направи сам шампанско „BRUT». Почваше той този процес по ръководство на известният в Болград технолог Васил Гулко.
„От тридесет години преследвам мечтата си. На път е да се получи… и пак нещо не се получава. И тогава срещнах друг известен технолог, Лидия Антоновна Заднепряная. Попитах я директно: „Кажи ми как се прави шампанско?“ За моя изненада тя веднага се съгласи, въпреки че в началото ме взе за аматьор. Но тогава започнах да питам и забелязах нейната изненада. Тя осъзна, че не съм начинаещ в този въпрос“, спомня си Валерий Василиевич.Той разказа, от какво всичко започна. Бутилките с шампанко изстрелваха така, че подскачеха и кошоните от тях. Един от аспектите, от който зависи успехът в производството на шампанско, е качеството на бутилката и виноматериала. Но, след съветите на Лидия Антоновна, шампанското се получи от първия път.
„Спомням си, че занесох първата бутилка на Лидия Антоновна и Борис Иванович Заднепряни. Опитаха, спогледаха се и казаха: „Обикновено първата палачинка е на бучки. Но при теб стана.” За мен това беше най-високата оценка, която говореше за резултата, към който работих тридесет години. Ти си като миньор: или си успял, или си излял всичко“, сподели винопроизводителят.
Според него шампанското запазва спомена за предишното питие, ако го изпитал поне веднъж, няма да го забравиш. И дори опитни френски винопроизводители се стремят към това, смесвайки вина от различни години. А той не е смесвал нищо, използвал виното от собствения си участък.
След като получи препоръки от специалисти и достигна резултат, той и сам сега споделя със своите знания с всички начинаещи винопроизвидители. Валерий Василиевич признава, че не всички местни технолози са готови да предадат знанията си на хората, твърдейки, че „това е нашият хляб“.
„Аз имам друго мнение. Ако ние с вас имаме хубав хляб, тогава ще дойде трети, ще го почерпим с добър хляб и в резултат ще имаме три хубави хляба. А ако само ти да имаш – това на никой не му трябва”, уверява вече опитният винопроизводител Абаджиев.
Това и стана причината той да започне да популяризира и донесе на масите знания за качествен продукт, който трябва да стане визитната картичка на Бесарабия.
Всичко започна с това, че Валери Абаджиев събра всички технолози на виното в помещението на Болградският фонд за подпомагане на предприемачеството. Това беше преди повече от 10 години. Още тогава той разбира, че развитието на винопроизводството в този регион ще даде тласък на зеления туризъм. Но беше необходим качествен продукт, за който хората биха искали да дойдат.
„Казвам на технолозите, вие все едно пробвате вината един на друг. Дайте да го направим това открито. Не конкурирайте помежду си. Но аз се интересувам от нашите винопроизводители – любители“, отбеляза той.
Първата дегустационна среща беше ограничена, а на следващата година имаше повече участници. Тогава се включи Фондът за подкрепа на предприемачеството и през 2010 г. се проведе фестивал на виното във формата, която през годините изведе Болград в популярност далеч извън пределите на областта.
Нямаше как да не попитаме, какво се е променило през тези години.
Променили се качеството на виното?
Много. Първите вина са били слаби, със захар, вода, мътни и кисели. Имаше много вино от сорта «Зайбер», широко използван от местните винопроизводители. Борих се с този сорт много дълго време. Там проблемът не е във виното, а в гроздето. Химическият състав на виното не му позволява да живее дълго. До март месец започва да се разваля и в състава му се появява вреден за здравето метилов спирт. Когато обясних това на хората, те не разбраха. Но в крайна сметка изоставихме този сорт. Днес мога да кажа, че качеството на виното сред нашите любители винопроизводители се повиши значително. И има много хора, занимаващи се с висококачествено винопроизводство.
Тези хора образовани ли са или също като вас са стигнали до резултатите си чрез проби и грешки?
Най-често те усещат, че не им стигат знания и се обръщат към специалисти.
Колко винопроизводители могат смело да представят своите вина, за които със стгурност няма да те е срам?
Мисля, че вече са около 50 души в Болградски район, чиито вина са конкурентноспособни. И броят им непрекъснато расте.
Но в Болград има и големи производства, пред които аматьорите губят.
Не бих казал. Главното в процеса – чистота и любов. Всичко друго ще дойде. Територията където расте гроздето е една, така че разликата е минимална, много-много не се отличава. При прочутите винопроизводители вината им са изискани, там има повече изискания за чистота. И има технология с определен температурен режим. Любителите пък нямат такава възможност да поддръжат температурата във всички процеси, затова стават малко по-различни. Но това не значи, че са с по-ниско качество.
Как войната повлия на развитието на зеления туризъм?
След началото на пълномащабното нахлуване винният фестивал не се провежда. Миналата година той беше проведен в по-малък формат, без струпване на хора. Но главното е, че винопроизводителите можеха да представят своите винени образци на дегустационната комисия. Бях поразен. Качестовото на виното значително се качи. И се увеличи количеството на образците. Разшири се географията на участниците, почнаха да подават заявки за участие винари и от другите райони на Одеска област.
Според Вас, защо винопроизводството в Бесарабия днес преживява своето второ раждане?
Хората искат качествен продукт. Не е тайна, че преди, виното в по-голямата си част сее изнасяло в Русия без каквито и да било особени изисквания що се касае качеството му – там предпочитат опияняващо и сладко. Но, понастоящем този пазар е затворен и остава само европейският, където качеството е над всичко. Днес нашите винорпоизводители излизат на европейски пазар и дори конкурират с извесни световни производители.
Как аматьорите да реализират своята продукция?
Днес практически не е възможно. Само чрез познати и връзки. За сега няма ги всичките условия, при които винопроизводителят да се чувства защитен.
И все пак през последните години може да се говори за значителен напредък от страна на отечествения винопроизводиител.
Преди една година беше одобрен закон №9039, който, по думите на автора на законопроекта, народния избранник Игор Марчук, трябваше да запусне в Украйна мащабен механизъм на семейни винопроизводства.
Този закон значително улеснява получаването на лиценз. Също така дава възможност да правиш вино не само от свое грозде, но и да закупуваш грозде от фермери. Доста се улесниха изискванията към разливането, сега не е задължително използването само на стъклени съдове, но и в други видове, което качва ефективността на продажбите.
Освен това планират да приравнят виното към хранителните продукти. И не само това. Новият закон трябва да адаптира винопроизводствената сфера до европейския пазар. Законопроектът е внесен през март 2023 г. И вече е минал първото четене.
И въпреки че днес в южна Украйна фестивалът на виното е на пауза заради войната, а винопроизводителите приемат малки туристически групи, това свидетелства само за това, че дори по време на война, хората намират ляк в тези ескурзии и искат да подкрепят малкия отечествения производител на занаятчийската продукция. Значи, регионът се движи в правилна посока, и при съответна подкрепа на държавата ще може постепенно да навлезе на европейския пазар.
За това има три съставни:
Стратегическа визия за развитие на зеления туризъм в региона.
Ориентир на качествена продукция.
Увеличаващата се бройка на винопроизводителите, готови да произвеждат честно вино.
Інтернет-видання Бессарабії
